ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

12 липня 2007 р.

№ 38/84

Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

суддів:

К.В.Грейц –головуючого, С.В.Бакуліної, О.І.Глос,

розглянувши  касаційну скаргу

Західно-Донбаської ОДПІ у Дніпропетровській області

на постанову

від 20.12.2005

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Дніпропетровської області № 38/84

за позовом

Західно-Донбаської ОДПІ

до	МП фірми “Ольга”

про	стягнення 7575,80 грн. податкового боргу

за участю представників: - позивача

Краснікової Ю.О.

- відповідача

не з’явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2005 у справі № 38/84 (суддя Бишевська Н.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.12.2005 (колегія суддів у складі головуючого судді Крутовських В.І., суддів Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.), позовні вимоги Західно - Донбаської ОДПІ про стягнення з Малого підприємства фірми “Ольга” заборгованості зі сплати податкового боргу з податку з власників транспортних засобів на суму 7575,80 грн. залишені без задоволення.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що відповідачем суму податку з транспортних засобів сплачено через АПБ “Україна”, який прийняв розрахункові документи платника до виконання, однак, в порушення ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” не виконав їх, хоча діяльність АПБ “Україна” ще не була припинена в той період і банк мав ліцензію на проведення банківських операцій.

Західно-Донбаська ОДПІ з рішенням та постановою у справі не згодна, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати, позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме п. 7.5 ст. 7 Закону “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами”, згідно з яким забороняється будь-яка уступка податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам, а також уступка контролюючим органом права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам, отже, боржником перед бюджетом (державними цільовими фондами) незалежно від вини банку залишається платник податків, зборів (обов'язкових платежів), який за умови вини банків за порушення строків перечислення податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших порушень порядку своєчасного та повного внесення податку чи збору (обов'язкового платежу) звільняється від відповідальності лише за несвоєчасне або неповне зарахування платежів до бюджетів та державних цільових фондів, тобто, звільнення від санкцій і пені за несвоєчасне або неповне зарахування податкових платежів, передбачене п. 16.5 ст.16 Закону, не звільняє платника податків від зобов’язання погашення основної суми податкового боргу (недоїмки).

Крім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів ст. 101 ГПК України щодо перевірки законності і обґрунтованості судового рішення в повному обсязі, оскільки рішення господарського суду від 25.08.2005 перевірене лише в частині правомірності відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення податкового боргу у сумі 2294 грн., яка сплачувалась через банк “Україна”.

Представник відповідача своїм правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи процесуальні документи у справі, суди попередніх інстанцій керувались нормами Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що в з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, і, приймаючи 20.12.2005 постанову у справі, судом не враховано наступне.

Виходячи з положень пунктів  1,  7,  9 статті  3 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).

Вирішення спору за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, відповідно до пункту 4 ч. 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до компетенції адміністративного суду.

Таким чином, при прийнятті постанови у справі апеляційний господарський суд повинен був встановити, до юрисдикції яких судів (господарських чи адміністративних) відноситься  даний спір, чого, однак, зроблено не було.

Відповідно до абзаців 1, 2, 4 пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а після початку діяльності апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних господарських судів, передаються до апеляційного адміністративного суду.

Виходячи з викладеного, Дніпропетровський апеляційний господарський суд за наслідками дослідження повинен був встановити правильну підсудність спору і визначити які процесуальні норми необхідно застосовувати –ГПК чи КАС України, проте, вказаного зроблено не було, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови, однак, унеможливлює здійснення її касаційної перевірки в порядку адміністративного судочинства, отже, справа підлягає передачі створеному Дніпропетровському апеляційному адміністративному суду, який розпочав свою діяльність з 16.04.2007.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.12.2005 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 38/84 скасувати.

Справу направити на апеляційний перегляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (49083 м. Дніпропетровськ, пр-т ім. Газети “Правда”, 29).

Касаційну скаргу Західно-Донбаської ОДПІ  задовольнити  частково.

Головуючий                                                                          К.Грейц

Судді                                                                                                    С.Бакуліна

                                                                                   О.Глос