Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 592/1020/17

провадження № 61-13656св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Сумська місцева прокуратура, Державна казначейська служба України, Прокуратура Сумської області, Сумський відділ поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року у складі судді Катрич О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Хвостик С. Г., Криворотенко В. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської місцевої прокуратури, Державної казначейської служби України, Прокуратури Сумської області та Сумського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області про стягнення моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області від 16 листопада 2009 року відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною третьою статті 190, частиною третьою статті 190 та частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 369 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а постановами судів йому обирався та неодноразово продовжувався строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим майже два роки, а саме - з 25 грудня 2009 року по 21 листопада 2011 року він знаходився під вартою та утримувався в слідчому ізоляторі. Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 21 листопада 2011 року його було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, і призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України його було звільнено від відбуття призначеного покарання з іспитовим строком на три роки. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2012 року вказаний вирок було скасовано, а справу направлено прокурору Сумської області для організації проведення додаткового розслідування. Після цього справа розглядалась різними судовими інстанціями, а також знаходилась у провадженні прокуратури. Постановою Сумської місцевої прокуратури від 17 листопада 2016 року кримінальне провадження у частині вчинення ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою 2 статті 190 КК України, було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Посилаючись на те, що протягом 7 років 2 днів він перебував під слідством та судом, до нього застосовувались різні оперативні заходи, він був обмежений у вільному пересуванні як по території України, так і за її межами, не мав можливості вільно займатися трудовою діяльністю, був позбавлений можливості забезпечити нормальне існування для себе та членів своєї сім`ї, було порушено його нормальні життєві зв`язки, душевний стан і спосіб життя, у зв`язку з чим, як він вважає, йому була завдана моральна шкода, розмір якої він оцінив у 1 000 000,00 грн і яку просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 5 076,00 грн витрат - за проведення експертизи.

В іншій частині позову відмовлено за необгрунтованістю.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом протягом 7 років і 2 днів у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР), розмір якої визначено судом з урахуванням фактичних обставин справи і відповідно до засад верховенства права, принципів розумності, виваженості та справедливості в розмірі 500 000,00 грн.

Не погодившись із цим рішенням, Прокуратура Сумської області подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Сумської області залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2019 року в указаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що визначений судами розмір моральної шкоди є завищеним і її розмір не обґрунтований.

Доводи інших учасників справи

06 вересня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу Державної казначейської служби України відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

18 вересня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від Головного управління національної поліції в Сумській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

05 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області від 16 листопада 2009 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною третьою статті 190, частиною третьою статті 190, та частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 369 КК України.

17 листопада 2009 року ОСОБА_1 було затримано, як підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною третьою статті 190, частиною третьою статті 190, та частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 369 КК України.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 20 листопада 2009 року стосовно ОСОБА_1 було продовжено строк затримання до 9 діб, а постановою Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2009 року був наданий дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_1 , а в подальшому постановою цього ж суду від 25 грудня 2009 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту і з цього часу та до 21 листопада 2011 року, тобто по день ухвалення вироку судом, позивач знаходився у Сумському СІЗО.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 21 листопада 2011 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України і призначено покарання у вигляді 3-х років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбуття покарання, з встановленням іспитового строку на 3 роки зі звільненням його з-під варти в залі суду. За частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 369 КК України його було виправдано.

Таким чином, строк утримання позивача в Сумському слідчому ізоляторі розпочався з 24 грудня 2009 року і діяв по 21 листопада 2011 року, що підтверджується довідкою Сумського СІЗО від 02 жовтня 2013 року.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2012 року вирок Зарічного районного суду м. Суми від 21 листопада 2011 року стосовно ОСОБА_1 було скасовано, а справу направлено прокурору Сумської області для організації проведення додаткового розслідування.

Повторно направлена до суду справа стосовно позивача з обвинувальним висновком про обвинувачення його у вчиненні правопорушень за частиною другою статті 15, частиною третьою статті 190, частиною третьою статті 190, та частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 369 КК України постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 квітня 2014 року була направлена прокурору на додаткове розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 червня 2014 року вказану постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 квітня 2014 року про повернення справи на додаткове розслідування було залишено без зміни.

Постановою прокурора Прокуратури Сумської області від 25 серпня 2016 року виділено з матеріалів досудового розслідування, що були зареєстровані 12 квітня 2014 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 12014200000000166, матеріали за фактом заволодіння з корисливих мотивів шляхом обману та зловживання довірою грошовими коштами ОСОБА_2 упродовж з вересня по грудень 2008 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12016200000000121, а постановою прокурора Прокуратури Сумської області від 25 серпня 2016 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні від 25 серпня 2016 року № 12016200000000120 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190 КК України та від 25 серпня 2016 року № 12016200000000121 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 190 КК Україниоб`єднано в одне провадження, яке зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 2016200000000120.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 25 серпня 2016 року були внесені відомості за правовою кваліфікацією за частиною другою статті 190 КК України відносно ОСОБА_1 , який з вересня по грудень 2008 року за попередньою змовою з іншими особами з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою заволодів грошовими коштами ОСОБА_2 у великих розмірах.

Постановою прокурора Сумської місцевої прокуратури від 17 листопада 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016200000000120 від 25 серпня 2016 року, закрито у частині вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку експерта Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 20 липня 2018 року за № 50, складеного за наслідками проведення судової психологічної експертизи, в результаті обвинувачення в період з 16 листопада 2009 року по 17 листопада 2016 року та позбавлення волі у період з 17 листопада 2009 року по 21 листопада 2011 року у ОСОБА_1 відбулись негативні зміни в психологічному та емоційному станах, так як погіршились відносини із рідними, сім`єю, друзями. Він став більш замкнутий у собі, уникає створення нових соціальних контактів. Ізоляція звичайного способу життя (у вигляді майже двох років позбавлення волі) порушила всі набуті ОСОБА_1 професійні та соціальні контакти. Обставини обвинувачення ОСОБА_1 перешкоджали його активному соціальному функціонуванню, як особистості. Ситуація обвинувачення в період з 16 листопада 2009 року по 17 листопада 2016 року та позбавлення волі у період з 17 листопада 2009 року по 21 листопада 2011 року вплинула на ОСОБА_1 як психотравмувальний фактор. Характер психотравмуючого впливу полягає у: переживанні за власне життя та здоров`я, ділову честь та репутацію, почуття безпомічності та безпорадності на весь період слідчих дій, ураження людської гідності, переживань самотності, краху, стійкому негативному стані, порушенні умов життя, у появі перешкод для задоволення провідних потреб, значних соціально-психологічних перешкодах у значимих сферах життя, таких як вільному пересуванні, прийнятті рішень, вільному спілкуванні із сім`єю, порушенні цілісності сім`ї на два роки. Таким чином, як вважає експерт, ОСОБА_1 завдано суттєвих моральних страждань, які мають глибокий та інтенсивний негативний вплив на його особистість.

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 16 листопада 2009 року по 17 листопада 2016 року, що становить 7 років і 2 дні.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У наведених у статті 1 Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода (пункт 5 стаття 3).

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди.

При цьому суди визначили розмір моральної шкоди виходячи з того, що він не може бути менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, тобто встановленого законом гарантованого мінімуму.

Крім того, судами з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме: негативні наслідки, які продовжувалися для позивача після закриття кримінального провадження стосовно нього, врахували характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Враховуючи, що протягом 7 років і 2 днів позивач перебував під слідством та судом, до нього застосовувались різні оперативні заходи, він був обмежений у вільному пересуванні як по території України, так і за її межами, не мав можливості вільно займатися трудовою діяльністю, був позбавлений можливості забезпечити нормальне існування для себе та членів своєї сім`ї, було порушено його нормальні життєві зв`язки, душевний стан і спосіб життя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, застосувавши при цьому положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і обґрунтовано стягнув на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн, визначивши розмір такого відшкодування з урахуванням засад розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу суду доводи касаційної скарги про те, що сума відшкодування в розмірі 500 000,00 грн є завищеною і її розмір не обґрунтований.

Посилання Державної казначейської служби України на те, що вона не є належним відповідачем у справі є необґрунтованими, оскільки у відповідності до частини першої статті четвертої Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 саме Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило