Справа № 127/2344/18

Провадження № 22-ц/801/65/2020

Категорія: 33

Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю.Б.,

суддів Стадника І.М., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Васильєвої Т.Ю. в місті Вінниці,

у справі № 127/2344/18 за позовом ОСОБА_1  до Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області, Вінницького міського суду Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, 

встановив:

       У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13 липня 2006 року прокурором Замостянського району м. Вінниця Дудчиком М.У., за заявою ОСОБА_4 з метою відчуження його квартири АДРЕСА_1 , щодо нього було незаконно порушено кримінальну справу № 06280423 за ч. 1 ст. 122 КК України, за нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , яку направлено для проведення розслідування в Замостянський РВ УМВС. Про порушення кримінальної справи щодо нього було видано відповідну довідку ОСОБА_4 , який, в свою чергу, надав вказану довідку до Замостянського районного суду м. Вінниця в справі № 2-113/07 як доказ вини позивача.

26 березня 2007 року, на підставі звинувачення позивача ОСОБА_1 у кримінальному злочині, Замостянським районним судом м. Вінниця у справі № 2-113/07 було прийняте рішення про його виселення з квартири АДРЕСА_1 , де зазначено, що «в зв`язку з нанесенням тілесних ушкоджень ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 порушена кримінальна справа, яка на даний час розслідується», «суд дійшов до висновку про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири без надання іншого житла, оскільки він створює неможливі умови для проживання в кімнаті ОСОБА_4 , в зв`язку з чим порушена кримінальна справа» (ст. 5 рішення суду).

Вказує, що 07 грудня 2007 року слідчим було винесено постанову по кримінальній справі № 06280423 про притягнення його як обвинуваченого та пред`явлено йому обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. В подальшому 05 листопада 2008 року позивача було примусово виселено із вказаної квартири, а на квартиру накладено арешт.

А 08 листопада 2016 року постановою старшого слідчого Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області кримінальне провадження за матеріалами кримінальної справи № 06280423, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудового розслідування під №12014020010002390 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, було закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину.

За вказаних обставин позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилаючись на положення ст. 56, 62 Конституції України, ст. 1 – 5, 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та відповідне положення про застосування даного закону, просить суд постановити рішення про повернення йому займаного ним раніше житлового приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а.с.1 – 2 т. 1, а.с.73 – 74 т. 2).

       Рішенням Вінницького районного суду від 15 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду в даній справі від 11.02.2019 у вигляді накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважає, що його позовні вимоги відносяться до перегляду рішення Замостянського районного суду по цивільній справі №2-113/07 від 26.03.2007 і що його доводи зводяться до непогодження з вказаним рішенням, яким він був виселений з квартири і зводяться до переоцінки доказів по справі. Такі висновки суду є незаконними і безпідставними, оскільки його вимоги відносяться до відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Вважає, що шкоду йому завдано судовим рішенням про виселення, яке ухвалене на підставі кримінальної справи щодо нього, оскільки кримінальна справа була закрита в зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, його було безпідставно виселено з займаного приміщення, а тому спосіб захисту порушених прав відповідає завданій йому шкоді, так як внаслідок дій держави його було виселено, тому саме держава в особі відповідачів має повернути йому займане раніше приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_1 . 

       Від представника Вінницького міського суду Вінницької області Гудемчук Н.Й. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, в зв`язку з тим, що позивачу кімната у відповідному гуртожитку на праві власності не належала, він був виселений із займаного приміщення на підставі рішення суду, яке є чинним та не скасованим, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу шкоди, на яку він посилається, на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», та в обраний ним спосіб.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.

       Судом першої інстанції встановлено, що прокуратурою Замостянського району м. Вінниці в 2006 році було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , що також підтверджується листом від 13 липня 2006 року прокурора Замостянського району м. Вінниця Дудчика М.У.

Згідно з копією рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 березня 2007 року у справі № 2 – 113/07 за позовом ОСОБА_4 до МКП ЖЕК № 4, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Вінницького міськвиконкому про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення, встановлення порядку користування жилим приміщенням; за позовом ОСОБА_1 до Вінницького міськвиконкому, МКП ЖЕК № 4, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання такими що втратили право користування жилим приміщенням, виселення, укладення договору найму житлового приміщення; за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання такими, що втратили право користування жилими приміщенням, виселення, визнання права на приватизацію, в тому числі, було вирішено виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Вказане рішення набрало законної сили 17 липня 2007 року відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 17 липня 2007 року та згідно матеріалів справи не було змінено чи скасовано. Даним рішенням щодо ОСОБА_1 було встановлено, що згідно довідки ЦІНІ «Інфракон» від 15.09.1993 дана згода на його проживання в гуртожитку АДРЕСА_4 . Спірна кімната на момент вселення ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 мала статус гуртожитку, вказані особи вселялись на підставі рішень профкому, забезпечувались меблями, постільною білизною, але надати вказані документи, на підставі яких проводилось заселення вищезгаданих осіб немає можливості через їх відсутність, тому суд дійшов висновку про виселення ОСОБА_1 з спірної кімнати без надання іншого житла, оскільки він створює неможливі умови для проживання в кімнаті ОСОБА_4 , його б`є, в зв`язку з чим порушена кримінальна справа (а.с.5 – 7, 36 – 38 т. 1).

З копії Акту опису й арешту майна від 05 листопада 2008 року, державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № 2 – 113/07, виданого Замостянським районним судом м. Вінниці про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житла, було проведено опис майна, що належить боржнику ОСОБА_1 , на описане майно накладено арешт і встановлено обмеження права користування ним (а.с.8 – 9 т. 1).

Постановою старшого слідчого Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 08 листопада 2016 року кримінальне провадження (за матеріалами кримінальної справи № 06280423), внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014020010002390 від 08 квітня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, щодо заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину (а.с.10 – 11 т. 1).

Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 03.06.2008 відмовлено ОСОБА_1 в перегляді вищевказаного рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 26.03.2007 за нововиявленими обставинами, яка була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19.09.2008. В подальшому ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 03.06.2010 також відмовлено прокурору Вінницької області, який діяв в інтересах ОСОБА_1 , в перегляді за нововиявленими обставинами цього ж рішення суду, яка була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15.07.2010. Та відповідно ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 22.03.2011 залишено без змін ухвалу Замостянського районного суду м. Вінниці від 10.02.2011 про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд цього ж рішення за нововиявленими обставинами (а.с.39 – 46 т. 1).

Згідно з копією договору купівлі-продажу від 18.11.2016 ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , дана квартира налажела продавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.37 т. 2).

Згідно з копією рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.07.2017 у справі № 127/6381/17, судом розглядався позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головне управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, яким позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 390 400 грн. (а.с.126 – 135 т. 2). Рішення в даній справі переглядалося Верховним Судом (а.с.155 – 159 т. 2), що позивачем не заперечується, та наголошено на тому, що вказана справа була розглянута за участі інших сторін та про інший предмет, оскільки в ній позивач просив відшкодувати завдану моральну шкоду, а в даній справі просить повернути йому вилучене майно в натурі, та саме дані відповідачі, на думку позивача, є належними відповідачами та зобов`язані повернути позивачу вказану квартиру.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач виселений із займаного житлового приміщення на підставі чинного рішення суду, а не в рамках кримінального провадження щодо нього, незаконного арешту вказаного майна під час провадження щодо нього позивачем не доведено, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та оскільки в силу ст. 1176 ЦК України, за завдану шкоду, у випадку її встановлення, відповідає саме держава, заявлені вимоги до вказаних відповідачів є безпідставними. Крім цього, незаконність рішення в цивільній справі щодо позивача, встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, не встановлено.

Отже, висновок суду про безпідставність заявлених позовних вимог до вказаних відповідачів, а також необґрунтованість заявлених позивачем вимог про повернення йому квартири АДРЕСА_1 , оскільки правові підстави для захисту прав позивача у визначений ним спосіб відсутні, є правильним.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Позивач, звертаючись з позовом до суду і обґрунтовуючи свої вимоги посилався на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною 2 ст. 3 вищевказаного Закону встановлено, що в наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, якій він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

Отже, виключно при наявності даних фактів, в межах кримінального провадження, у позивача може виникнути право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Європейський суд з прав людини зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 09 липня 1997 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 20 травня 2010 року).

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року.

Головуючий                                                Ю. Б. Войтко

Судді                                 І. М. Стадник

С. Г. Копаничук