ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2020 року

Київ

справа №480/4078/18

адміністративне провадження №К/9901/15604/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року (головуючий суддя: Присяжнюк О.В., судді Любич Л.В., Спаскін О.А.) у справі №480/4078/18 за позовом ОСОБА_1 до голови Апеляційного суду Сумської області Литовченко Наталії Олексіївни про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Суть спору

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність голови Апеляційного суду Сумської області Литовченко Н.О. щодо ненадання інформації на питання 1, 2 заяви №585 від 18 вересня 2018 року;

- зобов`язати відповідача надати інформацію на питання 1, 2 заяви №585 від 18 вересня 2018 року, а саме:

а) з`ясувати і повідомити причини за яких суддя Хвостик С.Г. відмовляється пред`являти посвідчення судді працівникам поліції та учасникам судового процесу;

б) повідомити, з посиланням на статті законів, що потрібно зробити, щоб суддя пред`явив посвідчення судді учаснику процесу та поліції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 № 585 від 18 вересня 2018 року відповідачем надано повну та змістовну відповідь на поставлені позивачем питання та не допущено порушень законодавства, які б призвели до порушення чи обмеження права позивача на інформацію.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що спірні правовідносини слід розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до керівника апеляційного суду Сумської області зі скаргою № 585 від 18 вересня 2018 року, в якій повідомив, що перед початком судового засідання у справі № 580/789/17 за його позовом, чоловік у мантії, який називав себе суддею Хвостик С. Г. відмовився пред`явити йому та працівникам поліції посвідчення судді. З цього приводу він звернувся до керівника судової установи з проханням з`ясувати та повідомити причини, за яких зазначена особа з ознаками чоловічої статі, одягнена в суддівську мантію, відмовляється пред`являти посвідчення судді працівникам поліції та учасникам судового процесу, оскільки він як позивач не може довірити розгляд справи невідомій особі в мантії; повідомити, з посиланням на статті законів, навіщо суддям видається посвідчення судді, та що потрібно зробити, щоб суддя його пред`явив учаснику процесу та поліції.

У контексті цих обставин суд апеляційної інстанції визначив, що ОСОБА_1 із посиланням на порушення відповідачем при розгляді його скарги вимог Конституції України, Законів України «Про інформацію» та «Про звернення громадян» фактично оскаржує дії судді апеляційного суду Сумської області Хвостика С.Г. під час розгляду цивільної справи № 580/789/17 за його позовом, тобто оскаржує процесуальні дії цього судді під час розгляду справи за його позовом. Ці доводи можуть бути перевірені під час касаційного оскарження рішення суду при розгляді справи № 580/789/17 в порядку цивільного судочинства.

Другий апеляційний адміністративний суд зазначив, що оскаржені дії відповідача не пов`язані зі здійсненням ним владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, оскільки відповідач не виступає в цьому спорі як суб`єкт владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі № 480/4078/18 з тієї підстави, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

28 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до цього ж суду.

У касаційній скарзі позивач вказує, що відповідач здійснює владні управлінські функції, проявом яких є порушення у формі надання відповіді, що не містить запитуваної інформації. На переконання скаржника, спір у цій справі має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Одночасно просить суд, на підставі статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №480/4078/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 13 вересня 2019 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 345 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року справу № 480/4078/18 за позовом ОСОБА_1 до голови Апеляційного суду Сумської області Литовченко Наталії Олексіївни про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії на підставі частини 6 статті 346 КАС України передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою від 11 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу за вказаним позовом ОСОБА_1 відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду оскільки є висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у її постанові щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 28 січня 2020 року прийнято до провадження справу № 480/4078/18, підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС)

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі статтею 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Положеннями частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР передбачено право громадян України на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За визначенням статті 3 цього Закону заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (стаття 7 вказаного Закону).

За приписами статей 15 та 18 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Аналізуючи зміст наведених вище правових норм у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, Верховний Суд зазначає, що оскільки позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання інформації на питання 1, 2 заяви позивача № 585 від 18 вересня 2018 року; зобов`язати відповідача надати інформацію на питання 1, 2 заяви № 585 від 18 вересня 2018 року (з`ясувати і повідомити причини, за яких зазначена особа з ознаками чоловічої статі, одягнена в суддівську мантію та називає себе суддею Хвостик С.Г., відмовляється пред`являти посвідчення судді працівникам поліції та учасникам судового процесу; повідомити, з посиланням на статті законів, що потрібно зробити, щоб суддя пред`явив посвідчення судді учаснику процесу та поліції), указані вимоги у розумінні статті 3 Закону №393/96-ВР підпадають під дію цього Закону.

Отже, спір у цій справі щодо визнання неправомірною бездіяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій, а саме щодо ненадання у порядку Закону № 393/96-ВР відповіді на окремі питання (пункти 1, 2) заяви ОСОБА_1 від 18 вересня 2018 року № 585, зобов`язання надати таку відповідь, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Виходячи з наведеного, у разі виникнення спору з приводу надання запитуваної інформації, на такі спори поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів з приводу надання запитуваної інформації неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у її постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 202/1373/17?ц та від 20 березня 2019 року у справі № 818/14/18.

В ухвалі від 11 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постанові від 20 березня 2019 року (справа № 818/14/18) сформувала правовий висновок у контексті спірних правовідносин певним чином подібних до тих, на підставі яких касаційний суд ухвалив рішення про направлення цієї справи до Великої Палати.

У зазначеній справі позивач звернувся до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності начальника Лебединського відділення поліції, який, як стверджував позивач, не надав відповіді на питання 2, 3, 4 його заяви від 3 липня 2017 року № 311; не виконав вимоги пункту 4 цієї заяви про залучення позивача до перевірки його заяви, позбавлення його права брати участь у її перевірці та бути присутнім при її розгляді, а також просив зобов`язати відповідача надати відповідь на питання 2, 3 згаданої вище заяви.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у заяві від 3 липня 2017 року № 311 позивач, крім повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, просив розглянути питання, зазначені у пунктах 2, 3, 4 заяви (назвати осіб, які ініціювали та виконали перевірку відомостей про кримінальне правопорушення, а також закони, якими вони керувались при проведенні перевірки та залучити позивача до цієї перевірки). Ці вимоги у розумінні статті 3 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» підпадають під дію цього Закону. Відтак спір у частині вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, як суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій, а саме щодо ненадання у порядку Закону № 393/96-ВР відповіді на окремі питання заяви особи, зобов`язання надати таку відповідь, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції постановив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №480/4078/18 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Другого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду