КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 359/9596/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1149/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

при секретарі - Добровольській Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Муранової-Лесів І.В., по справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, витребування земельних ділянок, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2015 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Бориспільське лісове господарство» звернувся до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування позовних вимог зазначив, що розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 вилучено з постійного користування ДП «Бориспільське лісове господарство» земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 9,9 га, їх категорію змінено на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев. Вказані земельні ділянки у приватну власність отримали громадяни ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 ОСОБА_15 . За інформацією Управління Держземагентства у Бориспільському районі, наявних копій договорів купівлі-продажу та державних актів на право власності на земельні ділянки, зазначені землевласники, крім ОСОБА_13 , на підставі договорів купівлі продажу відчужили ділянки громадянці ОСОБА_16 , яка на підставі вказаних цивільно-правових угод отримала державні акти на право власності. На момент відчуження відповідно до висновків про експертну оцінку земельних ділянок, виготовлених ПП «АВІРС», та які стали підставою визначення ціни в договорах купівлі-продажу, ринкова вартість всього масиву земель площею 9,9 га, що перебуває у ОСОБА_17 , становить 4 797 240 грн. Також було встановлено, що на підставі розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації від 06 квітня 2009 року № 1095, № 1096 цільове призначення даних земельних ділянок було змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва. Зазначив, що на підставі вказаних розпоряджень ОСОБА_17 отримала державні акти на право власності на вказані земельні ділянки. Зазначені розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації, Бориспільської районної державної адміністрації є незаконними та підлягають скасуванню, а державні акти на право власності є незаконними і повинні бути визнані недійсними . Так, згідно з п. 5 ст. 27 ЛK України, а також ч. 9 ст. 149 ЗК України передача у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Звертав увагу на те, що розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 9,9 га з постійного користування ДП «Бориспільське лісове господарство», що знаходилися в одному кварталі лісництва і є єдиним лісовим масивом та використовувалися для ведення лісового господарства, видано в один день 09 квітня 2008 року. Усі проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Бориспільське лісове господарство» розроблені однією проектною організацією - ТОВ «Агротехпроект» та пройшли державну експертизу землевпорядної документації також в один день 12 лютого 2008 року. У подальшому розпорядження вказаними землями здійснювалося неподільним масивом, вся ділянка перейшла у власність ОСОБА_17 , її цільове призначення 06 квітня 2009 року змінено на землі для ведення садівництва.

Зазначав, що Київська обласна державна адміністрація розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищує 1 га, що свідчить про перевищення нею передбачених законом повноважень. Розпорядження прийнято головою Київської обласної державної адміністрації в порушення ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21, 57, 116, 118, 122, 149, 207 ЗК України, ст.ст. 27, 31, 57 ЛK України, ст.ст. 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», оскільки ліси площею понад 1 га має право вилучати лише Кабінет Міністрів України, повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення площею понад 1 га обласні державні адміністрації чинним законодавством не наділено, а також у зв`язку з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

До прийняття рішення та видачі державних актів спірна земельна ділянка перебувала у державній власності. Київська обласна державна адміністрація не була наділена чинним законодавством повноваженнями щодо розпорядження нею. В той же час державні акти на право власності на земельну ділянку громадянам видано з порушенням чинного законодавства, оскільки ними набуто право власності на земельні ділянки, які незаконно вибули із власності держави.

З цих підстав вважав, що розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» і подальші розпорядження Бориспільської райдержадміністрації щодо зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок є незаконними та підлягають визнанню недійсними, видані громадянам на їх підставі державні акти на право власності також підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки, відповідно до вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України - повернуті власнику, оскільки спірні земельні ділянки вибули із власності держави поза волею її належного розпорядника в особі Кабінету Міністрів України. Одночасно зазначив, що строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, передбачені ст.ст. 256, 257 ЦК України не пропущено, оскільки про допущені порушення прокурор довідався лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 18 червня 2014 року.

Вказуючи на те, що розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації та Бориспільської районної державної адміністрації є незаконними, оскільки прийняті з порушенням вимог статей 6, 19 Конституції України, статей 19, 21, 57, 84, частини третьої статті 122, частини п`ятої статті 149 ЗК України, статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», перший заступник прокурора Київської області просив суд:

- визнати недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року за номерами: № 499 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 », № 502 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 », № 505 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », № 508 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 », № 510 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 », № 511 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 », № 512 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 », № 513 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_9 », № 514 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_10 », № 515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_18 »;

- визнати недійсним розпорядження голови Бориспільської районної державної адміністрації від 06 квітня 2009 року № 1095 в частині зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0242, загальною площею 4,95 га.;

- визнати недійсним розпорядження голови Бориспільської районної державної адміністрації від 06 квітня 2009 року № 1096 в частині зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, загальною площею 4,95 га.;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім`я ОСОБА_17 : серія НОМЕР_1 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0244), серії НОМЕР_2 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0241), серії НОМЕР_3 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0246), серії НОМЕР_4 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0245), серії НОМЕР_5 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0247), серії НОМЕР_6 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0249), серії НОМЕР_7 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0250), серії НОМЕР_8 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0248), серії НОМЕР_9 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0242), серії НОМЕР_10 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0243);

- витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Бориспільський лісгосп» із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки, що розташовані за межами с. Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 9,9 га (по 0,99 га кожна) з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242, загальною вартістю 4 797 240 грн.;

- покласти на відповідачів судові витрати (т. 1 а.с. 1-9).

Представник Київської обласної державної адміністрації подав заперечення проти позову, в яких зазначив, що розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року були прийняті у відповідності до вимог Лісового та Земельного кодексів України. Вважає, що Київська обласна державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень, оскільки спірними розпорядженнями вилучались земельні ділянки площею 0,99 га кожна, тоді як Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, площею понад 1 га.

Також зазначив, що першим заступником прокурора Київської області в обґрунтування своїх позовних вимог не надано жодних доказів, а також посилань на нормативно-правові акти, в яких були б передбачені заборона чи обмеження щодо кількості видання облдержадміністраціями своїх розпоряджень в один день, щодо розробки проектів землеустрою однією проектною організацією, щодо проходження державної експертизи землевпорядної документації в один день. Доводи про перевищення головою облдержадміністрації своїх повноважень ґрунтуються лише на припущеннях (т. 1 а.с. 43-47, т. 2 а.с. 47-51).

Крім того, представник Київської обласної державної адміністрації подав до суду заяву про застосування строку позовної давності та зазначив, що доводи прокурора про те, що йому стало відомо про порушення вимог земельного законодавства під час видачі оспорюваних розпоряджень тільки після проведення перевірки в Київській облдержадміністрації є безпідставними, оскільки прокуратурі Київської області про прийняття оспорюваних розпоряджень було відомо безпосередньо після їх видання, так як листом від 20 січня 2005 року № 07/-1-185 прокурор Київської області зобов`язав Київську облдержадміністрацію, на підставі ст.ст. 8, 20 Закону України «Про прокуратуру» невідкладно після видання обласною державною адміністрацією розпоряджень їх копії надсилати на адресу прокуратури Київської області (т. 1 а.с. 50-51, т. 2 а.с. 53-56).

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2015 року позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Бориспільське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, витребування земельних ділянок задоволено (т. 2 а.с. 34-41).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року заяву представника Київської обласної держадміністрації про перегляд заочного рішення від 12 травня 2015 року задоволено, заочне рішення скасовано і призначено справу до розгляду (т. 2 а.с. 142).

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_19 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (т. 2 а.с. 208-210 т. 4 а.с. 197-203).

У запереченнях проти позову представник ОСОБА_1 ОСОБА_19 зазначив, що у позовній заяві та поясненнях прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Вказував, що у відповідності до норм законодавства, повноваження щодо вилучення зазначеного виду земельної ділянки були як і в облдержадміністрації (якщо площа такої земельної ділянки до 1 га), так і у Кабінету Міністрів України (якщо площа земельної ділянки становить понад 1 га). Звертав увагу на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що спірні правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації не спрямовувалися на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищувала 1 га. Твердження щодо вилучення оспорюваних земельних ділянок єдиним масивом, площа якого перевищує 1 га не відповідає дійсності, оскільки, на кожну земельну ділянку були розроблені окремі проекти землеустрою з присвоєнням окремих кадастрових номерів кожній земельній ділянці. Крім того, в матеріалах проекту землеустрою наявні згода землекористувача, позитивний висновок органу земельних ресурсів. Проект землеустрою отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи, що відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» було підставою для прийняття відповідного рішення облдержадміністрацією. Перевищення головою обласної державної адміністрації своїх повноважень, передбачених законом, не відбувалося. У даній же справі позивач надавав всі належні і відповідні згоди на вилучення, присутні всі необхідні висновки, експертизи, погодження та проекти землеустрою. Незаконного відчуження земельної ділянки - індивідуально визначеного об`єкта цивільних прав - не відбувалося. Проекти землеустрою отримали усі необхідні і передбачені законодавством позитивні оцінки, погодження, висновки та враховуючи які, ОСОБА_1 стала добросовісним набувачем земельних ділянок і, керуючись законними очікуваннями та усталеною на момент набуття практикою, набула права власності у повній відповідності до вимог законодавства. З огляду на вищезазначене, просив повністю відмовити у задоволенні безпідставних, необґрунтованих і недоведених позовних вимог (т. 2 а.с. 217-222 т. 4 а.с. 166-175).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено (т. 2 а.с. 243-245).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін (т. 3 а.с. 263-273).

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 4 а.с. 75-79).

Одночасно суд касаційної інстанції зазначив, що з огляду на положення ст. 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України 2004 року, суди не з`ясували, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено, стало відомо про таке порушення. Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суди не з`ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є в нього поважні причини для його поновлення. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю (т. 5 а.с. 84-99).

Не погодившись з рішенням суду, 02 вересня 2019 року заступник прокурора Київської області Голинський Я.О. направив поштою апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновки суду першої інстанції про пропуск прокуратурою строку позовної давності є помилковими, зроблені без посилання на будь-який доказ чи об`єктивний факт, що свідчив би про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу позовної давності. Висновки суду про те, що Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави 17 лютого 2009 року з листа Київської обласної державної адміністрації №07/4-345 зроблені на припущеннях, оскільки вказаний лист не містить інформації, що стосується предмету позову. Водночас у оскаржуваному рішення так і не зазначено, з якого моменту почався перебіг початку позовної давності для КМ України. Тобто виключно на підставі припущень судом першої інстанції прийнято рішення, яким залишено у приватній власності 9,9 га земель лісогосподарського призначення, які взагалі не можуть на законних підставах перебувати у приватній власності для сільськогосподарських потреб та вибути з державної власності за відсутності рішення уповноваженого органу (т. 5 а.с. 105-116).

18 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_19 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (т. 5 а.с. 219-224).

Представник Київської обласної державної адміністрації - Морозенко С.П. подала відзив в якому просила апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т. 6 а.с. 46-51).

Відповідно до пункту 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв`язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні прокурор Підяш О.С., представник Кабінету Міністрів України - Стовбчатий А.Ю., представник ДП «Бориспільське лісове господарство» - адвокат Чигир Т.Ф., підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити.

Представники Київської обласної державної адміністрації - Єжкун Т.В., Морозенко С.П. заперечували проти скарги і просили її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені направленням повідомлення на зазначені ними адреси. Відповідачка ОСОБА_1 була сповіщена врученням повідомлення її представнику - адвокату Дем`янюк Р.В. про що є письмова розписка. Повідомлення ОСОБА_3 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою. Заяв про зміну місця проживання (перебування) від осіб, які беруть участь у справі до суду не надходило.

На запит апеляційного суду заступник начальника відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області повідомлено (підтверджено) місце реєстрації третіх осіб по справі, зазначено, що ОСОБА_18 змінила прізвище на ОСОБА_20 , а гр.гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 зареєстрованими не значаться. Тому, суд апеляційної інстанції про кожне судове засідання і розгляд справи розміщував повідомлення через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. (т. 5 а.с. 145-179, 182-218, 241-250 т. 6 а.с. 1-24).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державі в особі органу прокуратури могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, тому позов пред`явлено прокурором поза межами позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що головою Київської обласної державної адміністрації 09 квітня 2008 року прийнято розпорядження за номерами: №499 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 », №502 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 », №505 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », №508 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 », №510 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 », №511 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 », №512 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 », №513 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_21 », №514 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_10 », №515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_18 » (т. 1 а.с. 10-19).

З висновків ДП «Бориспільський лісгосп» №№ 703, 707, 706, 708, 709, 710, 694, 704 від 29 грудня 2007 року, ДП «Бориспільський лісгосп» погодив проекти землеустрою щодо вилучення, припинення права постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» земельною лісовою ділянкою площею по 0,99га (т. 3 а.с. 183-222).

Відповідно до висновків Державної землевпорядної експертизи землевпорядної документації від 12 лютого 2008 року, затверджених виконуючим обов`язки начальника Головного управління земельних ресурсів у Київській області, поданий на держекспертизу проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Бориспільський лісгосп» переведення зазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Гнідинської сільради Бориспільського району Київської області, відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам та правилам, оцінюється позитивно (т. 3 а.с. 183-222).

Вказаними розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 вилучено з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 9,9 га та змінено цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев.

02 вересня 2008 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу відчужив передану йому земельну ділянку ОСОБА_1

05 вересня 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_22 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_18 на підставі договорів купівлі-продажу також відчужили передані їм земельні ділянки ОСОБА_1 .

На підставі розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 06 квітня 2009 року №№ 1095, 1096 цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242 змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва (т. 1 а.с. 20, 21).

На підставі зазначених розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області Рудь Л.В. 20 липня 2009 року отримала державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 9,9 га: серії ЯД №772060, кадастровий номер 3220882600:03:004:0244, серії ЯД №772054, кадастровий номер 3220882600:03:004:0241, серії ЯД №772057, кадастровий номер 3220882600:03:004:0246, серії ЯД № 772056, кадастровий номер 3220882600:03:004:0245,серії ЯД №772058, кадастровий номер 3220882600:03:004:0247, серії ЯД №772064, кадастровий номер 3220882600:03:004:0249, серії ЯД №772062, кадастровий номер 3220882600:03:004:0248, серії ЯД №772063, кадастровий номер 3220882600:03:004:0250, серії ЯД№772055, кадастровий номер 3220882600:03:004:0242, серії ЯД №772059, кадастровий номер 3220882600:03:004:0243 (т. 1 а.с. 22-31).

Як зазначив позивач, за інформацією Управління Держземагентства у Бориспільському районі на момент відчуження відповідно до висновків про експертну оцінку земельних ділянок, виготовлених ПП «АВІРС», та які стали підставою визначення ціни в договорах купівлі-продажу, ринкова вартість всього масиву земель площею 9,9 га, що перебуває у ОСОБА_17 , становить 4 797 240 грн.

Згідно з постановою № 56 про проведення перевірки Прокуратури Київської області від 18 червня 2014 року було постановлено провести перевірку прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів в Київській обласній державній адміністрації щодо вилучення з постійного користування лісогосподарських підприємств на території Бориспільського району (т. 1 а.с. 32-33).

Щодо визнання розпоряджень недійсними.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Згідно з п. 5 ст. 31 ЛК України Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними.

Відповідно до п. 3 ст. 32 ЛК України до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Натомість відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин належить, зокрема, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Тобто на час виділення третім особам земельних ділянок лісогосподарського призначення за вищевказаним розпорядженнями, законом були надані повноваження районним, обласним державним адміністраціям щодо передачі у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності на відповідній території.

За змістом ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. 4 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено ст. 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 4 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч. ч. 5 - 8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що лише розпорядження земельною ділянкою, яка має площу понад 1 га, належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Розпорядження земельними ділянками площею менше 1 га належить до повноважень обласних державних адміністрацій.

В оскаржуваному рішенні районний суд погодився з доводами прокурора, що Київська обласна державна адміністрація розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, тобто поза межами своєї компетенції, оскільки обласні державні адміністрації не були наділені повноваженнями щодо вилучення лісів площею понад 1 га в межах сіл, лісів, селищ та міст та передачі їх у власність або користування. При цьому зазначив, що органом, уповноваженим приймати рішення про припинення права постійного користування внаслідок добровільної відмови землекористувача був Кабінет Міністрів України, а не Київська обласна державна адміністрація.

Колегія суддів погодилася з таким висновком з огляду на наступне.

Спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, перебували в державній власності до прийняття оскаржуваних розпоряджень і їх передачі третім особам.

Оспорювані розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», видано в один день - 09 квітня 2008 року, ними вилучено ліси загальною площею 9,9 га, які складають єдиний масив та використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев й передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

У матеріалах справи міститься лист №96 від 26 березня 2015 року щодо інформації про вилучені земельні ділянки із постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» на підставі розпорядженьвід 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515, підписаний директором О. В. Коренєвим. До листа долучено викопіювання із планшету №2 Вишеньківського лісництва, з якого вбачається, що десять земельних ділянок складають єдиний масив (т. 2 а.с. 25-26).

Крім того, судом встановлено, що зазначені земельні ділянки межують між собою, що підтверджується даними опису меж до Планів меж земельних ділянок, що містяться у Державних актах на право власності на земельну ділянку, виданих на ім`я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 22-31), а також становлять єдиний масив, що підтверджується даними Публічної кадастрової карти України, які знаходяться у публічному доступі.

Вказане свідчить про те, що Київська обласна державна адміністрація, видавши 10 розпоряджень - правових актів індивідуальної дії щодо виділу земель лісу по 0.99 га, фактично розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею 9,9 га, що свідчить про перевищення головою державної адміністрації передбачених законом повноважень.

У подальшому, всі 10 осіб, яким були виділені земельні ділянки лісогосподарського призначення, протягом короткого терміну - 02 вересня і 05 вересня 2008 року уклали договори, за якими продали виділені їм земельні ділянки одній особі - ОСОБА_1 .

Доводи представників відповідача Київської обласної державної адміністрації щодо наявності права голови облдержадміністрації видавати необмежену кількість розпоряджень із вилученням із державної власності і передачею за кожним розпорядженням по 0.99 га земель лісів будь-яким іншим особам, колегія суддів визнала хибними та неспроможними, оскільки такі суперечать вищенаведеним нормам чинного законодавства (зокрема - ЗК України та ЛК України), за якими розпорядження землями лісового фонду площею понад 1 га, належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Штучне зменшення (подрібнення) площі єдиного масиву державних земель лісового фонду із включенням до розпоряджень про вилучення по 0.99 га земель лісового фонду не може вважатись правомірним та законним.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 березня 2013 року у справі №6-13цс13, в якій зазначено наступне. Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, віднесені до категорії лісів першої категорії та перебували в державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі відповідачам. Оспорювані розпорядження, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування одного й того самого постійного користувача, видано в один день, ними вилучено ліси першої категорії загальною площею, що значно перевищує 1 га, які знаходилися в межах суміжних кварталів лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення й передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. Зважаючи на цю обставину, суду необхідно було визначитись, чи не спрямовані правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, і в зв`язку із цим чи не свідчать ці дії про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом його повноважень.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Щодо витребування спірної земельної ділянки.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст. 387 ЦК України. Так, згідно з ч. 1 цієї статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Суд апеляційної інстанції враховує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Отже, правовідносини, пов`язані з передачею земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, при цьому, незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка була передана з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

На момент вилучення спірної земельної ділянки (9.9 га.) вона перебувала на землях лісогосподарського призначення, які знаходилися у постійному користуванні ДП «Бориспільський лісгосп» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Вилучені із державних земель лісового фонду земельні ділянки загальною площею 9,9 га було відчужено на користь ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 02 вересня 2008 року, укладеного з ОСОБА_4 , та від 05 вересня 2008 року, укладених з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_22 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_18 .

Враховуючи, що розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності були прийняті обласною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України, не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Держави Україна поза його волею, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісного набувача.

Вказані встановлені по справі обставини, на думку колегії суддів, повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а посилання відповідачки ОСОБА_1 щодо порушення її прав власника як добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою відмови в позові.

При цьому, ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.

Проте, таких вимог у цьому провадженні відповідачка ОСОБА_1 не заявляла.

Щодо визнання недійсними розпоряджень та державних актів.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18)

З огляду на вказане, оскільки у цій справі підлягають визнанню недійсними розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515, тобто первинні підстави вибуття спірних земельних ділянок із власності Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, для вирішення питання про задоволення вимоги про їх витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації від 06 квітня 2009 року №№ 1095, 1096 в частині подальшої зміни цільового призначення цих земельних ділянок та виданих на їх підставі на ім`я ОСОБА_1 державних актів: серія ЯД №772060 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0244), серії ЯД №772054 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0241), серії ЯД №772057 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0246), серії ЯД №772056 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0245), серії ЯД №772058 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0247), серії ЯД №772064 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0249), серії ЯД №772063 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0250), серії ЯД №772062 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0248), серії ЯД № 772055 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0242), серії ЯД №772059 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0243), що посвідчують відповідне право.

Щодо строків позовної давності.

Скасувавши попередні судові рішення у цій справі та передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2018 року) зазначив, що суди повинні були з`ясувати і не з`ясували, коли про порушення свого права дізнався або повинен був дізнатися саме Кабінет Міністрів України, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду. Вказано, що при новому розгляді справи, суду необхідно звернути увагу на прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, зокрема на рішення суду від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (т. 4 а.с. 75-79).

Відповідно до частини 5 ст. 411 ЦПК України, висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Оскаржуваним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності без поважних на то причин (т. 5 а.с. 84-99).

З таким висновком районного суду колегія суддів не погодилась, врахувавши наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Статтею п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено право прокурора під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову).

За частиною другою статті 3 ЦПК України 2004 року (чинного на час звернення прокурора із зазначеним позовом) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції на час пред`явлення позову покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) звернуто увагу на те, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною заявленою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Прокурор пред`явив вимоги щодо визнання недійсними розпоряджень від 09 квітня 2008 року до Київської обласної державної адміністрації; також окремо про визнання недійсними розпоряджень до Бориспільської районної державної адміністрації; та до ОСОБА_1 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та їх витребування.

Представник Київської обласної державної адміністрації заявляв про застосування строку позовної давності до усіх позовних вимог прокурора (т. 1 а.с. 50-51, т. 2 а.с. 53-56).

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_19 також подавав заяву про застосування строків позовної давності до вимог прокурора (т. 2 а.с. 208-210).

Бориспільська районна державна адміністрація не заявляла про сплив позовної давності, тому суд не мав підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давність до вимог, заявлених до неї.

З огляду на положення ст. 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України 2004 року суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено, стало відомо про таке порушення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

Вказаний правовий висновок повністю узгоджується з правовою позицією в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 14-85цс15 і правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), в якій вказано, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в той час, як суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів у розумінні статей 57-59 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Бориспільський лісгосп», слід з`ясувати, коли саме позивачі довідалися або могли довідатися про порушення прав та чи є в них поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Судом встановлено, згідно постанови про проведення перевірки №56 від 18 червня 2014 року прокуратура Київської області проводила перевірку за додержанням та застосуванням законів Київською обласною державною адміністрацією (т. 1 а.с. 32-33).

Прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах Кабінету Міністрів України та ДП «Бориспільський лісгосп» 18 лютого 2015 року.

Представник Кабінету Міністрів України - Стовбчатий А.Ю. в судовому засіданні повідомив, що позивач - Кабінет Міністрів України дізнався про порушення права - у березні 2015 року, тобто з часу отримання ухвали районного суду про відкриття провадження у цій справі разом із копією позовної заяви (т. 5 а.с. 55-58)

Постановою КМ України від 22 лютого 2000 року № 388 «Про щорічні звіти голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій», а саме пунктом 2 передбачено обов`язок голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій щороку до 1 березня подавати відповідні звіти Кабінетові Міністрів України (зокрема висвітлення питання використання землі, природних ресурсів, охорона довкілля).

Відповідно до п. 1 «Положення про Державне агентство земельних ресурсів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 року №614, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Проте відповідачем не надано і судом не встановлено наявності об`єктивних доказів за яких суд мав би підстави дійти висновку, що на виконання вищезазначених нормативних актів відповідач повідомив, а про порушення державних інтересів Кабінет Міністрів України міг довідатися або довідався з моменту надходження відповідних «Проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Бориспільський лісгосп», переведення зазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Посилання відповідача на лист від 20 січня 2005 року № 07/-1-185, яким прокурор Київської області зобов`язав Київську облдержадміністрацію невідкладно після видання обласною державною адміністрацією розпоряджень, їх копії надсилати на адресу прокуратури Київської області, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними, оскільки відповідач не надав доказів отримання позивачем - Кабінетом Міністрів України або прокурором копій оскаржуваних позивачем розпоряджень на виконання вищевказаного листа (т. 4 а.с. 206).

Цих висновків не спростовують і доводи відповідача з посиланням на лист Київської обласної державної адміністрації №07/4-345 від 17 лютого 2009 року, за яким з січня 2005 року щомісяця надаються усі копії розпоряджень голови Київської облдержадміністрації прокуратурі Київської області, у тому числі і за 2008 рік, а з вересня 2008 року розпорядження передаються працівникам загального апарату облдержадміністрації в управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури області особисто ОСОБА_25 , до вказаного терміну розпорядження передавалися ОСОБА_26 . При цьому, за змістом листа не міститься будь-якої інформації про отримання позивачем або прокурором копій оскаржуваних розпоряджень (т. 4 а.с. 208).

Посилання відповідачів на те, що ДП «Бориспільський лісгосп» 29 грудня 2007 року надавав свої висновки про погодження проекту землеустрою щодо припинення права ДП «Бориспільський лісгосп» постійного користування земельними ділянками та зміни їх цільового призначення не свідчить про обізнаність уповноваженої особи на розпорядження державними землями лісів - Кабінету Міністрів України про дії директора вищевказаного Державного підприємства «Бориспільський лісгосп» і ухвалення розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року (т. 3 а.с. 183-222).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів визнала висновки районного суду про пропуск строку позовної давності прокурором в інтересах Кабінету Міністрів України такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав до 18 лютого 2012 року або міг довідатись про момент порушення його права, а тому прокурором не пропущено строку позовної давності в інтересах Кабінету Міністрів України.

Доводи і посилання відповідачів вищенаведених висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Щодо судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до платіжного доручення №2801 від 17 жовтня 2019 року апелянтом сплачено 1827,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги (т. 5 а.с. 139).

Отже, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та розміру задоволених вимог, з відповідачів підлягають відшкодуванню на користь прокуратури Київської області судові витрати у розмірі 730,80 грн.

Сторона позивача заявила про розподіл судових витрат (т. 1 а.с. 9, т. 5 а.с. 112).

За результатом апеляційного розгляду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, апеляційна скарга підлягає задоволенню, отже позивач має право на відшкодування йому відповідачами судового збору по 243,60 грн. з кожного за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове.

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - задовольнити частково.

Визнати недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року за номерами: № 499 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 », № 502 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 », № 505 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », № 508 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 », № 510 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 », № 511 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 », № 512 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 », № 513 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_9 », № 514 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_10 », № 515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_18 ».

Витребувати у власність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки, що розташовані за межами с. Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 9,9 га (по 0,99 га кожна) з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242.

В іншій частині позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» - відмовити.

Стягнути з Київської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ - 00022533) на користь прокуратури Київської області - 243(двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_11 ) на користь прокуратури Київської області - 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Стягнути з Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ - 24209740) на користь прокуратури Київської області - 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 31 січня 2020 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

В.М. Ратнікова

О.В. Борисова