Справа № 640/10831/19

н/п 2/953/420/20

                                               РІШЕННЯ

                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Якуші Н.В.,

за участю секретаря судових засідань – Коваль А.О.,

учасники справи:

представник прокуратури – прокурор Размєтаєв А.С.,

представник відповідача - адвокат Чижиченко О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про визнання правочинів недійсними, визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до ОСОБА_1 і просив: визнати договір купівлі – продажу №1012 від 14.04.2017 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , який посвідчений ПН ХМНО Харченко Л.Л. недійсним, скасувавши його державну реєстрацію; визнати договір купівлі – продажу № 1633 від 07.07.2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений ПН ХМНО Орловською В.Г. недійсним, скасувавши його державну реєстрацію; визнати спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 відумерлою, та передати її у власність територіальної громади м. Харкова в особі ХМР; стягнути з відповідача судовий збір.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Харківською місцевою прокуратурою №2 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42018220000000755 від 04.07.2018 року, в рамках якого розслідується епізод за ч.4 ст. 190 КК України за фактом незаконного заволодіння квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 . В ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до договору продажу від 14.04.2017 року №1012 ОСОБА_2 продав належну йому на праві власності квартиру за вищевказаною адресою ОСОБА_3 . ПН ХМНО ОСОБА_4 було посвідчено вказаний договір та прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 , індексний №34825455 від 18.04.2017 року. У подальшому, за договором купівлі–продажу від 07.07.2017 року №1633 ОСОБА_3 . відчужив зазначену квартиру на користь ОСОБА_1 Вказаний договір посвідчено ПН ХМНО Орловською В.Г., якою прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 , індексний номер: 36044360 від 07.07.2017 року. Згідно з актовим записом про смерть №5156 від 07.04.2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно свідоцтва про право власності на житло від 16.05.2006 р. №2-06-254001-ц, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР, ОСОБА_2 був єдиним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач наголошував, що в момент вчинення правочину, а саме при укладенні договору купівлі–продажу від 14.04.2017 року ОСОБА_2 був померлим, що свідчить про відсутність в нього цивільної право та дієздатності. Крім того, договори від 14.04.2017 року та 07.07.2017 року суперечать вимогам ст. ст. 655, 658 ЦК України. Зазначив, що ОСОБА_3 у дійсності не набув права власника за договором від 14.04.2017 року, оскільки фактично не придбав квартиру у померлого ОСОБА_2 . Відповідно, ОСОБА_3 не володів правом продажу спірної квартири й на момент укладення договору від 07.07.2017 року. Також зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до актового запису про смерть №5659 від 12.04.2018 року. Крім того, спірна квартира не могла бути предметом договору купівлі–продажу від 07.07.2017 року, оскільки на час укладення цього договору мала ознаки відумерлої спадщини. Представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 був одинокою особою, що підтверджується показаннями свідків та колег по роботі. Після його смерті родичі до прокуратури для видачі тіла для поховання не звертались. Тіло померлого було видане для поховання ОСОБА_5 , директору Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.. №76 ХМР, де працював за життя ОСОБА_2 За інформацією 8 ХДНК від 28.12.2018 року до нотаріальної контори поштою 10.10.2017 р. надійшла про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 від гр.. ОСОБА_6 , адреса мешкання: АДРЕСА_3 . Разом з тим, з підстав того, що справжність підпису гр.. ОСОБА_6 не було засвідчено нотаріально, вказану заяву прийнято не було.

03 червня 2019 року ухвалою Київського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

24 липня 2019 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від представника Харківської міської ради, в яких останній зазначив, що позов керівника Харківської місцевої прокуратури №2 просить задовольнити, обґрунтовуючи це тими ж обставинами, які викладені у позові та справу розглянути за відсутності представника Харківської міської ради.

02 серпня 2019 року ухвалою Київського районного суду м. Харкова підготовче провадження по зазначеній цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

29 жовтня 2019 року на адресу суду надійшла заява від представника відповідача про витребування доказів, письмовий відзив на позовну заяву та зустрічна позовна заява до Харківської міської ради.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Харківської міської ради про відшкодування збитків була повернута заявникові, заяву про витребування доказів залишено без задоволення, відмовлено у прийняті відзиву на позов через пропуск строку на його долучення до матеріалів справи.

05.11.2019 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача, в яких остання зазначила, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину. Враховуючи викладене, вважала позов безпідставним та просила суд у його задоволенні відмовити.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 було залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року про повернення зустрічної позовної заяви залишено без змін.

03.12.2019 року через канцелярію суду надійшло клопотання від представника відповідача про об`єднання справ в одне провадження. У судовому засіданні представник відповідача просила суд залишити його без розгляду. Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06.02.2020 року клопотання представника відповідача було залишено без розгляду.

У судовому засіданні представник Харківської місцевої прокуратури №2 прокурор Размєтаєв А.С. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання розглядати справу за його відсутності, позов підтримав у повному обсязі, про що надав письмові пояснення, аналогічні обставинам, викладеним у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, неодноразово повідомлялась належним чином про час і місце судового розгляду справи, про що свідчать зворотні повідомлення в матеріалах справи.

Представник відповідача адвокат Чижиченко О.Є., в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, не заперечувала проти задоволення позовної вимоги стосовно визнання договору купівлі-продажу №1012 від 14.07.2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним. Заперечувала проти задоволенні решти позовних вимог, стверджуючи при цьому, що прокурор не навів обґрунтованих підстав для визнання договору купівлі-продажу від 07.07.2017 року недійсним, зазначала, що позивач всупереч положень закону обрав помилковий спосіб захисту, оскільки у цих правовідносинах до добросовісного набувача ОСОБА_1 необхідно було заявляти вимогу в порядку ст. 388 ЦК України, вважала, що підстав для визнання спадщини відумерлою немає, оскільки матеріали справи містять у собі відомості про відкриття спадщини після померлого ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_6 , а тому спадщина не може вважатися відумерлою.

Представник третьої особи Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає що позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 

Особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Способи судового захисту передбачені ст. 16 ЦК України.

Судовим розглядом встановлено, що  відповідно до свідоцтва про право власності від 16.05.2006 року, реєстраційний №2-06-254001-ц, виданим Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР Попову А.М. на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.23).

Згідно довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири від 05.05.2006 р. за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_2 (а.с.24).

Відповідно до актового запису про смерть №5156 від 07.04.2017 року - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.25).

Разом з тим, судом встановлено, що 14.04.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харченко Л.А., реєстровий №1012 (а.с.20-21).

Вирішуючи по суті позовну вимогу щодо визнання договору купівлі-продажу №1012 від 14.04.2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним, та скасування рішення про його реєстрацію, суд виходить з наступного.

Відповідно до Цивільного кодексу України усі фізичні особи мають цивільну правоздатність (ст.25 ЦК України). Для визнання осіб суб`єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб`єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.

Правоздатність у фізичної особи виникає від дня народження і припиняється з її смертю (або з оголошенням її померлою).

Дієздатність фізичної особи — це здатність особи своїми діями набувати цивільні права, самостійно їх здійснювати та створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України врегульовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на час укладання спірного договору від 14.04.2017 року, продавець вже помер, внаслідок цього припинилися його правоздатність.

Зі смертю власника право власності припиняється, як вказано у п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України.

Вказане свідчить, що перехід права власності відбувся з порушенням вимог закону, що є підставою для визнання його недійсним в контексті правил ст. 215 ЦК України.

У зв`язку із наведеним суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Таким чином, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.

Така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18).

Оскільки, на підставі вищезазначеного правочину було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 є потреба у скасуванні рішення приватного нотаріуса Харченко Любов Леонідівни, Харківський міський нотаріальний округ про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна №1012 від 14.04.2017 року.

Щодо вимоги визнати договір купівлі – продажу № 1633 від 07.07.2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений ПН ХМНО Орловською В.Г. недійсним, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій статті 16 ЦК України визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Звертаючись до суду з позовом, прокуратура просила визнати недійсними договір купівлі-продажу спірної квартири від 07.07.2017 року, оскільки ОСОБА_3 фактично не придбав квартиру у померлого ОСОБА_2 , відповідно і не володів правом продажу спірної квартири й на момент укладання договору від 07.07.2017 року.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, якою передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, слід зазначити, що стаття 215 цього Кодексу також розмежовує недійсні правочини на нікчемні – якщо їх недійсність прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог, та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але які у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом, можуть бути судом визнані недійсними. Кожен з видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

Відповідно до частини другої статті 215 цього Кодексу якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Пунктом 8 Постанови ПВС України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 не мав процесуальної дієздатності на відчуження квартири АДРЕСА_1 , тобто право власності на зазначену квартиру ОСОБА_3 набув на підставі договору купівлі-продажу, визнаного недійсним, а тому на момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_8 , ОСОБА_3 не мав необхідного обсягу повноважень власника квартири. Отже, договір купівлі-продажу № 1633 від 07.07.2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений ПН ХМНО Орловською В.Г. не відповідає вимогам закону, а тому підстав для визнання цього договору недійсним є неналежним способом захисту, оскільки такий спосіб захисту з огляду на положення статей 15, 16 ЦК України за наведених обставин не є ефективним.

Так, стаття 228 ЦК України визначає, що нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є  правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні   основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.  Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.  При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. 

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Отже, спрямованість правочину, що порушує публічний порядок, визначається встановленням мети відповідного волевиявлення на момент його здійснення. Тобто, для віднесення правочину до тих, що порушують публічний порядок, достатньо встановлення в особи, яка його здійснила, мети щодо настання неправомірних наслідків уже на стадії укладення договору, а не його виконання.

При цьому у зазначених випадках особі не можна повертати все, що вона передала за недійсним правочином (частина перша статті 216 ЦК України). У такому разі настають наслідки, передбачені публічним законодавством (у тому числі й повернення майна власнику).

Отже, на відміну від положень частини першої статті 203 ЦК України, яка передбачає, що правочин не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, тобто актам, які регламентують приватноправові відносини, при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається перш за все порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема, Конституція України, що в цілому не виключає того, що одночасно порушуються вимоги інших актів, що регламентують приватноправові відносини.

Правами і свободами людини і громадянина, закріпленими у Конституції України, зокрема є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41).

Суд встановив, що на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 07.07.2017 року, укладений між  ОСОБА_3  та ОСОБА_1 ,  ОСОБА_9  не був власником квартири та не мав правових підстав для укладання цього договору, тобто розпорядився чужою власністю.

Таким чином, можна дійти висновку, що вказаний правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та незаконне заволодіння нерухомим майном фізичної особи – ОСОБА_2  та на використання всупереч закону його приватної власності, а тому такий правочин порушує публічний порядок, є нікчемним, і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту.

Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому в разі пред`явлення такої вимоги вона підлягає розгляду з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину або відмови в цьому.

Відтак, пред`явивши вимогу про визнання недійсним наступного правочину щодо відчуження спірної квартири, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Зі змісту роз`яснень вбачається, що звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту.

Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому в разі пред`явлення такої вимоги вона підлягає розгляду з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину або відмови в цьому. Тобто в резолютивній частині рішення суду ця обставина констатується, а не вирішується як окрема вимога.

Наведена позиція узгоджується з правовою позицією ВСУ від 02.03.2016 у справі №6-308цс16.

Водночас відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексах випадках.

Разом з тим, прокуратура не зверталась до суду з вимогою про встановлення нікчемності правочину; вимога про застосування наслідків недійсного правочину не була заявлена у встановленому порядку, а тому за правилами статті 13 ЦПК України не може бути предметом розгляду і щодо неї не може бути ухвалено рішення.

У зв`язку із викладеним, суд вважає необхідним відмовити в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 07.07.2017 року з підстав, які наведені у позові.

Вказана позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові суду від 14.11.2019 року у справі № 204/2341/17.

Позовні вимоги прокуратури про скасування державної реєстрації договору від 07.07.2017 року, про визнання спадщини відумерлою та передання її у власність територіальної громади міста Харкова є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 07 липня 2017 року, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні цих вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

З системного аналізу положень ст. 1277 ЦК України вбачається, що підставами визнання спадщини відумерлою є: 1) фізична відсутність спадкоємців за заповітом та (або) за законом; 2) позбавлення їх права на спадкування або усунення від права на спадкування; 3) відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та (або) за законом; 4) неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом та (або) за законом. Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця ніхто з його спадкоємців не претендує з будь-яких причин: у спадкодавця може не бути спадкоємців за законом; усі спадкоємці, як за законом, так і за заповітом відмовилися від прийняття спадщини або не встигли прийняти її, або усі спадкоємці усунені від спадщини.

Натомість, з наявної у матеріалах справи інформації з Восьмої Харківської державної нотаріальної контори вбачається, що 10.10.2017 року до Восьмої Харківської державної нотаріальної контори надійшла заява про прийняття спадщини від ОСОБА_6 датована 30.09.2017 роком, яка повідомила нотаріуса про те, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 та доводить до відома нотаріуса, що спадщину вона приймає (а.с.33, 38).

Також з матеріалів справи вбачається, що завідувачем Восьмої Харківської державної нотаріальної контори громадянці ОСОБА_6 було письмово роз`яснено про необхідність їй надіслати заяву про прийняття спадщини, оформлену належним чином або з`явитися особисто до нотаріуса (а.с.34). Разом з тим, нотаріусом за заявою ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_2 було заведено спадкову справу №720/2017.

Судом не вбачається, а позивачем не доведено здійснення ОСОБА_6 в подальшому будь–яких дій стосовно реалізації її волевиявлення, в тому числі звернення із заявою про відмову у прийнятті нею спадщини або відмови від попередньо наданої заяви про її прийняття. Згідно Інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 28.12.2018 року вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 є заведеною, їй присвоєно номер №720/2017, стан – чинний (а.с.43).

У судовому засіданні прокурор послався на свій рапорт від 30.01.2019 року, в якому вбачається, що під час телефонної розмови ОСОБА_6 підтвердила факт подання нею заяви до прокуратури Харківської області про вчинення шахрайств з квартирою ОСОБА_2 , і зазначила, що вона це зробила на прохання невідомого їй чоловіка, який за вказану послугу сплатив їй 200 грн. Разом з тим, відомостей про те, що ОСОБА_6 вчинила аналогічні дії звернувшись до нотаріальної контори, рапорт або інші матеріали по справі, не містять.

Таким чином, судом встановлено, що громадянка ОСОБА_6 звернулась в органи нотаріату із заявою про прийняття спадщини, в складі якої є нерухоме майно, яке є предметом розгляду, проте свідоцтва про право на спадщину за законом не отримала.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

Частиною 1 ст. 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

При цьому, ч. 3 ст. 1296 ЦК України вказує на те, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Враховуючи вищенаведене, а саме відсутність у особи, яка у строки, передбачені чинним Кодексом, звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, свідоцтва про право на спадщину за законом не позбавляє її права на спадкове майно та остання не обмежена у часі щодо отримання такого свідоцтва та реєстрації права власності на спадкове майно, а тому в даному випадку відсутня сукупність обставин передбачених ст. 1277 ЦК України для визнання спадщини відумерлою.

Клопотань про залучення ОСОБА_6 у якості співвідповідача стороною позивача заявлено не було, а відповідно до положень ст.. 51 ЦПК України вирішення цього питання відбувається виключно за клопотанням позивача.

Посилання представника відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки у виниклих правовідносинах на її думку підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України, не заслуговує на увагу, оскільки з позовом про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача може звернутися виключно власник такого майна, а в матеріалах справи відсутні відомості про те, що територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради являлася власником спірної квартири.

Питання про судові витрати суд вирішує у відповідності до ст. 141 ЦПК України. При цьому судом враховується ч.2 цієї статті та обставина, що у задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача ОСОБА_1 , судом було відмовлено, а тому при розподілі судових витрат між сторонами, підстав для стягнення судового збору за вимогу немайнового характеру, яка була судом задоволена, саме з відповідача суд не вбачає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 13, 81, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа–Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про визнання правочинів недійсними, визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади – задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14.04.2017 року, а саме квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_3 – з іншої, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко Л.Л., зареєстрований в реєстрі за №1012.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Харченко Любов Леонідівни, Харківський міський нотаріальний округ про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна №1012 від 14.04.2017 року.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання договору купівлі-продажу квартири від 07.07.2017 року недійсним, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно–телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач – Харківська місцева прокуратура №2, юридична адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська б.76, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, юридична адреса: 61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243,

відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ,

представник відповідача – адвокат Чижиченко Ольга Євгеніївна, адреса для листування – АДРЕСА_5 ,

третя особа – Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, юридична адреса: 61003, м. Харків, м-н Конституції 16, код ЄДРПОУ 14095412.

Повний текст судового рішення складено 07.02.2020 року.

Суддя: