ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2007 р. | № 21/40-20/608 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрінвестбудцентр” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. |
у справі | № 21/40-20/608 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі 1) Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, 2) Державного підприємства Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи “Управління капітального будівництва” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрінвестбудцентр” |
про | стягнення 6 865 294,82 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
прокуратури: | Кацура А.В., посв. № 14 від 05.01.2005 р.; |
позивача-1: | Владимиров О.В., дов. № 01-14573/29 від 18.12.2006 р.; |
позивача-2: | Васільєва Т.В., дов. № 72 від 27.02.2007 р.; |
відповідача: | Денисенко І.І., дов. № 9 від 27.02.2006 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2005 р. заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі –Міністерство) та Державного підприємства “Управління капітального будівництва” (далі –Підприємство), у якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрінвестбудцентр” (далі –Товариство) на користь Підприємства заборгованість (збитки) за невиконання договірних зобов’язань за договором на виконання робіт з будівництва житла № 26-ВЖ від 09.09.2002 р. (далі –Договір № 26-ВЖ) у розмірі 6 865 294,82 грн.
Позовні вимоги заступник Генерального прокурора України обґрунтовував тим, що Товариство прострочило виконання зобов’язання за Договором № 26-ВЖ, внаслідок чого воно втратило інтерес для Підприємства, яке має право на відшкодування збитків, розмір яких становить 6 865 294,82 грн., у тому числі: 4 719 430,00 грн. – заборгованість, 380 858,00 грн. –інфляційні збитки, 1 434 706,72 грн. –неустойка (пеня), 330 360,10 грн. –штраф, та які підлягають стягненню у відповідності до норм ЦК України та ГК України, а також норм Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів”.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.12.2006 р. (суддя Палій В.В.) позов заступника Генерального прокурора України залишено без розгляду на підставі п. 1 частини першої ст. 81 ГПК України. Ухвала мотивована тим, що позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, оскільки позовні вимоги фактично спрямовані не на захист інтересів держави, а на захист Підприємства у розумінні рішення Конституційного Суду України від 08.04.1998 р. у справі № 1-1/99.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. (колегія суддів: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Капацин Н.В.) ухвалу господарського суду м. Києва від 06.12.2006 р. скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду м. Києва. Постанова мотивована тим, що позовна заява заступника Генерального прокурора України та надані ним матеріали містять достатньо даних про наявність інтересу держави у спорі, який полягає у своєчасному та повному забезпеченні військовослужбовців жилими приміщеннями та, відповідно, створенні сприятливих умов для реалізації ними особливого виду службової діяльності, підтриманні соціальної стабільності у військовому середовищі, і виконання цього з боку держави покладено на Підприємство з контролем з боку Міністерства.
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду м. Києва від 06.12.2006 р. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Товариство обґрунтовує тим, що господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, яка оскаржується, порушив ст. ст. 42 та 43 ГПК України та неправильно застосував рішення Конституційного Суду України від 08.04.1998 р. у справі № 1-1/99, внаслідок чого прийшов не обґрунтованих висновків.
Заступник Генерального прокурора України, Міністерство та Підприємство не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
П. 2 частини першої ст. 121 Конституції України визначено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до частини другої ст. 361 Закону України “Про прокуратуру” підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Частина третя ст. 2 ГПК України встановлює, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1998 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
У тому ж рішенні визначено, що під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначений в частині третій ст. 2 ГПК України, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.
Відповідно до частини п’ятої ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, Міністерство у даній справі виступає органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тобто органом, до функція якого відноситься забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями.
З урахуванням ст. 17 Конституції України, ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та з метою створення у системі Міністерства єдиного замовника з власного будівництва житла для військовослужбовців, об’єктів виробничого та комунального призначення, капітального ремонту будівель і споруд, забезпечення більш ефективного використання капітальних вкладень в будівництво по всіх джерелах фінансування Міністерством було видано наказ від 09.09.1997 р. № 219, яким створено Підприємство, яке є замовником житла для військовослужбовців.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що предметами Договору № 26-ВЖ та додаткової угоди до нього № 1 від 24.11.2003 р. є, відповідно, будівництво житла та перебудова казарми в житловий будинок для військовослужбовців Міністерства, а замовником зазначеного є Підприємство.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що інтерес держави у спірних правовідносинах полягає у своєчасному та повному забезпеченні військовослужбовців Міністерства жилими приміщеннями у відповідності зі ст. 17 Конституції України, ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яке у даному випадку має здійснюватись Міністерством та Підприємством.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновку апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрінвестбудцентр” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. у справі № 21/40-20/608 господарського суду м. Києва – без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало