УХВАЛА

Іменем України

01 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 161/12197/22

провадження № 51 - 1302 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030580001205 по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Луцька, згідно ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України) раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

встановив:

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до обставин, детально наведених у вироку, 17 липня 2022 року, близько 16:40, ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою із ОСОБА_5 , умисно, керуючись корисливим мотивом та метою відкритого заволодіння чужим майном, перебуваючи поблизу під`їзду АДРЕСА_3 , діючи в умовах воєнного стану, здійснив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, який виразився у нанесенні ОСОБА_6 одного удару каменем у ділянку носа потерпілого, в результаті чого спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді перелому кістки носа, яке згідно висновку судово-медичної експертизи №326 від 25 липня 2022 року, за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Після чого ОСОБА_5 керуючись єдиним умислом, відкрито заволодів належними потерпілому грошовими коштами у розмірі 3000 грн, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 майнової шкоди на вказану суму.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 30 січня 2024 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року - без змін.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , в якій вона порушує питання про перегляд вищевказаних судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що:

? винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, не доведена поза розумним сумнівом;

? у діях засуджених відсутня кваліфікуюча ознака - вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, оскільки не доведено час чи момент виникнення такої змови;

? у матеріалах провадження відсутні докази, які б свідчили про факт заволодіння засудженими грошовими коштами потерпілого;

? огляд місця події від 17 липня 2022 року, який був проведений вдруге, здійснювався без участі свідка, яка могла впізнати камінь, яким були нанесенні тілесні ушкодження потерпілому, та без інших учасників, є недопустимим доказом;

? суди необґрунтовано надали перевагу версії обвинувачення і не врахували позицію захисту;

? показання свідка ОСОБА_9 , які є суперечливими, суд вибірково врахував, а у показаннях потерпілого існують розбіжності;

? показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у сукупності з іншими доказами не є достатніми для доведення факту заволодіння майном потерпілого;

? суди не врахували, що потерпілий вступив у конфлікт з ОСОБА_6 та омовив його;

? апеляційний суд, у порушення вимог ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та не усунув суперечностей у показаннях потерпілого;

? рішення судів є невмотивованими, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

Крім цього, просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 , якими вона обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам її апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.

Щодо доводів касаційної скарги захисника, що ?винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, не доведена поза розумним сумнівом; у діях засуджених відсутня така кваліфікуюча ознака, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, оскільки не доведено час чи момент виникнення такої змови

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).

Колегія суддів уважає, що в цьому кримінальному провадженні винуватість ОСОБА_5 доведено поза розумним сумнівом з огляду на таке.

Так, за результатами апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за обставин, наведених у вироку, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , зміст показань яких детально викладений у вироку.

Крім того, суди встановили, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними протоколу огляду місця події від 17 липня 2022 року, відповідно до якого оглянута прибудинкова територія біля будинку АДРЕСА_4 , у ході проведення якого виявлено та вилучено рюкзак неподалік від вхідних дверей до під`їзду будинку; даними протоколу огляду місця події від 17 липня 2022 року, відповідно до якого оглянуто територію дитячої площадки навпроти під`їзду АДРЕСА_5 . Надалі здійснено огляд ділянки території біля будинку АДРЕСА_6 , де на підлозі, у під`їзді, між вхідними металевими дверима, виявлено камінь, довжиною орієнтовно 15 см, який вилучено; даними протоколу огляду предмету від 18 липня 2022 року, відповідно до якого оглянуто предмет схожий на камінь сірого кольору, нерівномірної форми, довжиною близько 14 см, висотою близько 8 см; висновком експерта № 326 від 25 липня 2022 року, згідно якого у ОСОБА_7 було виявлено перелом кісток носа, що за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 19 липня 2022 року за участю потерпілого ОСОБА_7 , під час проведення якого останній вказав де, при яких обставинах обвинувачені заволоділи його грошима та детально розповів про обставини скоєного відносно нього розбійного нападу; даними протоколу слідчого експерименту від 18 липня 2022 року за участю свідка ОСОБА_9 , під час проведення якого остання у деталях вказала на обставини, які відбувалися 17 липня 2022 року, показала на місці механізм нанесення удару потерпілому саме камінням; даними протоколу пред`явлення речей для впізнання від 18 липня 2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 впізнала серед чотирьох каменів саме той, яким ОСОБА_6 наніс удар потерпілому в область носа.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що оцінюючи докази в сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, місцевий суд дійшов правильного висновку, що ці докази доводять вчинення обвинуваченими інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Допитані в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, визнав частково та зазначив, що грошей у потерпілого він не брав, камінь не бачив.

Водночас суди дійшли обґрунтованого висновку, що позиція обвинуваченого ОСОБА_5 не є слушною та спростовується іншими дослідженими місцевим судом доказами.

Так, допитаний у судовому засіданні місцевим судом потерпілий ОСОБА_10 підтвердив фактичні обставини справи та зазначив, що ОСОБА_14 накинувся на нього і у цей момент вийшов ОСОБА_5 , який його штовхнув та попросив допомоги у ОСОБА_14 . Після чого ОСОБА_14 взяв на землі камінь та наніс йому удар в ніс, від чого потерпілий впав на землю. Надалі ОСОБА_5 почав лазити у нього по кишенях і забрав гроші, а ОСОБА_14 нишпорив у рюкзаку.

Судами встановлено, що показання потерпілого ОСОБА_10 об`єктивно узгоджуються з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, мають послідовний та чіткий характер.

А саме обставини перебування обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у час і місці вчинення злочину підтвердили свідок ОСОБА_12 та під час проведення слідчих експериментів свідок ОСОБА_9 , потерпілий ОСОБА_7 . Крім того, судами враховано і те, що обвинувачені самі не заперечують перебування на місці події та конфлікт з потерпілим. Водночас обвинувачений ОСОБА_6 визнав факт нанесення удару кулаком в обличчя потерпілого.

Також суди урахували те, що обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечували факт нанесення ОСОБА_6 зазначеного удару потерпілому. Варто зауважити, що факт нанесення удару саме каменем підтверджується іншими належними та допустимими доказами.

Зокрема, показаннями свідка ОСОБА_9 , яка зазначила про те, що бачила як ОСОБА_6 вдарив потерпілого каменем. Вказані показання свідок підтвердила також під час проведення слідчого експерименту за її участю, та в ході проведення впізнання речей вона впізнала саме той камінь із чотирьох, яким було нанесено тілесне ушкодження потерпілому.

Крім того, свідок ОСОБА_10 , який є сином потерпілого, у суді першої інстанції повідомив, що коли батько повернувся додому, у нього все обличчя було в крові та він пояснив, що біля під`їзду його побили ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які забрали 3000 грн.

Крім цього, свідок ОСОБА_12 у суді першої інстанції зазначив, що, коли він вийшов на балкон, то побачив потерпілого ОСОБА_7 у якого на обличчі була кров та поруч стояли ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Водночас доводи захисника про те, що в діях засуджених відсутня така кваліфікуюча ознака, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, Суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, розбій вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб й тоді, коли під час нападу кожен із співучасників мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших нападників, погоджувався із ними і продовжував активну протиправну поведінку. Виконання кожним із засуджених під час нападу на потерпілого різних дій (завдання ударів, вилучення речей) не може бути підставою для їх кваліфікації за різні злочинні дії, якщо вони об`єднані єдиною спільною метою та узгоджені між собою, що свідчить про їх попередню домовленість саме на вчинення розбійного нападу.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди, оцінивши докази, покладені в основу вироку, дійшли обґрунтованого висновку про єдиний спільний умисел обвинувачених, про що свідчить узгодженість злочинної діяльності нападників. Судами встановлено, що злочинні дії ОСОБА_6 полягали у нанесенні удару каменем потерпілому, а надалі обвинувачений ОСОБА_5 обшукував кишені потерпілого, а ОСОБА_6 - рюкзак.

Виконання кожним із засуджених під час нападу на ОСОБА_7 різних дій (завдання ударів, вилучення речей) не може бути підставою для їх кваліфікації за статтями закону, які передбачають відповідальність за окремі злочинні дії, оскільки суди поза розумним сумнівом встановили наявність єдиної спільної мети, узгодженості дій нападників та їхню попередню домовленість саме на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що хоча факт зауваження від потерпілого до обвинуваченого ОСОБА_6 мав місце, однак, таке зауваження неможливо розцінювати як провокацію саме таких раптових, несподіваних для потерпілого, агресивних, насильницьких дій, спрямованих на протиправне заволодіння чужим майном, які були вчинені обвинуваченими.

З огляду на викладене доводи захисника в цій частині не є слушними.

Щодо доводів захисника, що у матеріалах провадження відсутні докази, які б свідчили про факт заволодіння засудженими грошовими коштами потерпілого

Як убачається із оскаржуваних судових рішень, суди встановили, що факт заволодіння грошима потерпілого підтверджується належним чином поясненнями потерпілого, який наполягав, що положив гроші до задньої кишені шортів. У сукупності з показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтверджується логічний розвиток подій щодо наявності грошей у потерпілого.

Так, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні обґрунтовано зазначив, що хоча свідок ОСОБА_11 вказував у суді першої інстанції, що не домовлявся з потерпілим про жодні суми грошей, однак останній підтвердив домовленість про виконання ним робіт, що цілком свідчить про те, що потерпілий з огляду на таку домовленість розумів, розраховував та мав намір передати свідку ОСОБА_11 кошти, що підтверджує наявність коштів у потерпілого напередодні зустрічі з вказаним свідком.

Варто зауважити, що розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Отже, доводи захисника в цій частині є безпідставними.

Щодо доводів касаційної скарги з приводу того, що огляд місця події від 17 липня 2022 року, який був проведений вдруге, є недопустимим доказом, оскільки здійснювався без участі свідка, яка могла впізнати камінь, яким були нанесенні тілесні ушкодження потерпілому, та без інших необхідних учасників

Відповідно до ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, і зазначалося вище, судами встановлено, що підставою для проведення огляду місця події стало повідомлення на лінію 102 про відкрите заволодіння грошовими коштами у сумі 3000 грн із застосуванням насильства, яке виразилося у нанесенні удару в обличчя. З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, 17 липня 2022 року було здійснено огляд прибудинкової території, що біля будинку за адресою: АДРЕСА_4 . На місці виявлені сліди речовини бурого кольору на поверхні бруківки ліворуч від вхідних дверей до під`їзду. Також виявлено та вилучено рюкзак неподалік від вхідних дверей до під`їзду будинку.

Крім того, під час огляду місця події від 17 липня 2022 року, оглянуто територію дитячої площадки, що навпроти під`їзду АДРЕСА_5 . Надалі здійснено огляд ділянки території біля будинку АДРЕСА_6 , де на підлозі, між вхідними металевими дверима, виявлено камінь, довжиною орієнтовно 15 см, який вилучено.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні слушно зауважив, що, доводи захисника з приводу того, що вказана слідча дія проведена без участі свідка, яка могла впізнати камінь, є безпідставними. Так, цей суд зазначив, що огляд місця події проведений за участю понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а повторний огляд - за участю понятих ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , який в розумінні статей 85, 86 КПК України, є належним та допустимим доказом.

Водночас апеляційний суд відхилив посилання захисника на те, що вказаний камінь повинен був бути вилучений під час першочергового огляду місця події та, зокрема, зазначив, що це пояснюється тим, що під час здійснення виявлення та фіксації обставин вчинення кримінального правопорушення слідчим на момент здійснення першочергового огляду місця події не було встановлено можливе нанесення тілесного ушкодження каменем, тому на момент цієї слідчої дії не взято до уваги, що він має значення для кримінального провадження.

Отже, Верховний Суд такі висновки апеляційного суду вважає достатньо обґрунтованими.

?Щодо доводів касаційної скарги захисника з приводу того, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 404 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів

Так, норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

Водночас, апеляційний суд погодився з наданою судом першої інстанції оцінкою доказам, а тому підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів у цього суду не було.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі встановив, що докази, про повторне дослідження яких просить захисник, судом першої інстанції досліджені повно, об`єктивно, із дотриманням вимог КПК України, а клопотання захисника зводиться лише щодо незгоди з оцінкою досліджених доказів, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів.

Верховний Суд звертає увагу, що відмова у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у межах, встановлених санкцією ч. 4 ст. 187 КК України, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Решта доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.

Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 430 КПК України суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються. Отже, за відсутністю підстав для відкриття касаційного провадження таке питання не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3