УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 686/7267/16-ц

Провадження № 22-ц/4820/180/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання - Кошельник В.М.,

з участю представників апелянта та позивача,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2019 року, суддя Мазурок О.В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

встановив:

В березні 2016 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», (далі - Банк), звернулося в суд з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором №HMVPGA00007316 від 20.04.2007 року в розмірі 109660 євро 14 центів, що становить заборгованість по сплаті основної суми кредиту (тіло).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.04.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №HMVPGA00007316, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 139062,50 євро на строк до 19.04.2017 року під 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Однак позичальник свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення суми кредиту та процентів належним чином не виконує, в зв`язку з чим станом на 02.02.2016 року заборгованість за кредитним договором становить 245396,11 євро, яка складається з 109660,14 євро заборгованості за кредитом, 3676,08 євро заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом; 13246,23 євро заборгованості по комісії; 86413,66 євро пеня за прострочення сплати кредитних коштів.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.10.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 109660,14 євро, що за курсом 27,69 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.02.2016 року складає 3036489,28 грн. та 45547,34 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права. На думку апелянта суд необґрунтовано прийняв до уваги в якості доказів фотокопії документів, наданих позивачем, при цьому не дослідивши оригінали цих документів. Суд безпідставно обґрунтував необхідність задоволення позову на підставі попереднього рішення суду, не перевіривши при цьому інші докази в справі, порушивши тим самим вимоги процесуального закону щодо безпосередності дослідження судом усіх доказів, які містяться у справі.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, представник Банку проти апеляційної скарги заперечила.

Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» суд виходив із того, що зобов`язання позичальника по договору кредиту ОСОБА_1 виконував неналежним чином, а тому виникла заборгованість, зокрема, по сплаті основної суми (тіла), яка підлягає стягненню з позичальника. Відмовляючи у стягненні боргу з поручителя ОСОБА_2 суд виходив з того, що оскільки договір поруки було визнано недійсним в судовому порядку, тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .

Такі висновки суду в повній мірі є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи з оглядну на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Встановлено, що 20.04.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк», (на сьогодні - АТ КБ «Приватбанк»), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №HMVPGA00007316, відповідно до умов якого Банк надав кредит позичальнику в розмірі 139062,50 євро на строк до 19.04.2017 року зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Період сплати визначено з 19 по 24 число кожного місяця. Відповідно до умов кредитного договору, (п. 7.1.), погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісячно шляхом внесення платежу в розмірі 1917,15 євро, який зараховується на погашення заборгованості по кредиту, відсотків та винагороди за надання фінансового інструменту.

З метою забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором 20.04.2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель взяла на себе відповідальність за повне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитом і у випадку неналежного виконання кредитних зобов`язань несе солідарну відповідальність перед кредитором.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань станом на 02.02.2016 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком становить 245396,11 євро, і включає в себе 109660,14 євро заборгованості за кредитом; 3676,08 євро заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом; 13246,23 євро заборгованості по комісії; 86413,66 євро пені за прострочення сплати кредитних коштів.

Вказані обставини підтверджені розрахунком заборгованості за кредитним договором №HMVPGA00007316, проведеним Банком, який не було спростовано відповідачами; письмовими повідомленнями Банку на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про наявність боргу за кредитом та необхідність його сплати; виписками по кредитному рахунку ОСОБА_1 за період з 20.04.2007 року по 02.09.2016 рік.

Факт отримання позичальником грошових коштів відповідно до умов кредитного договору №HMVPGA00007316 підтверджується заявами на видачу готівки №6 від 20.06.2007 року на суму 56150 євро та №13 від 09.07.2007 року на суму 65840 євро, а також ордерами-розпорядженнями №1 про видачу кредиту №1 від 09.07.2007 року на суму 65840 євро та 56150 євро.

Крім того, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.05.2018 року, яке набрало законної сили 03.07.2018 року, у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено, що на викання умов кредитного договору №HMVPGA00007316 від 20.04.2007 року ОСОБА_1 отримав у Банку кредит в сумі 125000 євро на споживчі потреби та 14062,50 євро на сплату страхових платежів, а всього 139062,50 євро на строк до 19.04.2017 року. Станом на 27.08.2013 року заборгованість по сплаті кредитних коштів (тіло) становить 108992,71 євро.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилання апелянта на ту обставину, що судом не надано належної оцінки письмовим доказам, які подані позивачем в фотокопіях за відсутності оригіналів цих доказів є необґрунтованим. При цьому судом першої інстанції не було порушено вимоги ч. 6 ст. ст. 95 ЦПК України, оскільки розмір отриманої ОСОБА_1 у кредит суми та розмір кредитної заборгованості підтверджено виписками по кредитному рахунку боржника та рішенням суду, яке набрало законної сили, тому обставини, встановлені вищевказаним судовим рішенням не підлягають повторному доказуванню (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Доводи апелянта щодо необґрунтованості висновку суду про преюдиціальне значення рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.05.2018 року з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.02.2018 року у справі №927/660/17 є безпідставними. У вказаній постанові Касаційний господарський суд звернув увагу на ту обставину, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовим рішенням (в тому числі в їх мотивувальній частині), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

В даній справі, яка є предметом апеляційного перегляду суд першої інстанції обґрунтував свої висновки саме обставинами, встановленими рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.05.2018 року щодо розміру отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та розміру кредитної заборгованості і не обґрунтовував свої висновки правовими оцінками тієї чи іншої обставини, які надав суд при розгляді зазначеної справи.

Крім того слід зазначити, що на підтвердження своїх доводів апелянт не надав відповідних доказів, посилаючись виключно на неправильну оцінку доказів судом першої інстанції, фактично просив суд апеляційної інстанції провести переоцінку тим доказам, які були досліджені судом першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону.

Не впливають на законність рішення суду першої інстанції також й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, тому підстав для його зміни або скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Питання розподілу судових витрат між сторонами було вирішено судом у відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова