0531                                                          

                                                                                                                  Справа №2 - 1107/10                              

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

26 лютого 2010 року

Куйбишевський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого – судді Тупицького О.М.,

при секретарі  -       Петровій Ю.Ю.,

за участю представника позивача -  ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача3 – ОСОБА_3,

відповідача4 – ОСОБА_4, представників відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: П’ята Донецька державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: П’ята Донецька державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округа ОСОБА_10 із вимогами: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 березня 2008р. укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, договору купівлі-продажу від 27 березня 2008р. укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_4

В процесі розгляду справи позивач двічі змінював предмет позову, на підставі ч.2 ст.31 ЦПК України, за остаточними вимогами позивач просить: витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7, житловий будинок літ. А-1, загальною площею 42,6 кв.м., літню кухню літ. Б, убиральню літ. В, колодязь літ. К, огородження №2,3, розташовані за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Мініна Кузьми, 46 та визнати за ним право власності на вищезазначене домоволодіння із надвірними будівлями.

Обґрунтував позивач вимоги тим, що він є власником будинку № 46 по вул. К. Мініна в м. Донецьку на підставі договору від 22 вересня 1995 року, укладеного між ним та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом П’ятої Донецької державної нотаріальної контори і зареєстрованого в реєстрі за № 1-5319. Державна реєстрація права власності на домоволодіння, з моменту його набуття, в БТІ позивачем не здійснювалась, оскільки в цьому не виникало необхідності. Відповідачі порушили право власності позивача. Так, при зверненні до БТІ м. Донецька у 2008 році із заявою про реєстрацію права власності позивачеві стало відомо, що власником домоволодіння за реєстраційними даними БТІ являється Відповідач4, ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2008 року. Набула остання право власності від Відповідача2, ОСОБА_9, який був власником на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2008р. укладеного із Відповідачем1, ОСОБА_11 Останній набув право власності на підставі заочного рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 лютого 2008 року, скасованого ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька у грудні 2008 року. За таких обставин, поза волею позивача, всупереч положенням ст. 319 Цивільного кодексу України, відбувся перехід права власності на належне йому майно на користь третіх осіб, відповідачів по справі.

Обґрунтував необхідність зміни предмета позову тим, що право особи яка вважає себе власником майна не підлягає захисту шляхом використання правового механізму встановленого ст.ст.  215, 216 Цивільного кодексу України. Належним способом захисту свого права вважає витребування майна із чужого незаконного володіння Відповідача4, тобто застосування інституту віндикації.

У судове засідання позивач ОСОБА_7 не з’явився, однак надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, за участю представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Представники позивача, з’явившись до судового засідання, наполягали на задоволенні позову, надали суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та заяві про зміну предмета позову.

Відповідач3, ОСОБА_3, з’явившись до судового засідання, визнав позовні вимоги та пояснив, що   22.09.1995 року між ним і позивачем було укладено договір купівлі-продажу будинку №46   по вул. К. Мініна в м. Донецьку, посвідчений державним нотаріусом П’ятої Донецької державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за № 1-5319. Згідно з умовами цього договору, ОСОБА_7 став власником зазначеного об’єкта нерухомості. Сторонами договору виконано усі істотні умови цього договору. Нікому іншому, крім ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 22.09.1995 року, він житловий будинок розташований за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Мініна Кузьми, 46 не відчужував. Із відповідачем1, ОСОБА_11 незнайомий, договір купівлі-продажу від 05 березня 2001 року щодо відчуження йому житлового будинку із надвірними прибудовами не підписував.

Відповідач4, ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні заперечували  проти задоволення позовних вимог. Обґрунтували вимоги тим, що відповідач4 є добросовісним набувачем зазначеної нерухомості, оскільки придбала її у власність за нотаріально – посвідченим договором купівлі-продажу, що виключає можливість її витребування.

Відповідач1 - ОСОБА_8, Відповідач2 - ОСОБА_9 до суду не з’явились, будучи неодноразово викликаними через оголошення у пресі. Тому, керуючись ч.9 ст. 74 ЦПК України, суд вважає можливим розгляд справи та ухвалення рішення за їх відсутності.

Треті особи, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу - ОСОБА_10 та представник П’ятої Донецької державної нотаріальної контори до суду не з’явились, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність. Тому, керуючись змістом ст.169 ЦПК України, суд вважає можливим розгляд справи та ухвалення рішення за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представників позивача, Відповідача3,4, представників Відповідача4, вивчивши зібрані матеріали справи та дослідивши надані докази у їх сукупності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_7.

Відповідно до ст.122 Цивільно-процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому, в межах заявлених позовних вимог, відповідно до ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

22 вересня 1995 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку літ. А-1, загальною площею 42,6 кв.м. із надвірними прибудовами: літня кухня літ. Б, убиральня літ. В, колодязь літ. К, огородження № 2, 3, розташованого за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Мініна Кузьми, буд. 46. Цей факт підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом П’ятої Донецької державної нотаріальної контори і зареєстрованим в реєстрі прав власності за № 1-5319.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і Перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

З урахуванням того, що вищезазначений договір купівлі-продажу датований 1995р., то суд при встановленні обставин виникнення у позивача права власності за договором, які є необхідними для визначення наявності чи відсутності порушеного права позивача, вважає за необхідне застосувати норми Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до ст.153 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами, в потрібній у належних випадках формі, досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Відповідно до ч.1 ст. 47 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод є обов’язковим лише у випадках, зазначених в законі.

Законом, який вимагав нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, у даному випадку, була ч.1 ст.227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963року) зміст якої встановлює необхідність нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу житлового будинку у разі якщо хоча б однією із сторін є громадянин.

Згідно вимог ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Вимогами ч. 2 ст. 227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963року) передбачено реєстрацію жилого будинку у виконавчому комітеті міської ради, але не визначено, що власник набуває право власності виключно з моменту реєстрації договору.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, сторонами договору від 22 вересня 1995 року у належній нотаріальній формі, встановленій ч.1 ст.227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963року), досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відбулося повне виконання договору, спірне майно було фактично передано позивачеві відповідачем3 одразу ж після укладення та нотаріального посвідчення договору.

За таких обставин, суд дійшов до висновків про виникнення у позивача ОСОБА_7 права власності на житловий будинок літ. А-1, загальною площею 42,6 кв.м. із надвірними прибудовами: літня кухня літ. Б, убиральня літ. В, колодязь літ. К, огородження № 2, 3, розташованими за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Мініна Кузьми, буд.46 за договором від 22 вересня 1995 року, після його підписання на нотаріального посвідчення, навіть за обставин відсутності державної реєстрації права власності в Бюро технічної інвентаризації.

Разом з тим, судом встановлено, що 14.03.2008 року БТІ м. Донецька було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на житловий будинок літ. А-1, загальною площею 42,6 кв.м. із надвірними прибудовами: літня кухня літ. Б, убиральня літ. В, колодязь літ. К, огородження № 2, 3, розташований за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Мініна Кузьми, буд. 46.

Підставою реєстрації права власності стало ріше3ння Куйбишевського районного суду                   м. Донецька від 22.02.2008 року.

У той же час, як вбачається із матеріалів справи, рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22.02.2008 року скасоване ухвалою Куйбишевського районного суду від  03 грудня 2008 року.

Договір купівлі-продажу від 05 березня 2001 року, який визнавався дійсним за рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22.02.2008 року, за умовами якого здійснено відчуження права власності ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8, на думку суду не може бути підставою виникнення права власності.

Зазначений висновок зроблений судом виходячи із:

-   суперечності договору ч.1 ст. 47, ч.1 ст.227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963року) , внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення;

-   не досягнення сторонами істотних умов договору купівлі-продажу. Як встановлено у судовому засіданні із пояснень Відповідача3, ОСОБА_3, він не знайомий із ОСОБА_8, договір купівлі-продажу житлового будинку із надвірними побудовами від 05.03.2001 року із ним не підписував, нікому, крім позивача, спірне нерухоме майно не відчужував.

-    суперечності договору ст. 225 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963року), оскільки лише власнику належить право продажу майна. Як встановлено судом, власником майна станом на 05.03.2001 року був позивач ОСОБА_7, тому лише йому належало право продажу майна.

Таким чином, договір купівлі-продажу від 05 березня 2001 року, в силу ч.1 ст. 47, ч.1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) є недійсним, а тому таким що не може бути підставою виникнення у ОСОБА_8 прав та обов’язків власника щодо нерухомого майна.

У той же час, як вбачається із п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»                       від 06.11.2009 року за №9, норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Виходячи із цього, суд погоджується із доводами позивача щодо можливості витребування спірного майна без вимоги визнання недійсним договору, оскільки спірне майно неможливо повернути шляхом застосування реституції.

Право на витребування майна з чужого незаконного володіння, в свою чергу, не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, відповідно до ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України.  

Судом встановлено, що житловий будинок із надвірними побудовами вибув із володіння власника ОСОБА_7 не з його волі. Це вбачається із пояснень сторін, підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тому, доводи Відповідача4, ОСОБА_4, щодо неможливості витребування майна із її володіння внаслідок добросовісності, не приймаються судом, оскільки на неї не розповсюджуються гарантії добросовісності набувача майна.

Доводи Відповідача4 щодо обов’язку суду вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна, у разі задоволення позову, також не приймаються судом.

Суд, відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Відповідачем4, в свою чергу, в межах цієї справи самостійні вимоги щодо стягнення коштів не заявлялись.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин, суд вважає   доводи позовної заяви обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, на підставі ст.ст. 153, 227 Цивільного кодексу УРСР               (в редакції 1963року),  ст.ст. 319, 330, 388 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, ч.2 ст. 31, 118, 119 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи: П’ята Донецька державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округа ОСОБА_10 про витребування із чужого незаконного володіння – задовольнити.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 житловий будинок літ. А-1, загальною площею 42,6 кв.м., літню кухню літ. Б, убиральню літ. В, колодязь літ. К, огородження № 2,3, розташовані за адресою: Донецька область, м. Донецьк. вул. ОСОБА_12, буд, 46.

Визнати за ОСОБА_7 право власності на житловий будинок літ.А-1, загальною площею 42.6 кв.м., літню кухню літ. Б, убиральню літ. В, колодязь літ. К. огородження № 2,3. розташовані за адресою: Донецька область, м. Донецьк. вул. ОСОБА_12. буд. 46.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Донецької області через Куйбишевський районний суд м. Донецька заявою на протязі десяти днів з дня його проголошення, апеляційною скаргою на протязі двадцяти  днів з дня  подачі заяви про апеляційне оскарження або апеляційною скаргою без попередньої подачі заяви про апеляційне оскарження на протязі десяти  днів з дня його проголошення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом встановленого законом строку на її подання, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя: