ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
20 червня 2007 р. |
№ 4/1956-6/308 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кравчука Г.А., |
|
суддів: |
Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
Буського міжгосподарського комбікормового заводу |
|
на постанову |
Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. |
|
у справі |
№ 4/1956-6/308 |
|
господарського суду |
Львівської області |
|
за позовом |
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
до |
Буського міжгосподарського комбікормового заводу |
|
про |
стягнення 11 097,04 грн. |
|
|
|
в судовому засіданні взяли участь представники:
|
позивача: |
- не з'явились; |
|
відповідача: |
- не з'явились; |
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 р. суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 (далі -Підприємець) звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просив стягнути з Буського міжгосподарського комбікормового заводу (далі -Завод) борг у розмірі 11 097,04 грн. (4 824,80 грн. основного боргу та 6 272,24 грн. пені за 26 місяців).
Позовні вимоги Підприємець обґрунтовував тим, що суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2, уклавши договір НОМЕР_1 від 07.09.2006 р. про заміну кредитора (далі - Договір НОМЕР_1), відступила йому право вимоги до Заводу, яке виникло внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань щодо оплати товару за договором купівлі-продажу НОМЕР_2 від 02.06.2004 р., на загальну суму у розмірі 11 097,04 грн., яка підлягає стягненню на підставі норм ЦК України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. (суддя Гоменюк З.П.) позовні вимоги Підприємця задоволено частково: з Заводу стягнуто 4 824,80 грн. основного боргу та 1 447,44 грн. пені, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення прийнято з мотивів, наведених Підприємцем у позовній заяві, з посиланням на частину шосту ст. 232 ГК України, яка передбачає припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. (колегія суддів: Кордюк Г.Т., Мурська Х.В., Давид Л.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. в частині стягнення з Заводу 1 447,44 грн. пені скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні відповідних вимог Підприємця, а в іншій частині вказане рішення залишено без змін.
В частині залишення без змін частини рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. постанова мотивована обґрунтованістю зазначеної частини рішення.
В частині скасування частини рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. постанова мотивована тим, що Договір НОМЕР_1 передбачає відступлення права вимоги щодо стягнення заборгованості, і не передбачає відступлення права вимоги щодо стягнення неустойки, а тому, виходячи зі ст. 516 ЦК України, позовні вимоги Підприємця про стягнення з Заводу пені задоволенню не підлягають.
Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. і рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємця. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Завод обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій дали невірну оцінку накладній НОМЕР_2 від 02.06.2004 р., внаслідок чого неправильно застосували ст. 530 ЦК України, ст. 232 ГК України, порушили ст. 612 ЦК України.
Підприємець скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Заводу, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. та рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. -без змін. Вимоги, викладені у відзиві, Підприємець обґрунтовує тим, що доводи Заводу, які містяться у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а прийняті у справі судові акти відповідають вимогам законодавства України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Заводу не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Місцевим і апеляційним господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
- між суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2 та Заводом укладено договір НОМЕР_2 від 02.06.2004 р. купівлі-продажу шроту соняшника у кількості 20,590 т по ціні 600,00 грн. за тону;
- по накладній НОМЕР_2 від 02.06.2004 р. та довіреності ЯЗТ НОМЕР_148680 Завод через представника отримав продукцію на суму у розмірі 14 824,80 грн.;
- п. 3.1 договору НОМЕР_2 від 02.06.2004 р. передбачає оплату товару шляхом розстрочки платежу протягом семи банківських днів, а п. 6.2 -нарахування пені у розмірі 5 % від неперерахованої суми за кожний місяць прострочення;
- суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 02.06.2004 р. виставив Заводу рахунок НОМЕР_2 на суму у розмірі 14 824,80 грн., який було оплачено 14.06.2006 р. частково -на суму у розмірі 10 000,00 грн.
- між суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2 та Підприємцем укладено Договір НОМЕР_1, згідно якого перший відступив другому право вимоги до Заводу, яке виникло внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань щодо оплати товару за договором купівлі-продажу НОМЕР_2 від 02.06.2004 р.;
- про заміну кредитора у зобов'язанні за договором НОМЕР_2 від 02.06.2004 р. Завод був повідомлений Підприємцем належним чином.
Беручи до уваги зазначене, колегія судів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що Завод має заборгованість перед Підприємцем у розмірі 4 824,80 грн. за договором НОМЕР_2 від 02.06.2004 р., яка виникла на підставі Договору НОМЕР_1.
Відповідно до частини першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 525 та 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Посилання Заводу у касаційній скарзі на те, що господарські суди першої та другої інстанцій дали невірну оцінку накладній НОМЕР_2 від 02.06.2004 р. не можуть бути взяті до уваги, оскільки, виходячи із наданих господарському суду касаційної інстанцій ст. ст. 1115 та 1117 ГПК України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Заводу не спростовують висновку апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Буського міжгосподарського комбікормового заводу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. у справі № 4/1956-6/308 господарського суду Львівської області -без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало