ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
19 червня 2007 р. |
№ 6-15/242-05-6854 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Білгород-Дністровський рибокомбінат”, м. Білгород-Дністровський Одеської області (далі - Рибокомбінат)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2007
зі справи № 6-15/242-05-6854
за позовом Рибокомбінату
до: акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії “Відділення Промінвестбанку в м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області (далі - Банк);
товариства з обмеженою відповідальністю “Уніпромсервіс”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області (далі - ТОВ “Уніпромсервіс”)
про визнання недійсним договору застави майна та кредитного договору,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_1, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області (далі - ОСОБА_1)
Судове засідання проведено за участю представників:
Рибокомбінату -Воронкова В.О., Кулаковського О.О.,
Банку -Нагорного Б.В.,
ТОВ “Уніпромсервіс” - не з'яв.,
ОСОБА_1 -ОСОБА_2
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2006 зі справи № 15/242-05-6854 було скасовано рішення господарського суду Одеської області від 11.11.2005 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.01.2006 з даної справи, а останню передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
У новому розгляді справа одержала номер 6-15/242-05-6854.
У розгляді справи позовні вимоги доповнювалися, і на час прийняття місцевим господарським судом рішення зі справи від 17.11.2006 вони полягали у визнанні недійсними: договору застави майна від 23.02.2004 № 232-05/2004, укладеного Рибокомбінатом і Банком (далі - Договір застави); кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 23.02.2004 № 231-05/2004, укладеного Банком і ТОВ “Уніпромсервіс” (далі - Кредитний договір).
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.11.2006 (суддя Демешин О.А.): позов задоволено частково; визнано недійсним Договір застави; у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Кредитного договору відмовлено; з Банку стягнуто на користь Рибокомбінату 85 грн. державного мита і 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням, зокрема, на статті 13, 14 Закону України “Про заставу”, статті 55 Закону України “Про нотаріат”, статтю 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виходив з обґрунтованості позовних вимог у частині визнання недійсним Договору застави і з відсутності передбачених законом підстав для визнання таким Кредитного договору.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. - головуючий, судді Сидоренко М.В. і Таценко Н.Б.) задоволено апеляційні скарги Банку і ОСОБА_1 на рішення місцевого господарського суду з даної справи від 17.11.2006; це рішення скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору застави; у позові в цій частині відмовлено; в іншій частині відповідне рішення залишено без змін, а його резолютивну частину викладено в такій редакції: “У задоволенні позову відмовити повністю”; з Рибокомбінату стягнуто по 42, 50 грн. державного мита з апеляційної скарги на користь Банку і ОСОБА_1 У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на статті 181, 182, 191, 234 ЦК України, статтю 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статтю 27 Земельного кодексу України (1990 року), статтю 125 Земельного кодексу України (2001 року), статті 13, 14 Закону України “Про заставу” виходив з відсутності підстав для визнання недійсним Договору застави та водночас погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність таких підстав і стосовно Кредитного договору.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Рибокомбінат просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду з даної справи залишити в силі. Скаргу мотивовано прийняттям зазначеної постанови з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 13, 14 Закону України “Про заставу”, статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статей 182, 191, 203, 215, 234 ЦК України, приписів Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі і казенних підприємств (затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.05.2001 № 463/5654), Порядку погодження органами приватизації умов договорів застави та іпотеки (затверджений наказом названого Фонду від 26.02.2001 № 171/5362), статей 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до висновків суду, які не відповідають обставинам справи.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, та просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Від ТОВ “Уніпромсервіс” відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи і правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, і передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- згідно з Кредитним договором Банк надавав позичальникові (ТОВ “Уніпромсервіс”) кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1 000 000 грн.;
- згідно з Договором застави Рибокомбінат на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ “Уніпромсервіс” за Кредитним договором передав у заставу Банку технологічне обладнання відповідно до опису майна, зазначеного в пункті 1.3 Договору застави, за залишковою балансовою вартістю 740 728 грн.; експертна оцінка майна складала 2 000 000 грн.;
- Договір застави посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_1;
- ухвалою господарського суду Одеської області від 28.02.2005 порушено провадження у справі № 32/40-05-1682 про банкрутство Рибокомбінату;
- ухвалою названого суду від 09.06.2005 керівника Рибокомбінату Ситника О.А. було відсторонено від виконання його посадових обов'язків і виконання обов'язків керівника покладено на арбітражного керуючого ОСОБА_2, а ухвалою від 26.07.2006 розпорядником майна Рибокомбінату призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3.;
- з балансу Рибокомбінату на 31.12.2003 (код рядка 030) вбачається, що залишкова вартість основних засобів Рибокомбінату на кінець звітного періоду становила 2 342 000 грн.; згідно з пунктом 1.3 Договору застави залишкова вартість основних засобів, переданих у заставу, становила 740 728 грн.;
- вартість всіх активів Рибокомбінату становила (на 31.12.2003) 6 196 000 грн.; вартість необоротних активів складала 2 529 000 грн., з яких залишкова вартість основних засобів 2 342 000 грн.;
- з листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 27.10.2006 № 1/6272 вбачається, що державне підприємство “Білгород-Дністровський рибокомбінат” у 1998 році було “приватизоване регіональним відділенням шляхом перетворення у відкрите акціонерне товариство “Білгород-Дністровський рибокомбінат” як цілісний майновий комплекс”;
- 12.08.1996 Білгород-Дністровському рибокомбінату було видано Державний акт на право постійного користування землею (серія ОД № 27-029) площею 5, 6 га;
- нерухоме майно, що є предметом застави, не знаходилось і не знаходиться в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області;
- Рибокомбінатом не подано суду доказів на підтвердження умислу сторін Кредитного договору щодо звернення стягнення на майно Рибокомбінату, і цей договір укладено до передачі Рибокомбінатом Банку в заставу нерухомого майна згідно з Договором застави.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- 23.02.2004 Банком, Рибокомбінатом і ТОВ “Уніпромсервіс” було укладено договір поруки № 233-05/2004, за умовами якого Рибокомбінат зобов'язався перед Банком як кредитором відповідати в повному обсязі за зобов'язаннями ТОВ “Уніпромсервіс” як боржника за Кредитним договором на умовах солідарної (з боржником) відповідальності;
- предметом Договору застави (між Банком та Рибокомбінатом як майновим поручителем за ТОВ “Уніпромсервіс”) є забезпечення вимог Банку (заставодержателя) за Кредитним договором з повернення позичених ним ТОВ “Уніпромсервіс” коштів в сумі 1 млн. грн., відсотків, комісійної винагороди, неустойки, відшкодування збитків шляхом передачі Рибокомбінатом (заставодавцем) у заставу технологічного обладнання за описом; це майно знаходиться за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул. Кишинівська, 36;
- згідно з пунктом 5.2 Договору застави заставодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати майно у випадках, перелічених у цьому пункті, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю;
- надання згоди виступити поручителем за ТОВ “Уніпромсервіс” перед Банком за кредитом на суму 1 млн. грн. та на передачу в заставу промислового обладнання Рибокомбінату було оформлено протоколом засідання спостережної ради Рибокомбінату від 12.02.2004; згідно з цим протоколом право на підписання усіх необхідних договорів, пов'язаних з гарантійними зобов'язаннями щодо повернення кредиту, було надано голові правління Ситнику О.А.;
- кредитні кошти ТОВ “Уніпромсервіс” отримано; у зв'язку з частковим неповерненням цим товариством у встановлений Кредитним договором термін суми кредиту, несплатою ним відсотків, комісійної винагороди та пені в загальній сумі 15 692, 29 грн. (повідомлення голові правління Рибокомбінату від 24.05.2004 № 273) приватним нотаріусом ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис від 05.07.2004 за реєстровим номером НОМЕР_1 про звернення стягнення на майно, заставлене за Договором застави для задоволення вимог Банку з повернення боргу за Кредитним договором у загальній сумі 1 047 889, 97 грн.;
- предметом застави є технологічне обладнання, “яке не відповідає ознакам нерухомого майна”;
- Рибокомбінатом на вимогу суду не подано жодного документа, що підтверджував би право власності Рибокомбінату на будь-яке майно, зокрема, нерухоме. Подане представником Рибокомбінату рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради від 20.02.2003 № 90 “Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд по вул. Кишинівській, 36 у м. Білгород-Дністровському”, на час розгляду даної справи апеляційним господарським судом не виконано, відповідне свідоцтво Рибокомбінату не видано;
- зазначений у рішенні місцевого господарського суду з даної справи лист регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 27.10.2005 № 1/6272 не є допустимим доказом “щодо обставини приналежності” Рибокомбінатові “права власності на майно, у т.ч. і заставлене обладнання”, оскільки цей лист “не містить відповіді на питання приналежності заставленого майна до нерухомого”; з моменту державної реєстрації ВАТ “Білгород-Дністровський рибокомбінат” 18.01.1999, яке є правонаступником ДП “Білгород-Дністровський рибокомбінат” і засноване шляхом перетворення останнього (про що зазначено в статуті Рибокомбінату) перехід права власності на нерухоме майно від ДП “Білгород-Дністровський рибокомбінат” до ВАТ “Білгород-Дністровський рибокомбінат” не було оформлено відповідно до вимог чинного законодавства;
- з матеріалів справи вбачається, що право користування земельною ділянкою площею 5, 6 га по вул. Кишинівська, 36 у м. Білгород-Дністровський належало ДП “Білгород-Дністровський рибокомбінат” на підставі відповідного державного акта серія ОД № 27-029; на час розгляду даної справи в суді Рибокомбінатом (ВАТ “Білгород-Дністровський рибокомбінат”) не отримано правовстановлюючого документа на зазначену земельну ділянку;
- твердження Рибокомбінату про відсутність у сторін Кредитного договору наміру створення обумовлених цим договором правових наслідків спростовуються фактом перерахування Банком кредитних коштів ТОВ “Уніпромсервіс”, а невиконання останнім зобов'язань за Кредитним договором не свідчить про умисел сторін зазначеного договору на укладення останнього з метою звернення стягнення на майно Рибокомбінату та не підтверджує фіктивності Кредитного договору.
Причиною спору в даній справі стало питання про відповідальність оспорюваних Договору застави та Кредитного договору вимогам закону.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про заставу”:
- договір застави повинен бути укладений у письмовій формі;
- у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обороті або у переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцем знаходження нерухомого майна.
Згідно із статтею 14 названого Закону недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.
У підпункті 6.1 пункту 6 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 24.12.1999 № 02-5/602 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України “Про заставу” зазначено, що у деяких випадках, коли предметом застави є, зокрема, нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, причому недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору, в тому числі і у разі порушення вимог Закону України “Про заставу” щодо місця нотаріального посвідчення договору.
У зв'язку з наведеним одним з визначальних у вирішенні даного спору було питання про належність майна, яке було предметом застави за Договором застави, саме до нерухомого чи іншого майна, зазначеного у статті 13 Закону України “Про заставу”. У постанові Вищого господарського суду України з даної справи від 16.05.2006 з цього приводу зазначалося, що попередніми судовими інстанціями відповідне питання належним чином не з'ясоване.
Відповідно до статті 181 ЦК України:
- до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;
- рухомими є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Саме з точки зору наведеної норми господарські суди й мали вирішувати зазначене питання, встановивши пов'язані з цим обставини та надавши їм належної оцінки. В разі потреби у спеціальних знаннях (з огляду на можливість чи неможливість переміщення певних об'єктів, що входили до предмету застави, без знецінення та зміни їх призначення) суд не позбавлений був права та можливості призначити відповідну експертизу в порядку статті 41 ГПК України.
Натомість попередні судові інстанції безпідставно застосували до спірних правовідносин приписи Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, не взявши до уваги предмет регулювання названого Закону, визначений у частині першій статті 1 цього законодавчого акта, так само як і те, що відносини сторін у даній справі не підпадають під ознаки такого предмета. Зокрема, й визначення цілісного майнового комплексу підприємства, наведене в частині першій статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, надано тільки для цілей цього Закону, що випливає з тексту абзацу першого частини першої зазначеної статті.
Судом апеляційної інстанції у розгляді справи з'ясовано, що перехід права власності на майно Рибокомбінатові не підтверджується відповідними документами.
Тим часом за приписами частин першої і другої статті 182 ЦК України: право власності та інші речові права на нерухомі речі, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; така реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною та здійснюється відповідним органом. А згідно з частиною другою статті 144 Господарського кодексу України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
З наведеного випливає, що господарський суд, з'ясувавши згадані обставини, мав перевірити належними засобами доказування правомочність Рибокомбінату щодо розпорядження майном, яке було предметом застави за Договором застави, а отже, й стосовно укладення цим підприємством відповідного Договору. Адже згідно з частиною другою статті 4 Закону України “Про заставу” предметом застави може бути майно, яке, зокрема, відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем.
Таким чином, і в новому розгляді справи господарський суд неповно з'ясував та перевірив обставини, що входять до предмету доказування в ній, припустившись у зв'язку з цим неправильного застосування частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
У зв'язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні правові підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі Закону України “Про заставу”, ЦК України, Господарського кодексу України.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас Вищим господарським судом України не береться до уваги посилання скаржника на частину п'яту статті 35 ГПК України, згідно з якою факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таким фактом скаржник вважає наведене у згаданому в цій постанові листі регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській області від 27.10.2006 № 1/6272. Проте в зазначеній нормі процесуального права йдеться про законну презумпцію, засновану на певних законодавчих приписах, а не на обставинах, відображених у будь-чиєму письмовому зверненні.
У новому розгляді справи господарському суду першої інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Білгород-Дністровський рибокомбінат” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 17.11.2006 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 зі справи № 6-15/242-05-6854 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов