ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2020 р. Справа №909/337/19

Місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Дубник О.П.

Зварич О.В.

секретар судового засідання М.Кришталь

за участю представників:

від позивача: Шевченко К.Т. -представник, ордер ІФ№022771 від 26.11.2019 року;

від відповідача: Галущак Л.О. -представник, ордер ІФ№055711 від 25.11.2019 року,

Кінаш В.І.-особисто;

від третьої особи: Бойко Р.Б.-представник, ордер ЛВ№179716 від 25.11.2019 року;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни, б/н від 20.09.19

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 (суддя Стефанів Т.В. м.Івано-Франківськ, повний текст складено - 02.09.2019)

у справі № 909/337/19

за позовом: Фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни, м.Калуш Івано-Франківська область,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кінаш Віталія Івановича м.Калуш Івано-Франківська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець Тенюх Оксана Володимирівна, м.Івано-Франківськ

про: переведення прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності на майно

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позову та рішення суду першої інстанції:

на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області надійшла справа за позовом Фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни до Фізичної особи-підприємця Кінаш Віталія Івановича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи - підприємця Тенюх Оксани Володимирівни про переведення прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності на майно.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 (суддя Стефанів Т.В. м.Івано-Франківськ, повний текст складено - 02.09.2019) у справі № 909/337/19 в позові відмовлено повністю.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції погодився із фактом порушення переважного права позивача на купівлю орендованого нежитлового приміщення частини торгівельного павільйону АДРЕСА_1 та дійшов висновку про наявність підстав для переведення на позивача прав та обовязків покупця за договором купівлі-продажу від 22.08.17 і визнання за ним права власності.

Водночас, у позові відмовлено внаслідок пропуску строку позовної давності та недоведеності поважності причин пропуску такого строку.

в апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задоволив заяву про застосування строків позовної давності, поданої відповідачем спираючись лише на факти встановлені у постанові Верховного суду від 12.03.19 по справі №909/367/18, оскільки у даній справі обставини отримання позивачем попередження від 30.03.18 та від 13.04.18 що направлялись ФОП Кінаш В.І. про придбання у власність торгового павільону НОМЕР_1 та вимогою звільнити займане приміщення у звязку із наміром використовувати це майно для власних потреб не встановлювались.

Апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні встановлено лише факт направлення попередження-вимоги ФОП Кінаш В.І. до ФОП Шрамко М.С. 30.03.18 та 13.04.18, однак дата отримання такого листа не встановлювалась. Відтак, апелянт вважає, що судом було помилково встановлено дату початку перебігу позовної давності.

Також апелянт вважає безпідставним неврахування його доводів про те, що про порушення свого права він дізнався тільки 18.05.18 з листа, що був направлений йому Кінашем В .І. при зверненні останнім до суду із позовом про виселення ФОП Шрамко М.С. з приміщення. Оскільки саме 18.05.18, разом із позовною заявою ФОП Кінашем В.І. було надано копію договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.08.17, позивачу стало відомо про порушення його прав.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги з тих мотивів, що судом першої інстанції правильно встановлено всі обставини справи. Відповідач також наголошує, що у мотивувальній частині постанови Верховного суду від 12.03.19 у справі №909/367/18, встановлено, що 30.03.18 та 13.04.18 ФОП Кінаш В.І. звертався до ФОП Шрамко М.С. з попередженнями-вимогами, в яких повідомляв про придбання у власність торгового павільону НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.08.17 та просив звільнити займане приміщення, у звязку із наміром використовувати це майно для власних потреб.

Окрім того, відповідач просить звернути уваги на той факт, що станом на 28.03.2018 позивачу було відомо, що ФОП Тенюх О. В. вже не є власником торгового павільйону АДРЕСА_1 Про даний факт вказано у висновку інспектора Калуського ВП ГУНП від 05.04.2018, зокрема, з пояснень ОСОБА_3 "невідомий чоловік приходив останнім часом і повідомляє, що він є власником даної торгової точки мотивуючи це тим, що він придбав її у громадянки ОСОБА_3 " В листі т.в.о. начальника відділу від 09.07.2019 Шрамко М.С. надала пояснення 28.03.2018.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представником апелянта подано додаткові пояснення. (вх №01-04/143/20 від 13.01.20). Розглянувши наведені письмові пояснення апелянта, колегія суддів встановила, що такі за своїм змістом є доповненням до апеляційної скарги.

Згідно ч.2 ст.266 ГПК України, у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Беручи до уваги вищенаведене, а також відсутність доказів надіслання вищенаведених письмових пояснень іншим учасникам справи, колегія суддів дійшла висновку про неврахування поданих апелянтом письмових пояснень. (вх №01-04/143/20 від 13.01.20).

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзивах на апеляційну скаргу, поясненнях сторін в судових засіданнях, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.01.2013 між ФОП Тенюх О.В. (орендодавець) та ФОП Шрамко М.С. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення частини торгівельного павільйону АДРЕСА_1.

Орендна плата за об`єкт складає 300 грн в місяць. Орендар приймає та оплачує рахунки, надані представником орендодавця, до 1 числа поточного місяця. (п.3.1 Договору)

Згідно п.7.1 договору термін його дії складає 2 роки 5 місяців і закінчується 31.05.2015. Якщо в місячний термін до закінчення строку договору жодна сторона не звернулась одна до одної про його розірвання, він автоматично продовжується на той же термін. (п.7.2 Договору)

Пунктом 7.3 Договору визначено, що договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін тільки після повного погашення заборгованості по ньому. Про припинення (розірвання) договору сторона-ініціатор зобов`язана повідомити іншу сторону за 2 місяці до розірвання.

22.08.2017 між ФОП Тенюх О.В. (продавець) та ФОП Кінаш В.І. (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами п. 1 якого продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність торговий павільйон АДРЕСА_1 .

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Тихан О.М. та зареєстрований за №702.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив про порушення його переважного права на купівлю орендованого нежитлового приміщення частини торгівельного павільйону АДРЕСА_1.

Правовою підставою позову позивач зазначив ч.2 ст.777 ЦК України згідно якої наймач, який належно виконує свої обовязки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Як вбачається із оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції погодився із фактом порушення такого переважного права позивача.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ст. 20 ГК, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як вбачається із матеріалів справи, ФОП Шрамко М. С. являється орендарем частини торгівельного павільйону № НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди від 01.01.2013, укладеного між ФОП Тенюх О.В. (орендодавець) та ФОП Шрамко М.С. (орендар).

Умови договору оренди позивачем виконувались в повному обсязі, орендна плата сплачувалася у строки, визначені договором. Належне виконання позивачем договору оренди від 01.01.2013 також підтверджується долученими до матеріалів справи рахунками на оплату оренди приміщення та витрат на електроенергію в цьому приміщенні, за січень 2015 року - травень 2018 року з відмітками "оплачено". Окрім того, дані факти виконання позивачем договору у повному обсязі встановлено у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 909/367/18.

Частина 4 ст. 75 ГПК України вказує на те, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У вищенаведеній постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 909/367/18 також зазначено, що попереднім власником спірного приміщення ( ОСОБА_3 ) і його новим власником ( Кінашем В.І. ) не заперечувався той факт, що ФОП Шрамко М.С. користувалася спірним приміщенням як до його придбання Кінашем В.І. , так і після цього.

Договір оренди від 01.01.2013 ФОП Тенюх О.В. (орендодавець) та ФОП Шрамко М.С. (орендар) пролонгований та є чинним, так як докази його розірвання, припинення чи визнання недійсним в судовому порядку не надано. Крім того, договір оренди від 01.01.2013 не містить застереження щодо припинення цього договору в разі відчуження орендодавцем об`єкта оренди, у зв`язку з чим до ФОП Кінаша В.І. як нового власника перейшли права та обов`язки орендодавця за цим договором. Дані факти встановлено судами при розгляді справи №909/367/18.

Позивач, вважаючи себе орендарем, обрав способом захисту свого переважного права на придбання орендованого ним майна, переведення на нього прав і обов`язків покупця.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що норми Цивільного кодексу України, передбачивши переважне право орендаря на придбання орендованого ним майна у випадку його відчуження, безпосередньо не вказують на спосіб захисту такого права у випадку його порушення.

Разом з тим, відповідно до частини 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи, що Цивільним кодексом України не врегульовано порядок реалізації наймачем переважного права на придбання орендованого майна, за принципом аналогії закону застосуванню підлягає ч. 4 ст. 362 ЦК України, яка регулює подібні правовідносини, а саме - передбачає порядок захисту переважного права співвласника майна на придбання частки іншого співвласника при її відчуженні.

Згідно з ч. 4 ст. 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця.

Крім того, такий спосіб захисту як зміна правовідношення передбачений п. 6 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 759 ЦКУкраїни, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Таким чином, виходячи із змісту наведених норм законодавства, суд першої інстанції підставно зазначив, що переважне право на купівлю речі, переданої у найм, має наймач, який користується річчю та належним чином виконує свої обов`язки у відповідності до умов договору та Закону.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задоволив заяву про застосування строків позовної давності, поданої відповідачем спираючись лише на факти встановлені у постанові Верховного суду від 12.03.19 по справі №909/367/18, оскільки у даній справі обставини отримання позивачем попередження від 30.03.18 та від 13.04.18 що направлялись ФОП Кінаш В.І. про придбання у власність торгового павільону НОМЕР_1 та вимогою звільнити займане приміщення у звязку із наміром використовувати це майно для власних потреб не встановлювались.

Скаржник посилається на те, що попередження-вимога ФОП Кінаша В.І. 30.03.2018 р. було лише надіслане, проте отримане ним пізніше.

Однак, жодних доказів дати отримання зазначеного поштового відправлення скаржник суду не надав. Натомість, з відповідей відділення поштового зв`язку, наданих на запит скаржника, вбачається, що строк зберігання документів про вручення поштових відправлень сплив, можливість встановлення цієї обставини втрачена. Таким чином, скаржником у встановленому порядку не доведено іншої, ніж встановлена судом, дати початку перебігу строку позовної давності.

Окрім того, такий строк є пропущеним у будь-якому випадку з врахуванням затверджених нормативних строків доставки поштової кореспонденції в межах одного населеного пункту. Позивач звернувся із позовом лише 04.04.2019 р..

Також, слід наголосити, що згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається не лише від дня, коли особа фактично довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а й від дня, коли особа могла довідатись про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник міг довідатись про порушення свого права раніше, навіть до надіслання йому попередження- вимоги 30.03.2018 р., отримуючи в різний спосіб інформацію про нового власника павільйону. Те, що позивач тривалий час не вживав заходів, які б за даних обставин мала б вжити особа, яка діє розумно та добросовісно, для встановлення змісту договору чи особи порушника, не надає підстав вважати початком перебігу позовної давності дату отримання ним копії договору купівлі-продажу 18.05.2018 р. разом із позовними матеріалами.

Окрім того, судова колегія вважає за потрібне зазначити, що предметом договору купівлі-продажу від 22.08.2017 укладеного між ФОП Тенюх О.В. (продавець) та ФОП Кінаш В.І. (покупець) є торговий павільйон АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.2 ст.28 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності'' тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Отже, беручи до уваги вищенаведене, між ФОП Тенюх О.В. (продавець) та ФОП Кінаш В.І. 22.08.17 було укладено договір купівлі-продажу тимчасової споруди.

Як зазначалось вище в прохальній частині позовної заяви, позивач просить перевести на Шрамко М.С. права та обовязки покупця за договором купівлі-продажу від 22.08.17, укладеного між фізичною особою-підприємцем Тенюх О.В. та фізичною особою-підприємцем Кінашем В.І. в частині продажу частини павільону АДРЕСА_1 та визнати за Шрамко М.С., право власності на майно-частину павільону АДРЕСА_1.

Ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Згідно ст.177 ЦК України, обєктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2013, ФОП Шрамко М.С.(позивач по справі) є орендарем частини цього павільону.

Договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2013 не визначено площі орендованої частини павільйону, відсутні відомості щодо конфігурації приміщення а також технічні дані такого приміщення.

Відповідно до ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно ч.2 ст.181 ЦК України рухомими речима є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Як зазначалось вище тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. ( ч.2 ст.28 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності'')

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17.08.2000 №507, міститься визначення терміну ,,будівля'', їх перелік та класифікація. Однак, тимчасова споруда до будівель не належить та не являється нерухомістю.

Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки така виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.

Оскільки тимчасова споруда не відноситься до нерухомих речей, нежитлові приміщення у таких спорудах не належать до нерухомих обєктів (речей)

Частиною 1 ст.190 ЦК України передбачено що майном як особливим обєктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки.

Судова колегія зазначає, що позивачем не подано доказів, що орендоване приміщення, а саме частина торгового павільону НОМЕР_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є окремою річчю відносно торгівельного павільону № НОМЕР_1.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того факту, що орендоване приміщення не є складовою частиною торгового павільону НОМЕР_1 а являється окремим обєктом з окремим комунікаційним забезпеченням.

Отже позивач не довів належними та допустимими доказами, що дане приміщення є окремою річчю.

Твердження апелянта на те, що при розгляді справи № 909/367/18 Верховним судом у постанові від 12.03.2019 визначено площу орендованого приміщення в розмірі 7,7 м2, що характеризує дане приміщення як окремо визначену річ, яка може бути обєктом продажу окремо від торгівельного павільону НОМЕР_1 в цілому спростовується вищенаведеним.

Окрім того, ч.2 ст.187 ЦК України визначено, що при переході права на річ її складові не підлягають відокремленню.

Беручи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У поданій апеляційній скарзі фізична особа-підприємець Шрамко М.С., б/н від 20.09.19 просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. з документальним підтвердженням таких витрат.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Відповідно до пп.2 ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові- на позивача.

Оскільки апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Шрамко М.С., б/н від 20.09.19 залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 без змін, колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотання апелянта про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. без задоволення.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 у справі №909/337/19 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України с плачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни, б/н від 20.09.19 - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 у справі №909/337/19- залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст.286-289 ГПК України.

Повний текс постанови складено 07.02.20 р.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді О.П. Дубник

О.В. Зварич