Справа № 450/2285/17                                 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/811/3379/19                 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 68

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року                                                                                                                 м.Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Ванівського О.М.

суддів: Курій Н.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Куцика І.Б.,

з участю: представника апелянта - ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3  на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4  до  ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2  про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4  про визнання недійсним договору від 26.12.2016 року в частині визначення права власності ОСОБА_5 та скасування рішення реєстратора від 26.12.2016 року,-

в с т а н о в и в :

В серпні 2017р. ОСОБА_4 звернулась в суд із позовом до  ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2  про поділ майна подружжя, в якому з врахуванням уточнень просила: поділити житловий будинок АДРЕСА_1 , виділивши у власність ОСОБА_4 приміщення 29/50 частини спірного об`єкту, а у власність ОСОБА_3 виділили 21/50 частину спірного будинку; Господарські будівлі та споруди: Д-гараж; Ж-сарай; З-вбиральня; Хвіртка - № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ..

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2014 року у справі № 2-1316/163/11 було визнано 1/2 ідеальну частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Зазначеним рішенням визнано за позивачем право власності на наступні приміщення у житловому будинку АДРЕСА_1 : житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-8 площею 19,9 кв.м., житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ.2-9 площею 14,2 кв.м, житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ.2-10 площею 9,7 кв.м., коридор, позначений на поверхневому плані під літ.2-7 площею 8,7 кв.м.,частину коридору, позначеного на поверхневому плані під літ 2-1 площею 4,5 кв.м., сходову клітку, позначену на поверхневому плані під літ.2-6 площею 5,8 кв.м. загальною площею 62,8 кв.м. У визнані за Відповідачем право власності на іншу частину будинку було відмовлено. Зазначене рішення було оскаржено представником відповідача до апеляційного суду Львівської області.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року у справі № 450/163/11 було поділено 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , виділивши позивачу у власність приміщення: житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-8 площею 19.9 кв. м.; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-9 площею 14,2 кв. м.; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-10 площею 9,7 кв.м.; коридор, позначений на поверхневому плані літ 2.-7 площею 8,7 кв. м; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ 2-1. площею 4,5 кв. м.; сходову клітку, позначену на поверхневому плані літ.2-6 площею 5,8 кв.м.; загальною площею 62,8 кв. м.; У власність Відповідача виділили наступні приміщення: житлова кімната, позначена на поверхневому плані літ. 2-5 площею 2-5 площею 19,2 кв. м.; коридор, позначений на поверхневому плані літ. 2-2 площею 9,5 кв. м.; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ. 2-1 площею 8,9 кв. м.; санвузол, позначений на поверхневому плані літ. 2-4 площею 6, 4 кв. м.; кухню позначену на поверхневому плані літ. 2-3 площею 8,8 кв.м.; загальною площею 52,8 кв. м.. Вказане рішення набрало законної сили. Зазначений поділ був визначений у висновку № 16 судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя від 25.03.2008 року, де визначені приміщення відносились до 2-го варіанта поділу та становили у відсотковому відношенні 21/50 - частки Відповідача та 29/50 частка позивача.

Однак, право власності на свою частку у спірному будинку ОСОБА_4 так і не зареєструвала, оскільки Відповідач, знаючи про рішення суду, звернувся із відповідною заявою в серпні 2015 року до ЛОР ОКП «БТІ та ЕО» з проханням надати висновок про можливість поділу будинку АДРЕСА_1 . При цьому зазначав, що не заперечує щодо присвоєння частинам будинку окремих номерів, а саме: ОСОБА_3 наступні приміщення будинку А-2: Приміщення першого та другого поверхів квартири, а також господарські будівлі і споруди: Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка - № 3; ворота - № 4 з присвоєнням № 28 «Б». А ОСОБА_2 приміщення будинку А-2 квартири 1 з присвоєнням № 28. Тобто, в даному випадку, частина, яку присудив суд ОСОБА_4 знаходиться не у будинку АДРЕСА_1 (оскільки це вже номер будинку її сусідів), а у будинку № АДРЕСА_1 Б. ЛОР ОКП «БТІ та ЕО» надало такий висновок № 1/11242 від 13.08.2015 року, де вказало, що будинок АДРЕСА_1 може бути поділений із запропонованим варіантом. В подальшому, ОСОБА_6 приватним нотаріусом Пустомитівського районного округу, 26.12.2016 року було зареєстровано право приватної власності Відповідача на житловий будинок загальною площею 115, 6 кв.м за адресою АДРЕСА_1 . Окрім того, зазначений нотаріус внесла відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна, а це: гараж Д., сарай Ж, вбиральня З, споруда хвіртка, споруда ворота, споруда огорожа. Враховуючи те, що Відповідач змінив адресу спірного будинку, те, що в складові об`єкта нерухомості були включені нові об`єкти, а тому зазначене унеможливило реєстрацію права власності Позивачки на її частку у спірному майні. У ч.4 договору про поділ житлового будинку вказано, що ОСОБА_3 стверджує та повідомляє те, що 1/2 частки об`єкта поділу є об`єктом права спільної сумісної власності як такого, що був набутий за час шлюбу з колишньою дружиною ОСОБА_4 , тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_1 буде об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності, що утворився шляхом поділу об`єкта поділу. На підставі наведеного просила позовні вимоги задоволити.

В червні 2018р. адвокат Дмитренко В.П. в інтересах ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4  про визнання недійсним договору від 26.12.2016 року в частині визначення права власності ОСОБА_5 та скасування рішення реєстратора від 26.12.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26.12.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, згідно якого поділено житловий будинок АДРЕСА_1 , який їм належить по 1/2 кожному. З метою припинення спільної часткової власності на Об`єкт поділу, сторони згідно п. 3 Договору від 26.12.2016р. взаємно домовилися про поділ жи­тлового будинку в натурі на 2 (два) самостійних об`єкта нерухомості з присво­єнням окремих номерів, наступним чином: ОСОБА_3 набуває право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 115,6 (сто п`ятнадцять цілих шість десятих) кв.м., житловою площею 63,0 (шістдесят три цілих нуль десятих) кв.м., що складається з примі­щень: 2-1/13.4 кв.м. - коридор; 2-2/9.5 кв.м. - коридор; 2-3/8.8 кв.м. - кухня; 2- 4/6.4 кв.м. — санвузол; 2-5/19.2 кв.м. — житлова; 2-6/5.8 кв.м. — сходова клітка; 2- 7/8.7 кв.м. - коридор; 2-8/19.9 кв.м. - житлова; 2-9/14.2 кв.м. - житлова; 2-10/9,7 кв.м. - житлова; а також господарських будівель та споруд: Д - гараж; Ж - са­рай; З - вбиральня; хвіртка - №3, №5; ворота - №4; ОСОБА_2 набуває право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загаль­ною площею 118,6 (сто вісімнадцять цілих шість десятих) кв.м., житловою площею 62,6 (шістдесят дві цілих шість десятих) кв.м., що складається з при­міщень: 1-1/4.1 кв.м. - веранда; 1-2/13.4 кв.м. - коридор; 1-3/9.0 кв.м - коридор; 1-4/6.0 кв.м. - санвузол; 1-5/9.2 кв.м. - кухня; 1- 6/19.4 кв.м. - житлова; 1-7/5.6 кв.м. - сходова клітка; 1-8/8.7 кв.м. - коридор; 1-9/9.5 кв.м. - житлова; 1-10/13.9 кв.м. - житлова; 1-11/19.8 кв.м. - житлова; а також господарських будівель та споруд: Б - гараж; В - сарай; Г - вбиральня; хвіртка - №1; ворота - №2.

Договір від 26.12.2016р., в частині визначення права власності Марци­ ОСОБА_7 , підлягає визнанню недійсним, оскільки, рішенням від 27 квітня 2015 року у цивільній справі №450/163/11, провадження №22-ц/783/868/15 апеляційного суду Львівської області, вже було остаточно вирішено між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 цивільній спір про поділ між ними 1/2 частини житлового будинку. Водночас, ОСОБА_3 , в силу відсутності в себе юридичних знань вже після остаточного рішення суду від 27.04.2015р., уклав із своїм братом ОСОБА_2 оспорюваний Договір від 26.12.2016р., за яким 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 набув вже в особисту власність, нівелювавши визнане за своєю колишньою дружиною ОСОБА_4 рішеннях 27.04.2015р. право власності на половину цієї частки. Відтак, ОСОБА_3 , в силу своєї особистої необізнаності, поставив під сумнів остаточність рішення 27.04.2015р., тим самим породивши зі сторони ОСОБА_4 низку позовів. Таким чином, для відновлення становище, яке існувало до порушення прав сторін, зокрема відповідача ОСОБА_3 щодо практичного виконання остаточного рішення суду від 27.04.2015 року, окрім наведеного, потрібно ще скасувати рішення реєстратора від 26.12.2016 року, прийнятого на підставі оспорюваного договору.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_4  – задоволено.

Виділено у власність ОСОБА_9 29/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщення: житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-8 площею 19.9 кв. м.; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-9 площею 14,2 кв. м.; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-10 площею 9,7 кв.м.; коридор, позначений на поверхневому плані літ 2-7 площею 8,7 кв. м; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ 2-1. площею 4,5 кв. м.; сходову клітку, позначену на поверхневому плані літ.2-6 площею 5,8 кв.м.; загальною площею 62,8 кв.м..

Виділено у власність ОСОБА_3 21/50 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщення: житлова кімната, позначена на поверхневому плані літ. 2-5 площею 2-5 площею 19,2 кв. м.; коридор, позначений на поверхневому плані літ. 2-2 площею 9,5 кв. м.; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ. 2-1 площею 8,9 кв. м.; санвузол, позначений на поверхневому плані літ. 2-4 площею 6, 4 кв. м.; кухню позначену на поверхневому плані літ. 2-3 площею 8,8 кв.м.; загальною площею 52,8 кв. м..

Господарські будівлі та споруди: Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; Хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 залишено у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 764, 22 (три тисячі сімсот шістдесят чотири гривні 22 копійки) грн..

В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_3 – відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 – адвокат Почкіна О.М..

Вважає рішення суду незаконним і необґрунтованим, оскільки неповно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Зокрема, незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення суду від 07.08.2019р. полягає в наступному.

По перше, в порушення вимог п.3 ч.1 ст. 225 в сукупності із ч.1 ст.5 ЦПК України, суд повторно розглянув спір між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав, нівелювавши (зробивши неможливим його виконання) рішення суду, що набрало законної сили, тобто захистив права та інтереси позивача у спосіб, що суперечить закону.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юри­дичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закри­ває провадження по справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ух­вала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих са­мих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Позивач ОСОБА_4 доводить перед судом ту обставину, що Буди­нок №1(№ АДРЕСА_1 Б) та Будинок № АДРЕСА_2 (№ АДРЕСА_1 ) з урахуванням того, що був укладений Договір про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, є одним і тим же об`єктом спільної власності позивача та відповідача на­бутого за час шлюбу. При цьому посилається на такі докази: рішення судів про поділ спільного майна подружжя у справі №450/163/11, зокрема від 27.04.2015 року Апеляційного суду Львівської області у справі №450/163/11, яке набрало законної сили, та яким спір між сторонами вже вирішено; висно­вок судової будівельно-технічної експертизи, зробленої в межах цивільної справи №450/163/11 про поділ спільного майна подружжя; Договір від 26.12.2016р., на підставі якого встановлено, що 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 належить позивачу та відповідачу на підставі спільної сумісної власності та змінено адресу спірного майна на №28Б припинивши правовий режим спільної часткової власності.

В той же час, відповідно до рішення суду від 27.04.2015 року сторонами спору також є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; предметом спору є 1/2 час­тини житлового будинку АДРЕСА_1 , що відповідає станом на поточну дату будин­ку АДРЕСА_1 (одне і теж майно); підставами позову є те, що дане майно набуте під час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тому є об`єктом їх спільної сумі­сної власності.

Отже, в даній справі сторони ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ), предмет (є 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що відповідає станом на по­точну дату будинку АДРЕСА_1 (одне і теж майно) та підстави позову (дане майно набуте під час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) є ідентичні, що й і в справі №450/163/11. Але, для доведення обставин, на які позивач поклика­ється як на підставу свого позову (майно є об`єктом спільної сумісної влас­ності сторін), останній посилається на інші докази.

При чому, не може розглядатися як інший предмет спору вимога по­зивача: щодо господарських будівель та споруд: Д - гараж; Ж - сарай; З-вбиральня; хвіртка №1; ворота №2; огорожа №3; що входять до складу об`єкта нерухомо­сті - житлового будинку АДРЕСА_1 залишити у спільній сумісній власності Ма­ ОСОБА_10 та ОСОБА_3 . Оскільки, вказані господарські будівлі та спо­руди були складовою частиною будинку АДРЕСА_1 станом на момент розгляду та прийняття рішення Апеляційним судом Львівської області від 27.04.2015року у справі 450/163/11, вони не становлять і не становили самостійний об`єкт права власності на нерухоме майно, суд при розгляді цієї справи не визнав за позивачем право власності на них, як складових будинку.

Відповідно, зазначаючи в оскаржуваному рішенні від 07.08.21019р., що судом встановлено, що Будинок 1, який був поділений рішенням Апе­ляційного суду Львівської області від 27.04.2015 року та житловий Буди­нок 2 є одним і тим самим об`єктом, якому присвоєна інша адреса, судом фактично визнано та констатовано, що спір між сторонами про поділ спі­льної власності позивача та відповідача набутого за час шлюбу вже ви­рішено остаточно Апеляційним судом Львівської області у справі №450/163/11.

На дану обставину звертала увагу сторона ОСОБА_3 в заяві від 10.09.2019р. про закриття провадження по справі.

По друге, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 суд порушив норми ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч.1 ст. 18 ЦПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як зробив неможливим виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 27.04.2015р. у справі №450/163/11, яке набрало законної сили.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконан­ню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними до­говорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 ли­пня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав лю­дини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілю­зорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуа­льні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публіч­ний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рі­шень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового ор­гану та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`яза­лися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

На дану обставину неодноразово звертала увагу сторона ОСОБА_3 , зокрема, в позовній заяві до ОСОБА_2 як підстава позовної заяви від 08.06.2018р..

По третє, суд в оскаржуваному рішенні від 07.08.2019р. порушив норми ст. 13 та ч.1, 6. ст. 81 ЦПК України.

Зокрема суд вказав, що під час розгляду цивільної справи № 450/163/11, господарські будівлі і споруди: гараж «Б», «Д», сарай «В»,»Ж», вбиральня «Г», «З», хвіртка 1,3,5, ворота 2,4, огорожа 6, відмостка, які відносилися до Будинку 1, не були поділені в натурі, а перебували у спільній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як і весь будинок, тому поділ вказаних об`єктів не відбувся.

Однак, такі твердження суду базуються на припущеннях, так як не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судом при постановленні рішення від 07.08.2019р. досліджувалися такі докази (щодо справи № 450/163/11): рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11.07.20147р. у справі №2-1316/163/11; рішення Апеляційного суду Львівської області 27.04.2015року у справі №450/163/11, Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №8118032 від 22.08.2005року, який також був досліджений у справі № 450/163/11.

Проте, ні в одному ні в другому рішенні суду не зазначено жодних обставин, які б вказували на мотиви чи перешкоди звернутися ОСОБА_3 до суду із вимогою про поділ господарських будівель та спору, що відносилися до Будинку 1. Зі змісту вказаних рішень вбачається, що ОСОБА_3 на час постановлення рішення Апеляційного суду Львівської області 27.04.2015року у справі №450/163/11 було достеменно відомо, що в складі будинковолодіння АДРЕСА_1 є і господарські споруди та будівлі. Відповідно до Витягу №8118032 від 22.08.2005року житловий Будинок 1, і господарські будівлі та споруди, що до нього відносилися, мають однаковий правовий режим власності - спільна часткова. Однак предметом позову у справі №450/163/11 був лише будинок, тому з урахування принципу диспозитивності цивільного процесу суд прийняв рішення щодо спірного майна подружжя в межах заявлених позовних вимог шляхом виділення у власність сторін конкретних приміщень житлового будинку.

Відтак, ОСОБА_4 не представлено суду у даній справі належних та допустимих доказів, а судом такі не досліджувалися, які б підтверджували мотиви чи перешкоди, що завадили ОСОБА_4 звернутися з відповідними позовними вимогами щодо будівель та споруд, які відносилися до Будинку 1 у межах цивільної справи № 450/163/11.

І на цю обставину звертала увагу суду сторона ОСОБА_3 у судових дебатах, викладених в письмовій формі.

По четверте, судом порушено вимоги ч.1 ст.81, ч. 4 ст.82, а також ст.263, п.1 ч.1 ст. 264 ЦПК України внаслідок чого порушено норми ст.261 ЦК України. Таке порушення полягає у тому, що суд визнав доведеними обставини, що го­сподарські будівлі та споруди Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка № 3, № 5,4, ворота - № 4 були включені до складу Будинку 2 лише 26.12.2019р. від­повідно зареєстровані за ОСОБА_3 одноособово, а тому саме з цього ча­су відбулося порушення прав та законних інтересів ОСОБА_4 .

Такі висновки суду спростовуються дослідженими доказами, що наявні в матеріалах справи: Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №8118032 від 22.08.2005року та рішення Апеляційного суду Львівської обла­сті 27.04.2015року у справі №450/163/11, а також Договором від 26.12.2016р. Відповідно до них (досліджених доказів) з укладенням Договору від 26.12.2016р. відбулося не включення до складових об`єкта нерухомості (буди­нку 28Б) нових об`єктів, а відбулося визначення в натурі часток ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в нерухомому майні, що належало їм на праві спіль­ної часткової власності. А включення до складу Будинку 2 зазначених госпо­дарських будівель та споруд до 26.12.2016р. було не можливо.

З урахуванням норм ч.4 ст. 82 ЦПК України рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27.04.2015року у справі №450/163/11 встановлено, що про порушення свого права на нерухоме майно: реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 , виключно за ОСОБА_3 відповідно до Витягу з ре­єстру прав власності на нерухоме майно №8118032 від 22.08.2005року, пози­вач дізналася в 2006 році. У вказаному витягу зазначено і господарські будівлі та споруди, що відносяться до будинку.

Отже, саме з цього моменту - з 2006р., в розрізі норм ст.256, 257, 261 ЦК України розпочався перебіг строку позовної давності щодо позовної вимо­ги про залишення господарських будівель та споруд у спільній сумісній влас­ності сторін.

На цю обставину звертала увагу суду сторона ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву та у судових дебатах, викладених в письмовій формі.

По п`яте, судом при постановленні рішення від 07.08.2019р. було порушено нор­ми ч.1 ст. 89 ЦПК України внаслідок чого висновки суду не відповідають об­ставинам справи.

Порушення полягає в тому, що судом не надано оцінку таким доказам: копії позовної зави від 05.05.2017р ОСОБА_4 з вимогами до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору від 26.12.2016р., копії ухвали Пустомитівського районного суду Львівської обла­сті від 28.08.2017р. у справі № 450/1313/17 про відкриття провадження; позовній заяві і ухвалі суду про відкриття провадження за позовними вимогами ОСОБА_4 у даній цивільній справі.

Вказані докази підтверджують ту обставину, що внаслідок укладення договору від 26.12.2016р. ОСОБА_3 породив відносно себе низку позовів зі сторони ОСОБА_4 , чим і порушуються його права та інтереси.

На дану обставину неодноразово звертала увагу сторона ОСОБА_3 , зокрема, в позовній заяві до ОСОБА_2 як підстава позовної заяви від 08.06.2018р..

По шосте.

Відповідно до рішення від 07.08.2019р. суд зазначив, що ним жодних підстав для визнання недійсним договору від 26.12.2016 року та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію від 26.12.2019 року, не встановлено, чим порушив норми ч.2 ст.77 в розрізі ст. 89, ст.263, п.1 ч.1 ст. 264 ЦПК України.

Сторона позивача ОСОБА_3 як на підставу позову покликалася на те, що Договір від 26.12.2016р. підлягає визнанню недійсним так як незважаю­чи на вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України суперечить п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейсько­го суду з прав людини (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства», пп. 28-36, Series А №18; «Мултіплекс проти Хорватії», заява №58112/00, п. 45, від 10.07.2003; «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-11; «Чуйкіна проти України», заява №28924/04, п. 50, від 13.01.2011), щодо тлумачення поняття «право на суд», невід`ємним компонен­том якого є гарантія Держави-учасниці Конвенції від 04.11.1950, сторонам ци­вільного спору того, що їхній спір буде остаточно вирішений, ст. 129-1 Кон­ституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-УШ «Про судоустрій і статус суддів», а відтак суперечить інтересам держави і су­спільства. Правочин суперечить зазначеним нормам тим, що внаслідок його укладення поставлено під сумнів остаточність рішення суду від 27.04.20015р., відбулося нівелювання визнаного судом в рішенні від 27.04.2015р. права вла­сності за колишньою дружиною ОСОБА_4 на спірне майно. Однак, суд взагалі не надав оцінку зазначеним доводам сторони ОСОБА_11 ­ ОСОБА_12 .

Крім того, в ході судового розгляду сторона позивача ОСОБА_3 на усні пояснення сторони ОСОБА_4 щодо умислу зі сторони ОСОБА_3 на позбавлення її права власності на Будинок 2, звертала увагу суду, що Договір від 26.12.2016р. був укладений сторонами з відома ОСОБА_4 , а відтак всі учасники справи в рівній мірі, внаслідок вчинення ними відповідних дій, зробили неможливим виконання рішення суду від 27.04.2015р, що набра­ло законної сили, тим самим поставили його під сумнів.

Зокрема, рішення Апеляційного суду Львівської області від 27.04.2015 року у справі №450/163/11 набрало законної сили 27.04.2015 року, Договір же від 26.12.2016 року був укладений учасниками справи через 1 рік і 7 місяців.

При чому, Договір від 26.12.2016 року укладений за згоди ОСОБА_4 , про що йде мова в п. 4 Договору від 26.12.2016 року, та підтверджується зая­вою ОСОБА_4 від 29.11.2016р.,справжність підпису якої засвідчено при­ватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу за ре­єстровим №2617.

А тому, в сукупності, зазначені докази свідчать про те, що ОСОБА_4 свідомо погодила дії відповідача ОСОБА_3 щодо укладення Дого­вору від 26.12.2016 року і його змісту та висловила свою волю (погодження) письмово надавши нотаріусу відпо­відну заяву, усвідомлюючи те, що після укладення вказаного Договору такий об`єкт як 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 взагалі перестане існувати в силу норм ст. 356, 364, 370 ЦК України.

Отже, висновок суду, що допущенна ОСОБА_3 помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним, не відповідає обставинам справи.

На цю обставину звертала увагу суду сторона ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву та у судових дебатах, викладених в письмовій формі, та в позовній заяві до ОСОБА_2 як підстава позовної заяви від 08.06.2018.

Із врахуванням наведеного просить: рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2019 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 до ОСОБА_3 відмовити повністю. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задовольнити: договір про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Н.Б. за реєстро­вим №2841 від 26.12.2016р. визнати недійсним; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно індексний номер 33188028 від 26.12.2016р. за ОСОБА_3 ; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно індексний номер 33188271 від 26.12.2016р. за ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 в судове не з`явилась, із заявою про відкладення розгляду справи не зверталась, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_2 на її заперечення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов  ОСОБА_4 , суд першої інстанції, виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 , Пустомитівського АДРЕСА_1 , який був поділений рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27.04.2015 року та житловий будинок АДРЕСА_1 , Пустомитівського АДРЕСА_1 , є одним і тим самим об`єктом, якому присвоєна інша адреса. Тому, ОСОБА_4 не може зареєструвати своє право власності на 29/50 частину спірного будинку, згідно рішення апеляційного Львівської області від 27.04.2015 року, оскільки адреса будинку змінена. Щодо поділу спірних господарських будівель і споруд, то такі слід залиши у спільній сумісній власності сторін, оскільки вони були поділені в натурі договором про поділ житлового будинку та припинення спільної часткової власності від 26.12.2016 року. У п. 4 вказаного договору ОСОБА_3 підтвердив, що 1/2 частка об`єкта поділу - є Об`єктом спільної сумісної власності як такого, що набутий за час шлюбу з колишньою дружиною - ОСОБА_4 а тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_1 є об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності, що утворився шляхом поділу об`єкта поділу.

Одночасно, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд виходив з того, що всупереч вимогам статті 81 ЦПК України ОСОБА_3 не надано належних доказів про порушення його прав, у зв`язку із укладенням 26.12.2016 року договору про поділ будинку. Крім того, вказаний договір був ним реалізований, оскільки останній зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомості визначений в договорі. А доводи позивача, що допущена ним помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи та судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року у справі № 450/163/11 було поділено 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_4 у власність приміщення: житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-8 площею 19,9 кв.м.; житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-9 площею 14,2 кв.м.; житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-10 площею 9,7 кв.м.; коридор, позначений на поверховому плані літ. 2-7 площею 8,7 кв.м.; частину коридору, позначеного на поверховому плані літ. 2-1 площею 4.5 кв.м.; сходову клітку, позначену на поверховому плані літ. 2-6 площею 5,8 кв.м.; загальною площею 62,8 кв.м; у власність ОСОБА_3 приміщення: житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-5 площею 19,2 кв.м.; коридор, позначений на поверховому плані літ. 2-2 площею 9,5 кв.м.; частину коридору, позначеного на поверховому плані літ. 2-1 площею 8,9 кв.м.; санвузол, позначений на поверховому плані літ.2-4 площею 6,4 кв.м.; кухню, позначену на поверховому плані літ. 2-3 площею 8,8 кв.м.; загальною площею 52,8 кв.м.

Такий реальний розподіл був визначений у висновку № 16 судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя від 25.03.2008 року, де визначені приміщення відносились до 2-го варіанта поділу та становили у відсотковому відношенні 21/50 - частки ОСОБА_3 та 29/50 частка ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із рішення апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року у справі № 450/163/11, житловий будинок АДРЕСА_1 було збудовано подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі

26 грудня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , уклали договір про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Н.Б., зареєстрований в реєстрі за № 2841.

Відповідно до вказаного договору про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності від 26.12.2016 року, об`єктом поділу є житловий будинок,який складається із восьми житлових кімнат та двох кухонь, житловою площею 125,6 кв.м. Загальна площа будинку становить 234,2 кв.м. До будинку відносяться господарські будівлі та споруди, гараж під літерою «Б», «Д», сарай під літерою «В», «Ж», вбиральня під літ. «Г», «З», хвіртка 1, 3, 5; ворота № 2,4; огорожа № 6, відмостка під літ. «І», відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1133322546236.

Згідно п. 3 договору ОСОБА_3 набуває право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 115,6 кв.м, житловою площею 63,0 кв.м., що складається з приміщень 2-1/13.4 кв.м. - коридор; 2-2/9.5 кв.м. – коридор; 2-3/8.8 кв.м. – кухня; 2-4/6.4 кв.м. – санвузол; 2-5/19.2 кв.м. – житлова; 2-6/5.8 кв.м. – сходова клітка; 2-7/8.7 кв.м. – коридор; 2-8/19.9 кв.м. – житлова; 2-9/14.2 кв.м. – житлова; 2-10/9.7 кв.м. – житлова, а також господарських будівель та споруд Д – гараж; Ж – сарай; З – вбиральня; хвіртка № 3, № 54, ворота - № 4. ОСОБА_14 набуває право власності окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 118,6 кв.м, житловою площею 62,6 кв.м., що складається з приміщень 1-1/4.1 кв.м. – веранда; 1-2/13.4 кв.м. – коридор; 1-3/9.0 кв.м – коридор; 1-4/6.0 кв.м. – санвузол; 1-5/9.2 кв.м. – кухня; 1-6/19.4 кв.м. – житлова; 1-11/19.8 кв.м. – житлова а також господарські будівлі та споруди : Б – гараж; В- сарай; Г - вбиральня; хвіртка № 1; ворота № 2.

У п. 4 вказаного договору зазначено, що такий поділ відбувається за згоди колишньої дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , справжність підпису якої на заяві засвідчено ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Пустомитівського району нотаріального округу 29.11.2016 року за реєстровим № 2617). Окрім того у тому самому пункті вказано, що ОСОБА_3 , стверджує та повідомляє про те, що 1/2 частки об`єкта поділу є об`єктом права спільної сумісної власності як такого, що був набутий за час шлюбу з колишньою дружиною ОСОБА_4 , тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_3 буде об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності, що утворився шляхом поділу Об`єкта поділу.

На підставі вищевказаного договору за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек

Відповідно до положень ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.

Згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, судом встановлено і не заперечується сторонами, що житловий будинок АДРЕСА_1 , Пустомитівського АДРЕСА_3 , який був поділений рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27.04.2015 року та житловий будинок АДРЕСА_1 , Пустомитівського АДРЕСА_3 , є одним і тим самим об`єктом, якому присвоєна інша адреса.

Встановивши, що позивач ОСОБА_4 не може зареєструвати своє право власності на 29/50 частину спірного будинку, згідно рішення апеляційного Львівської області від 27.04.2015 року, оскільки адреса будинку змінена, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що її позов про поділ будинку підлягає до задоволення.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, господарські будівлі та споруди: Д-гараж; Ж-сарай; З-вбиральня; Хвіртка-№ 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 слід залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки під час розгляду цивільної справи № 450/163/11, вказані господарські будівлі не були поділені в натурі, а перебували у спільній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як і весь будинок. Тому поділ вказаних об`єктів не відбувся. Вказані господарські будівлі і споруди були поділені в натурі договором про поділ житлового будинку та припинення спільної часткової власності 26.12.2016 року. Предметом поділу також був новоутворений будинок за № 28 Б, до складу якого лише у 2016 році були включені господарські будівлі і споруди.

Крім того, у п. 4 договору про поділ житлового будинку в натурі, ОСОБА_3 підтвердив, що 1/2 частка об`єкта поділу - є об`єктом спільної сумісної власної як такого, що набутий за час шлюбу з колишньою дружиною - ОСОБА_4 а тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_1 є об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо відсутності підстав для поділу господарських будівель та споруд: Д-гараж; Ж-сарай; З - вбиральня; Хвіртка -№ 1,ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 та залишення їх у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ..

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 ..

Доводи апелянта щодо пропуску строку позовної давності в частині поділу господарських будівель та споруд, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що порушення прав ОСОБА_4 відбулося в момент укладення 26.12.2016 року договору про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Н.Б., зареєстрований в реєстрі за № 2841. За таких обставин, строк позовної давності звернення до суду, позивачем не пропущено, оскільки з позовом за захистом свого права звернулася в межах трьохрічного строку.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки всупереч вимог статті 81 ЦПК України ОСОБА_3 не надано, а судом не здобуто належних доказів про порушення його прав, у зв`язку із укладенням 26.12.2016 року договору про поділ будинку. Більше того, як вбачається із матеріалів справи, в подальшому вказаний договір був ним реалізований, та зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості визначений в договорі.

Оскільки судом не встановлено підстав для визнання правочину недійсним, то колегія суддів вважає вірним висновок суду про відсутність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію від 26.12.2016 року, яка є похідною від визнання правочину недійсним.

Інші доводи, наведені у апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, і спростовуються встановленими у справі обставинами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2019 року -  залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06.02.2020 року.

Головуючий:                                О.М.Ванівський

Судді:                                                Н.М.Курій

Р.П.Цяцяк