№ 2-1076/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2010 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Жупанової І.Б. при секретарі Брагіній І.В., з участю представника позивача ОСОБА_1 за довіреністю – ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 за усною заявою – ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 за довіреністю – ОСОБА_3, представника відповідача відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Запорізькій області про усунення перешкод у здійсненні права власності,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася до суду з позовом, уточненому в процесі розгляду справи, про усунення перешкод у здійсненні права власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї та зняття з реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_3
В позові зазначила, що відповідно до договору купівлі-продажу від 01.11.1999 року, зареєстрованого на Українській товарній біржі за № 75175, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, яка діяла від себе особисто та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3, їй належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано в ОП ЗМБТІ 02.11.1999 року, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 264, реєстровий № 37605.
Згідно п. 6 зазначеного договору, продавці зобов’язались звільнити вказану квартиру та знятися з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, до 01.02.2000 року. Однак до теперішнього часу вони продовжують проживати у вказаній квартирі, з реєстраційного обліку не знялись. За всі ці роки на даних осіб нараховується квартплата та комунальні послуги, які вони не сплачують.
В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримала, просить його задовольнити, пояснила, що 1.11.1999 р. придбала у своєї подруги ОСОБА_5 вказану квартиру через товарну біржу, вважає договір законним, бо на той час діяв закон, за яким нотаріальне посвідчення біржових угод не було потрібно, через що вони не звертались до нотаріуса. Вважає, що товарна біржа виконувала функції нотаріату. Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 з сином продовжувала проживати в квартирі, на яких умовах – визначитися не може, вважає, спочатку як подруга, а пізніше, можливо як квартирант, тимчасово. За весь цей час вона особисто не укладала угоди з ПРЄЖО на обслуговування квартири, не сплачувала квартплати і комунальних послуг. Звернулась до суду про усунення перешкод у здійснення права власності, бо сама потребує вселення в квартиру в зв’язку з сімейними обставинами.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позов з викладених в ньому підстав, вважає, що позивач набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі продажу, зареєстрованому на товарній біржі, який вважає дійсним на підставі презумпції законності договору, який ніким не оспорений та не скасований, в зв’язку з чим позивач не вважає за потрібне визнавати його дійсність в судовому порядку. Також вважає, що біржову угоду не потрібно було посвідчувати нотаріально, бо на той час цього не було потрібно робити на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу». Не може пояснити, яким чином неповнолітній ОСОБА_3 міг стати членом товарної біржі. Вважає, що право власності позивача порушено неправомірним проживанням та реєстрацією в квартирі відповідачів, просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3, що діє від свого імені та за довіреністю від імені відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що про продаж квартири матір’ю йому стало відомо з судових позовів, на час укладання біржової угоди матір’ю він був неповнолітній, своєї згоди на продаж квартири не надавав, в члені товарної біржі ніколи не приймався. Проживав в квартирі з матір’ю постійно, в тому числі і після біржової угоди, проходив службу в лавах збройних сил, коли повернувся, безперешкодно вселився в кварту, де проживає по теперішній час. Про претензії позивача дізнався після того, як мати звернулась до суду з судових позовів. Позивач в квартирі не проживала жодного дня, приходила до матері, як подруга, претензій стосовно свого права на квартиру до звернення матері до суду ніколи не пред’являла. Вважає договір недійсним, бо він не засвідчений нотаріально, не вважає за необхідне визнавати його недійсним в судовому порядку, бо вважає, що він і так недійсний. Просить в позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, бо право власності позивача виникло на підставі договору, що є недійсним в силу ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 р.), просить в позові відмовити.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача, представників відповідачів, дослідивши письмові докази в справі, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного;
В відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, судом встановлено, що позивач звернулась до суду за захистом, як вона вважає, свого порушеного відповідачами права власності на квартиру АДРЕСА_1
На підтвердження свого права власності на вказану квартиру посилається, як на доказ, на договір купівлі – продажу вказаної квартири, що зареєстрований на Українській товарній біржі за № 75175, який зареєстровано в ОП ЗМБТІ 02.11.1999 року, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 264, реєстровий № 37605.
Оцінюючи вказаний доказ з огляду на його допустимість, суд, керуючись ст. 59 ЦПК України, згідно з якою суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтвердження певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, не може прийняти його до уваги як недопустимий, виходячи з наступного:
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо права власності на квартиру за договором, який був укладений у 1999 році, тобто правовідносини між сторонами виникли в 1999 році до набрання чинності Цивільним кодексом України.
За таких обставин суд застосовує до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Згідно із ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР , чинного на час виникнення спірних відносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору відповідно до ст. 47 цього Кодексу, згідно з якою нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що договір купівлі – продажу вказаної квартири, що зареєстрований на Українській товарній біржі за № 75175 та не посвідчений нотаріально, є недійсним в силу закону (ст. 47 ЦК УРСР) та не може бути прийнятий судом, як доказ набуття права власності позивачем на спірну квартиру.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР з вимогою про визнання дійсним договору, що потребує нотаріального посвідчення, може звернутись сторона, яка повністю або частково виконала угоду, а інша - ухиляється від її нотаріального посвідчення за умови, що сторони досягли згоди з усіх істотних його умов.
Аналогічні норми містяться в Цивільному кодексі України .
Така угода є дійсною з моменту ухвалення судом рішення.
Разом з тим, за правилами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На час ухвалення судом рішення позивач вимоги про визнання угоди, укладеної з порушенням обов’язкової нотаріальної форми, дійсною не заявляв, більш того, на підставі заяви представника позивача від 11.03.2010 р., що була підтримана позивачем, раніше заявлені ці вимоги залишені без розгляду ухвалою суду від 23.03.2010 р., оскільки згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України особа, яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що вважає за непотрібне заявляти вимоги про визнання угоди дійною, бо діє передбачена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності угоди, в зв’язку з чим вважає, що відповідачі повинні доказувати її неправомірність.
Крім того, позивач і її представник вважають, що товарна біржа виконує функції нотаріату та укладена на біржі угода не потребує взагалі нотаріального посвідчення.
Таким чином, судом встановлено, що позивач не набула права власності, за захистом якого вона звернулась до суду, в зв’язку з чим відмовляє в позові.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 59-61, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 45,47 ЦК УРСР (1963 р.), суд
В И Р І Ш И В :
В позові ОСОБА_7 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: