КІРОВСЬКИЙ   РАЙОННИЙ   СУД   м. МАКІЇВКИ

                      ДОНЕЦЬКОЇ   ОБЛАСТІ

                                             Справа № 2-1/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

25  лютого 2010 року                                                                                                                       м. Макіївка

                       Кіровський районний суд міста Макіївки Донецької області у складі

                                              головуючої судді                 Запорожець Т.А.

                                                                                  при секретарі                       Бургас Т.А.  

за участю:

позивача               ОСОБА_1

відповідача               ОСОБА_2

представників:

                            позивача – адвоката         ОСОБА_3

                                                                                            відповідача – адвоката     ОСОБА_4    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в м. Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, та стягнення судових витрат,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із уточненою під час розгляду справи позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та стягнення судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач, який є власником джерела підвищеної небезпеки, відмовляється у добровільному порядку відшкодувати збитки, заподіяні унаслідок його протиправних дій при дорожньо-транспортній пригоді.

 У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, на підтвердження яких послався на обставини, викладені у позовній заяві, та зазначив, що 7 грудня  2005 року приблизно о 23 годині 30 хвилин у м. Макіївка з вини водія ОСОБА_2, який допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль «АЗЛК 214121», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким він керував за довіреністю, чим йому завдано матеріальної шкоди. У зв’язку з позицією відповідача, у кінці грудня 2005 року він вимушений був на приватній авто-технічній станції за свої кошти відремонтувати автомобіль, при цьому особисто придбав запасні частини, що підлягали заміні.

Посилаючись на те, що винними діями відповідача, який відмовився відшкодувати спричинені збитки, порушені його права, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь завдану матеріальну шкоду у виді вартості відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу в розмірі 3077,48 грн.,   яка  підтверджена висновками авто-товарознавчої експертизи, понесені судові витрати в сумі 81 грн. та моральну шкоду у розмірі 7000 грн.

    Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат ОСОБА_4 позов не визнали, пославшись на його безпідставність. Заперечуючи позов, у судовому засіданні відповідач стверджував, що зіткнення транспортних засобів сталося не з його вини, а унаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху з боку водія ОСОБА_1, який значно перевищив швидкість руху автомобіля у населеному пункті, не помітив його маневру повороту та проводив обгін його транспортного засобу на смузі зустрічного руху, тому не зміг своєчасно попередити зіткнення транспортних засобів. Він не погоджується із сумою заявлених позивачем вимог, тому що, крім висновків спеціалістів, вона не підтверджується іншими доказами. Крім того, сторона відповідача уважає, що, оскільки ОСОБА_1 не є титульним власником транспортного засобу, він немає законного права на звернення до суду з даними позовними вимогами.    

 Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) установив наступне.

7 грудня 2005 року о 23 годині 30 хвилин по вулиці Леніна у м. Макіївка сталася дорожньо-транспортна пригода - зіткнення автомобілів «АЗЛК 2140» випуску 1982 року, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 і «АЗЛК 214121» випуску 1992 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, в результаті чого спричинено технічні пошкодження транспортних засобів.

    Наявними в матеріалах справи документами підтверджена належність на праві приватної власності автомобілів: «АЗЛК 2140»  відповідно ОСОБА_2, «АЗЛК 214121» - ОСОБА_5, який за нотаріально посвідченою довіреністю від 16 березня 2005 року експлуатує ОСОБА_1

Згідно з вимогами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами частини першої статі 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, як передбачено у частині другій статті 1187 ЦК України, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою судді Будьоннівського районного суду м. Донецька від 20 лютого 2006 року провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 124 КпАП України стосовно ОСОБА_2 закрито у зв'язку зі збігом строку притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Разом з тим у зазначеній постанові встановлено, що 7 грудня 2005 року о 23 годині 30 хвилин ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «АЗЛК 2140», реєстраційний номер НОМЕР_2, на порушення вимог п. п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306) по вулиці Леніна у м. Макіївка, при зміні напрямку руху, виконуючи маневр ліворуч, не переконався у безпечності маневру, унаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «АЗЛК 214121», реєстраційний знак НОМЕР_1, спричинивши транспортним засобам пошкодження. (а. с. 82)

Постанова не оскаржена ОСОБА_2 в установленому законом порядку та набрала законної сили. Вказана обставина визнана відповідачем у судовому засіданні, тому не підлягає доказуванню.

Протокол про адміністративне правопорушення по даному випадку відносно ОСОБА_1 службовими особами Державтоінспекції не складався.

    Згідно з вимогами статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, вина ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, які призвели до зіткнення автомобілів під час даної дорожньо-транспортної пригоди, підтверджується висновками проведених при судовому розгляді цивільної справи автотехнічних експертиз.

Згідно з висновком судово-автотехнічної експертизи від 25 травня 2007 року № 385/18 Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз (а. с. 143-148) у даних дорожніх умовах водію автомобіля «АЗЛК-2140» ОСОБА_2 перед початком зміни напрямку руху (виконанням маневру повороту ліворуч) переконатися, що це буде безпечним та не створить безпеку іншим учасникам руху. Дані дії регламентуються вимогами п. п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_2 мав технічну можливість попередити пригоду шляхом належного виконання з його боку вимог п. п. 10.1 і 10.4 Правил дорожнього руху України.

Зазначений висновок повністю підтверджено експертним дослідженням обставин дорожньо-транспортної пригоди № 1579 від 16 травня 2008 року експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Як зазначено у висновку додаткової автотехнічної експертизи від 31 липня 2009 року № 818/18 при існуючий організації руху у водія автомобілю «АЗЛК-214121», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1 були відсутні будь-які перешкоди для здійснення обгону на даній ділянці дороги і такий маневр не суперечив вимогам Правил дорожнього руху.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

    За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_2  під час керування автомобілем порушив правила безпеки дорожнього руху і це має прямий причинний зв'язок з настанням дорожньо-транспортної пригоди і її наслідками у виді пошкодження транспортного засобу ОСОБА_1, тому покладає на відповідача обов’язок відшкодувати завдані позивачеві матеріальні збитки.

Твердження у судовому засіданні відповідача та його представника про те, що висновки досліджень указаних вище автотехнічних експертиз  ґрунтуються на припущеннях, унаслідок неприйняття до уваги наведених ними фактів перевірені і визнаються судом неспроможними, оскільки експертизи проведені з дотриманням установленого процесуального порядку, компетентними спеціалістами, які мають спеціальні знання для вирішення поставлених перед ними питань, та які мають тривалий період експертної роботи, на підставі вивчення усіх матеріалів. Висновки науково обґрунтовані і не суперечать іншим доказам по справі.

Правильність висновку експертизи обґрунтував допитаний у судовому засіданні експерт Полуницький В.І.

Доводи відповідача про порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.4 в частині виконання маневру недозволеного обгону і наявності у нього при дотриманні Правил дорожнього руху технічної можливості запобігти зіткненню транспортних засобів, судом визнаються безпідставними, оскільки факт порушення правил позивачем під час керування автомобілем, у тому числі перевищення швидкості руху автомобіля,  не підтверджений будь-якими об'єктивними беззаперечними доказами.

Неодноразово проведеними по справі автотехнічними експертизами винність в діях ОСОБА_1 у наявній  дорожній ситуації  не встановлена.

У абзаці 2 п. 4 постанови від 27 березня 1991 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадяни, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, яким відповідно до пункту 1 частини 1 статті 395 ЦК є право володіння, має право на захист свого права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, в тому числі на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди у випадку порушення права.

 З огляду на наведене суд визнає, що ОСОБА_1, який експлуатує транспортний засіб на законних підставах, управі вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну, шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Твердження відповідача та його представника, що ОСОБА_1 не є належним позивачем по справі, суперечать вимогам цивільного і цивільного процесуального законодавства, тому не беруться судом до уваги.

На підтвердження розміру завданої йому неправомірними діями відповідача шкоди ОСОБА_1 надано суду висновок спеціаліста-автотоварознавця від 18 січня 2006 року № 6039/26 Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, яким матеріальні збитки від дорожньо-транспортної пригоди, у виді вартості ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля марки «АЗЛК-214121», реєстраційний номер НОМЕР_1, визначені у сумі 3077,48 грн.

За правилами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Доводи ОСОБА_2 щодо невідповідності характеру пошкоджень на автомобілі позивача в результаті зіткнення з виконаними ремонтними роботами спростовуються об’єктивними даними протоколів огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та огляду транспортних засобів від 7 грудня 2005 року, складених уповноваженою посадовою особою – інспектором ДПС УДАІ Головного управління МВС України в Донецькій області  ОСОБА_7, якими зафіксовано розташування автомобілів після зіткнення та зазначені наявні в автомобілі «АЗЛК 214121» пошкодження переднього правого крила, правої задньої двері, правого заднього крила, переднього бамперу і декоративного  ковпака.

    Наявні пошкодження узгоджуються з найменуваннями відновлюваних ремонтних робіт щодо автомобіля марки «АЗЛК 214121», державний номер НОМЕР_1, вказаних у звіті (розрахунку) вартості відновлювального регента, приведеного у експертному висновку експертного автотехніческого дослідження.

 На протязі судового розгляду справи відповідач та його представник не оспорювали правильність висновків вказаного висновку і не скористалися наданим ним цивільним процесуальним законом правом на заявлення суду клопотання про призначення по справі авто-товарознавчої експертизи для встановлення суми матеріальних збитків у зв’язку з пошкодженням автомобіля.

Висновок спеціаліста-автотоварознавця щодо визначення суми матеріальної шкоди від ДТП є письмовим доказом, що відповідає положенням частини 2 статті 57 ЦПК України.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд визнає, що винними діями відповідача ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 3077,48 грн., яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

    Між сторонами у справі не досягнута згода про спосіб виправлення пошкодженого автомобіля, а тому суд  відповідно до норм ст. 1192 ЦК України дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2  заподіяних позивачеві майнових збитків у грошовій сумі.    

    Суд за обставинами справи не вбачає законних підстав для зменшення відповідачу розміру відшкодування матеріальної шкоди. Відповідач не заявив у судовому засіданні клопотання про отримання від позивача запасних частин транспортного засобу, які не могли використовуватися за призначенням та були замінені при ремонті, але мають певну цінність.

В обґрунтування позову про відшкодування заподіяної моральної шкоди позивач суду пояснив, що унаслідок протиправних дій відповідача йому було заподіяно моральні страждання, які виразилися в тім, що під час зіткнення він пережив психологічний стрес, втратив душевний спокій, багато часу витрачав на оформлення відповідних документів, проведення експертизи, тощо. Відмова відповідача відремонтувати автомобіль або виплатити відповідні гроші на ремонт посилила його страждання. У зв’язку з тим, що на цьому автомобілі він працює у службі таксі водієм, деякий час він не міг працювати, та утримувати свою сім’ю, що принижувало його гідність. У нього не було коштів для ремонту автомобіля. За таких обставин компенсацію відшкодування моральної шкоди він оцінює у розмірі 7000 грн.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

У відповідності зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, при наявності її провини.

Як роз'яснено в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому встановленню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для рушення спору.

Викладені ОСОБА_8  дані в обґрунтування заподіяння йому моральної шкоди підтверджені встановленими судом фактичними обставинами справи, а також довідкою з міста роботи позивача, про те, що за період з 7 грудня 2005 року по 29 грудня 2005 року він на лінії не працював у зв'язку з тим, що його автомобіль  знаходився в ремонті внаслідок ДТП.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, оцінивши представлені учасниками процесу у відповідність вимог ст. 60 ЦПК України докази, суд приходить до висновку, що моральну відповідальність перед позивачем ОСОБА_1 повинен нести відповідач ОСОБА_2, як особа, яка керувала автомобілем та завдала матеріальну шкоду позивачу внаслідок ДТП. Вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 7000 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 1500 грн.  

Приписами статей 86 і 88 ЦПК України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені і документально підтверджені судові витрати, зокрема, пов’язані з розглядом судової справи, до яких належать витрати, пов’язані із проведенням судових експертиз та інформаційно-технічне забезпечення, оплата судового збору.

Позивачем надано суду квитанції до прибуткових касових ордерів № 137579 від 11 січня 2006 року і № 137651 від 1 лютого 2006 року Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз як доказ оплати вартості висновку спеціалістів експертного авто та товарознавчого дослідження автомобіля по факту спричинення матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Однак чинним Цивільним процесуальним кодексом України стягнення понесених позивачем витрат за проведення дослідження спеціаліста не передбачено. Судова автотоварознавча експертиза при розгляді даної справи не проведена. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в цій частині – в розмірі 527,39 грн. не ґрунтуються на законі, відтак відсутні об’єктивні підстави для їх задоволення.

Понесені ОСОБА_1 при зверненні до суду судові витрати: судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. документально підтверджені, тому відповідно до положень статті 88 ЦПК України присуджуються позивачеві та підлягають стягненню на його користь з ОСОБА_2

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 11, 60, 79, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, статтями 23, 396, 1166, 1167, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1   задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1  3077,48 грн. на відшкодування завданої дорожньо-транспортною пригодою матеріальної шкоди, компенсацію моральної шкоди в розмірі 1500 грн. та судові витрати в розмірі 81 грн., а всього - в сумі 4658,48 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд міста Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд міста Макіївки протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або протягом десяти днів з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: