ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2020 року

Київ

справа №640/7121/19

адміністративне провадження №К/9901/27431/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич Оксани Федорівни, третя особа Міністерство юстиції України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г. від 04 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О., Шурка О.І. від 11 вересня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі також - позивач) звернулось до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., третя особа Міністерство юстиції України, у якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. щодо невчинення реєстраційних дій, результатом яких буде скасування державної реєстрації (записів) припинень обтяжень, іпотек в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (нежилі приміщення літ. А загальною площею 3 904,9 кв.м, підземний паркінг літ. А загальною площею 409,60 кв. м), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, та відповідне відновлення записів про обтяження та іпотеки, що були зареєстровані у зв`язку із укладенням між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та ПАТ "Укрексімбанк" іпотечного договору № 151110Z24 від 27 січня 2010 року;

- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:

записи про реєстрацію припинення іпотек, які (іпотеки) мали номери записів про іпотеку 14921495, 14919192;

записи про реєстрацію припинення обтяжень, які (обтяження) мали номери записів про обтяження: № 14921286, № 14920683, № 14918698;

- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:

записи про іпотеку 14921495,14919192; записи про обтяження: № 14921286, № 14920683, № 14918698.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Відтак, у нотаріуса відсутні правові підстави для невчинення реєстраційних дій, результатом яких буде скасування державної реєстрації (записів) припинень обтяжень, іпотек предмета іпотеки в Державному реєстрі прав та відповідне відновлення записів про обтяження та іпотеки, що були зареєстровані у зв`язку із укладенням іпотечного договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 04 липня 2019 року провадження у справі закрив, у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, відтак розгляд приватноправових вимог позивача повинен здійснюватися у порядку господарського судочинства.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. Суди попередніх інстанцій, приймаючи вказані судові рішення, виходили з того, що заявлені позовні вимоги є похідними від права іпотекодержателя на нерухоме майно, а тому заявлений спір не підлягає розгляду адміністративним судом та віднесений до юрисдикції господарського суду за правилами Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 01 жовтня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/7121/19.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до приватного нотаріуса Данич О.Ф. із заявою про вчинення реєстраційних дій, результатом яких має бути скасування державної реєстрації припинення обтяжень, іпотек, предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відновлення записів про обтяження та іпотеки, що були зареєстровані у зв`язку з укладенням іпотечного договору від 27 січня 2010 року між ПАТ КБ «Актив-Банк» та ПАТ «Укрексімбанк».

Позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою у зв`язку з безпідставним припиненням нотаріусом в Державному реєстрі прав записів про іпотеки та обтяження, накладені у зв`язку із укладенням іпотечних договір на нерухоме майно, а саме квартиру в м. Києві.

Як підставу для припинення записів про іпотеки та заборони, накладені на предмет іпотеки у зв`язку з укладенням іпотечних договорів, нотаріус послався на рішення Господарського суду м. Києва у справі №910/21911/14, що підтверджується даними інформаційних довідок стосовно предмета іпотеки, сформованих 01 серпня 2018 року

Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що у провадженні Господарського суду м. Києва на розгляді перебувала справа №910/21911/14 за позовом ТОВ «БСД-1», ТОВ «Мірасол» до ПАТ КБ «Актив Банк», треті особи: ПАБ «Укрексімбанк», НБУ, ТОВ «Сонас», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання укладеними та дійсними договорів купівлі-проваджу нерухомого майна, що було передано в іпотеку ПАБ «Укрексімбанк» відповідно до іпотечного договору. По даній справі рішення Господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду скасовані постановою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року, позовні вимоги задоволено повністю, визнано дійсними та укладеними договори купівлі-продажу нерухомого майна на зазначених в резолютивній частині умовах.

Зазначені судові рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

З касаційної скарги вбачається, що аргументи скаржника зводяться до того, що судами порушені правила предметної юрисдикції при прийнятті оскаржуваних судових рішень. Скаржник вважає, що у спірних правовідносинах відповідач, який є нотаріусом, діє в якості державного реєстратора, тому такі правовідносини мають характер публічно-правових і спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Також скаржник наполягає, що заявлені ним вимоги не є похідними від вимог у приватно-правовому спорі.

Від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Укрексімбанк" звернулось до нотаріуса Данич О.Ф. із заявою про вчинення реєстраційних дій, результатом яких буде скасування державної реєстрації (записів) припинення обтяжень, іпотек в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (нежилі приміщення літ. А загальною площею 3 904,9 кв. м, підземний паркінг літ. А загальною площею 409,60 кв. м), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, та відповідне відновлення записів про обтяження та іпотеки, що були зареєстровані у зв`язку із укладенням між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та АТ "Укрексімбанк" іпотечного договору № 151110Z24 від 27 січня 2010 року.

При цьому, позивач у своїй позовній заяві як на підставу для скасування реєстраційних дій, посилається на порушення його права як іпотекодержателя. Відтак, оскаржуючи бездіяльність відповідача, позивач фактично має на меті захист свого майнового права.

Відтак, предметом розгляду в цій справі є не стільки бездіяльність державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки питання законності припинення обтяжень предмета іпотеки, та відповідні записи про це.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 серпня 2018 року у справі 813/1159/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 826/15172/17, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК).

Підвідомчість господарських справ установлена у статті 20 ГПК, згідно з пунктом 1 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

ГПК також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини 1 статті 20 цього Кодексу).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі №820/4146/17, від 18 вересня 2018 року у справі №823/235/16, від 29 серпня 2018 року у справі №807/719/15 звертає увагу, що оскарження рішення про державну реєстрацію, яке є наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, підлягає розгляду за правилами господарського чи цивільного судочинства.

Ураховуючи викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що заявлений спір не є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку не адміністративного, а господарського судочинства.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів; п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08), про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 пункт 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 пункт 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін