Справа № 447/1688/19                                Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.

Провадження № 22-ц/811/3108/19                        Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:84

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        28 січня 2020 року                                                                м. Львів

Справа № 447/1688/19

Провадження № 22-ц/811/3108/19           

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.

суддів Приколоти Т.І., Шандри М.М.

секретар Бадівська О.О.

за участю представника ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3  

на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 22 серпня 2019 року в складі судді Павліва В.Р.

у справі        

за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи головний державний виконавець Миколаївського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Комарницька Олена Василівна, Публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк» на дії державного виконавця,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії головного державного виконавця Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області Комарницької О.В. щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадженнч №59580524 та про арешт майна боржника від 18 липня 2019 року.

Оскаржуваною ухвалою у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу.

Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні зазначеної скарги, посилаючись на втрату своєї чинності ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції від 05.01.17, хоча в дійсності ЗУ «Про виконавче провадження» навпаки в редакції від 05.01.17 набрав чинності, а в інших редакціях зазначений закон не набрав чинності.

Просить скасувати ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 22.08.2019 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватисяна засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Встановлено, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року частково задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до  ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк”, ЄДРПОУ 14360570, заборгованість у розмірі 24316 (двадцять чотири тисячі триста шістнадцять) доларів США 38 центів.

Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” 9293 гривень 83 копійок судового збору.

Повернуто Публічному акціонерному товариству Комерційний банк “ПриватБанк” судовий збір у розмірі 7470 гривень 50 копійок.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року набрало законної сили 11.01.2017, а виконавчий лист видано 21.05.2018 року.

18.07.2019 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №447/926/16-ц, виданого Миколаївським районним судом Львівської області 21.05.2018 на підставі рішення від 09.11.2016.

26.07.2019 заявник отримав постанови про відкриття виконавчого провадження №59580524 та про арешт майна боржника від 18.07.2019.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_2 суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки рішення суду від 09.11.2016, набрало законної сили після набрання чинності ЗУ "Про виконавче провадження" у редакції від 05.01.2017, а тому на спірні правовідносини поширюється дія ЗУ "Про виконавче провадження" в редакції від 05.01.17, відповідно до якої виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст.. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Як встановлено матеріалами справи, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року на підставі якого було видано виконавчі листи набрало законної сили 11.01.2017.

Станом на 11.01.2017 року був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, № 1404-VI1I в редакції від 05.01.2017 року.

Відповідно до ч.1-2 ст.. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до  ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу– у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, – і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з посиланням апелянта на Закон України «Про виконавче провадження», який втратив чинність.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 22 серпня 2019 року – залишити без змін.

       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 06.02.2020.

Головуючий

Судді