ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2020 року                                

м. Харків

справа № 629/740/19

провадження №22-ц/818/693/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря – Сидорчук М.О.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Державна казначейська служба України, Прокуратура Харківської області, Чугуївська місцева прокуратура Харківської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рябухіної Світлани Іванівни, яка діє в інтересах Державної казначейської служби України, на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області, ухвалене 30 жовтня 2019 року у складі судді Ткаченка О.А.,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з Державної казначейської служби України (надалі ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на свою користь 650 988 гривень на відшкодування компенсації розміру заробітку та інших грошових доходів та 6 509 880 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 23 лютого 2006 року його було затримано в рамках порушеної 06.02.2006 кримінальної справи за ст.186 ч.2 КК України. 24 лютого 2006 позивачу було пред`явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, та продовжено строк затримання до 10 діб. Постановою Зміївського районного суду Харківської області від 03.03.2006 ОСОБА_1 був звільнений з-під варти, йому був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 28.04.2006 кримінальну справу за ч.3 ст.187 КК України відносно нього направлено до Зміївського районного суду Харківської області. Постановою даного суду від 29.04.2008 кримінальну справу направлено прокурору Зміївського району Харківської області для проведення додаткового розслідування, міру запобіжного заходу обвинуваченому залишено у виді підписки про невиїзд. З відповіді прокуратури Харківської області від 18.05.2018 ОСОБА_1 стало відомо, що в результаті додаткового розслідування змінена кваліфікація у порушеній відносно нього кримінальній справі на ст. 356 КК України та стосовно нього слідчим відділом Зміївського РВ ГУМВС України в Харківській області 20.09.2010 року прийнято рішення про припинення кримінального переслідування у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст.356 КК України. Копій відповідних постанов про перекваліфікацію злочину та про припинення кримінального переслідування ОСОБА_1 не отримав. Також він не отримав офіційного повідомлення про скасування відносно нього запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд. Крім цього, на момент затримання 23.02.2006 позивач навчався на 5 курсі факультету прикладної психології магістратури Міжрегіональної академії управління персоналом та тимчасово не працював. Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого в особливо тяжкому злочині, передбаченому ч.3 ст.187 КК України, та безпідставному застосуванню відносно нього запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, він має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки в результаті незаконних дій відповідача позивач змінив місце проживання, не міг виїзжати за кордон для лікування, був позбавлений можливості висунути свою кандидатуру в Президенти України у 2010 році. Завдані позивачу діями відповідача психічні страждання призвели до глибокого депресивного розладу особистості позивача, втрати віри у людей, в майбутнє України. Притягнення його до кримінальної відповідальності завдало моральних страждань його близьким. Його матір не витримала нервового напруження та померла від серцевої недостатності. Його донька змушена була залишити роботу, навчання в Юридичній академії і виїхати до Польщі, де розпочала навчання з першого курсу. Все це дає підстави вимагати відшкодування моральної шкоди, що відшкодовується відповідно до вимог ст.1176 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і дорівнює 6 509 880 грн (розмір мінімальної заробітної плати помножений на кількість місяців в яких відповідач з вини держави не працює та помножений на коефіцієнт 10).

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 229 515 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивач під слідством та судом перебував з лютого 2006 року по вересень 2010 року. Внаслідок кримінального переслідування обмежувався в певних правах та зазнав певних обмежень життя: погіршились його відносини з оточуючими людьми, він вимушений був змінити місце проживання, була обмежена його свобода пересування та суспільної діяльності, він був позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань. Тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначається з розрахунку мінімальної заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством і дорівнює 229515 грн ( з розрахунку 4173 х 55). Вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації розміру заробітку та інших грошових доходів задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів про втрату ним доходу. На момент затримання 23.02.2006 позивач навчався та тимчасово не працював, а отже, заробіток ним втрачений не був. Оскільки Державна казначейська служба України є лише органом, який здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету України для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, грошові кошти належить стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України.

В апеляційній скарзі Рябухіна С.І., яка діє в інтересах Державної казначейської служби України, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 розглядалась Зміївським районним судом Харківської області як судом першої інстанції, вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоду повинно здійснюватись тим же судом, який ухвалював рішення відповідно до ч.1 ст. 13 Закону № 266/94-ВР. Належним відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Тому грошові кошти мають стягуватись з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби України. Резолютивна частина рішень помилково містить відомості про стягнення коштів з відповідача - Державної казначейської служби України. ДКСУ шкоди позивачу не заподіювала, у правовідносини з ним не вступала, тому стягнення моральної шкоди безпосередньо з казначейства є незаконними. Крім того, при визначені розміру моральної шкоди суд безпідставно завищив її розмір тому, що відповідно до п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774 – VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» як розрахункову величину слід застосувати не мінімальну заробітну плату, а прожитковий мінімум для працездатних осіб. Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди щодо додаткових зусиль нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, погіршення здоров`я.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши головуючого суддю, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 06.02.2006 СВ Зміївського РВ ГУ МВС України в Харківській області порушив кримінальну справу № 79060030 за заявою ОСОБА_2 за ч.2 ст.186 КК України. 23.02.2006 ОСОБА_1 був затриманий та допитаний у якості підозрюваного, після чого 24.02.2006 йому було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України. 03.03.2006 постановою Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_1 був звільнений з-під варти, йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а.с. 21).

Постановою Зміївського районного суду Харківської області від 29.04.2008 кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, направлено прокурору Зміївського району Харківської області на додаткове розслідування (а.с. 35).

Згідно з інформацією, що надійшла зі Зміївського районного суду Харківської області після проведення додаткового розслідування від прокуратури Зміївського району Харківської області повторно обвинувальний висновок не надходив (а.с. 25).

В подальшому за результатами додаткового розслідування СВ Зміївського РВ ГУ МВС України в Харківській області змінив кваліфікацію на ст.356 КК України та постановою від 20.09.2010 кримінальне переслідування стосовно ОСОБА_1 було припинене (а.с. 21).

Таким чином ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з лютого 2006 року по вересень 2010 року, тобто 55 місяців.

Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та правильно застосував до них вимоги ст.ст.23, 1176 ЦК України, ст.ст.1- 3, 13 Закону України від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон №266/94-ВР).

Висновок суду про доведення факту завдання діями органів досудового слідства моральної шкоди в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що виразилася в стражданнях позивача з приводу: його обмеження в певних правах та умовах життя, обмеження свободи пересування та суспільної діяльності, позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносини з оточуючими людьми, погіршення стану його психічного здоров`я, підтверджується самим фактом порушення відносно ОСОБА_1 кримінального провадження, що мало наслідком застосування до нього запобіжних заходів у вигляді тимчасового затримання та підписки про невиїзд, пред`явлення до нього обвинувачення, необхідність з`являтися до органів досудового слідства та суду, доводити свою невинуватість.

Крім цього, згідно з випискою з амбулаторної психотерапевтичної карти від 21.05.2007 № 1536 у період з 10.01.2006 по 15.05.2007 позивач проходив амбулаторне лікування у лікаря – психотерапевта Комсомольської міської лікарні (а.с. 15 – 20).

Даними листа Зміївського районного управління юстиції від 28.08.2007 доводиться, що ОСОБА_1 станом на час порушення відносно нього кримінальної справи займався політичною діяльністю (а.с. 27).

21.10.2009 позивач самовисувався кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 17 січня 2010 року ( а.с.30).

Порядок відшкодування шкоди у випадку припинення кримінального провадження встановлюється Законом України № 266/94-ВР та Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41.

За змістом положень ч. 1, ч. 4 ст. 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом ( ст. 13 Закону № 266/94-ВР).

Таким чином, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у мінімальному розмірі, визначеному законом, суд обґрунтовано виходив з характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках.

Посилання представника ДКСУ в апеляційній скарзі на необхідність визначення розміру моральної шкоди виходячи не з мінімальної заробітної плати, а з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб суд вважає необґрунтованими.

Так, в п.3 Прикінцевих положень Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016 «Про винесення змін до деяких законодавчих актів України» дійсно зазначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Однак, як вбачається зі змісту даної норми закону, вона розповсюджується саме на ті правовідносини, коли мінімальна заробітна плата застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. У даному випадку йде мова не про здійснення позивачу виплати, а про відшкодування йому шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, тобто між сторонами виникли деліктні правовідносини, на які вищезазначена норма закону не розповсюджується.

На думку суду саме з цим пов`язано те, що до ст.13 Закону № 266/94-ВР відповідних змін не було внесено і розмір моральної шкоди визначається виходячи з розміру заробітної плати.

Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги в частині зміни розміру суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, відсутні.

Разом з тим, судова колегія погоджується з доводами апелянта відносно неправильного висновку суду про стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно з пунктом 23-1 частини першої статті 1 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Відповідно до пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пунктом 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України. Управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, входить до компетенції Державного казначейської служби України. Тому висновок суду про стягнення коштів з Державної казначейської служби, а не з Державного бюджету України є помилковим.

Вказане узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 314/3982/14-ц.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга представника ДКСУ підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з викладенням резолютивної частини рішення в іншій редакції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рябухіної Світлани Іванівни, яка діє в інтересах Державної казначейської служби України, задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2019 року змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Харківської області, Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 229515 (двісті двадцять дев`ять тисяч п`ятсот п`ятнадцять) гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 7 лютого 2020 року.

Головуючий                                                                О.Ю. Тичкова

Судді                                                                        А.В.Котелевець

                                                                       Р.М. Піддубний