ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2007 р. | № 47/177 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Україна-Австрія” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 р. |
у справі | № 47/177 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегатек Інвест” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Україна-Австрія” |
про | визнання договору недійсним та стягнення 707 000,00 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Москаленко І.О., дов. № б/н від 05.01.2007 р.; |
відповідача: | Сацюк В.В., дов. № 11/207 від 06.03.2007 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Мегатек Інвест” (далі –Товариство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило визнати договір генерального підряду на проектування офісно-складської бази № 02-04/2006-ГП від 14.04.2006 р. (далі –Договір № 02-04/2006-ГП), укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Україна-Австрія” (далі –Компанія), недійсним та стягнути з Компанії збитки у розмірі 707 000,00 грн.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що Компанія на момент укладення Договору № 02-04/2006-ГП та при виконані його частини не мала ліцензії на право здійснення робіт, зазначених у ньому, що у відповідності до ст. 230 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним та відшкодування збитків у подвійному розмірі.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.10.2006 р. (суддя Станік С.Р.) позовні вимоги Товариства задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 р. (колегія суддів: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., Верховець А.А.) рішення господарського суду м. Києва від 24.10.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти прийняті з мотивів, наведених Товариством у позовній заяві. Крім того, господарські суди зазначили, що Договір № 02-04/2006-ГП на момент його укладення суперечив ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та ДБН А.2.2-3-2004 “Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва”, затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури № 8 від 20.01.2004 р.
Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 р. і рішення господарського суду м. Києва від 24.10.2006 р. скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Компанія обґрунтовує тим, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права: ст. ст. 22, 203, 215, 216, 217, 838 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив (заперечення) на касаційну скаргу Компанії, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 р. і рішення господарського суду м. Києва від 24.10.2006 р. – без змін. Вимоги, викладені у відзиві, Товариство обґрунтовує тим, що доводи, які містяться у касаційній скарзі Компанії, є необґрунтованими, а судові акти, які оскаржуються, прийняті у відповідності до вимог матеріального та процесуального права України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Компанії не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
– предметом Договору № 02-04/2006-ГП є проектування складських та адміністративних приміщень на земельній ділянці площею 2,93 га. за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 2;
– при укладанні Договору № 02-04/2006-ГП закінчився термін дії ліцензії № АА486599 на право займатись видом господарської діяльності “Будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж)”, яка була видана Компанії Державним комітетом України з будівництва та архітектури;
– п. 10.5 Договору № 02-04/2006-ГП встановлює, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов’язки по договору третім особам без письмової згоди іншої сторони;
– Товариство не надавало Компанії згоди на передачу її обов’язків за Договором № 02-04/2006-ГП іншим особам, проте остання, всупереч п. 10.5 вказаного договору, передала відповідні свої обов’язки Товариству з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Євробудінвест”;
– Компанія, на виконання Договору № 02-04/2006-ГП, перерахувала Товариству 353 500,00 грн.
Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частина перша ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з п. 30 частини першої ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж).
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що Договір № 02-04/2006-ГП на момент його укладення суперечив вимогам закону, а саме –п. 30 частини першої ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, оскільки Компанія на момент його укладення не мала ліцензії, яка надавала їй право здійснювати господарську діяльність з проведення проектних робіт (які є предметом вказаного договору), наявність якої є обов’язковою, а тому позовні вимоги Товариства про визнання відповідного договору недійсним є такими, що підлягають задоволенню.
Посилання Компанії у касаційній скарзі на порушення господарськими судами першої та другої інстанцій ст. 838 ЦК України є не обґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, за Договором № 02-04/2006-ГП жодна із сторін не мала права передавати свої права та обов’язки по договору третім особам без письмової згоди іншої сторони, а Товариство не надавало Компанії згоди на передачу її обов’язків Товариству з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Євробудінвест”.
Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Компанія при укладенні Договору № 02-04/2006-ГП ввела Товариство в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме – щодо свого права здійснювати роботи, які є предметом вказаного договору.
Вказане свідчить про обґрунтованість застосування господарськими судами першої та другої інстанцій до спірних правовідносин ст. 230 ЦК України, відповідно до якої якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Компанії не спростовують висновку апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Україна-Австрія” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 р. у справі № 47/177 господарського суду м. Києва –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало