Справа № 307/1952/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 березня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

       головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

       суддів: Мацунича М.В. і Фазикош Г.В.

       з участю секретаря Гусоньки З.П.,                                                        розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на рішення Тячівського районного суду від 01 лютого 2023 року (у складі судді Стецюк М.Д.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Марина Юріївна, про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, скасування рішення і записів про державну реєстрацію права власності, поновлення записів про іпотеку, -

ВСТАНОВИВ:

у червні 2021 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (надалі – Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому після уточнення позовних вимог просило:

-скасувати державну реєстрацію припинення обтяження від 30 березня 2016 року, здійснену ОСОБА_5 , Хустське районне управління юстиції Закарпатської області, індексний номер рішення: 29025259, внесений запис на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 17 грудня 2015 року, винесеного по цивільній справі №372/3082/15-ц щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ;

-поновити в Державному реєстрі іпотек запис про іпотеку, яка виникла на підстав договору іпотеки, реєстровий № 829, виданий 15 лютого 2008 року приватним нотаріусом Гощар А.М. та поновити в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження, підстава обтяження Договору іпотеки за Реєстровим № 830, виданий 15 лютого 2008 року приватним нотаріусом Гунда А.М. щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ;

-Визнати недійсним договір купівлі–продажу від 31 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ТМНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим № 2664, та скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , номер РНОНМ 162053621244, індексний номер рішення: 29048263 від 31 березня 2016 року, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності: 13970336, припинивши право власні за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 ;

-Визнати недійсним договір дарування від 31 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тячівського МНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим номером № 2674, та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , номер РНОНМ 162053621244, індексний номер рішення: 29179506 від 31 березня 2016 року, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію – запису права власності/довірчої власності 14093525, припинивши право власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , номер РНОНМ 162053621244;

-Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 квітня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ТМНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим номером № 3115, та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 , індексний номер рішення – 57896469 від 27 квітня 2021 року, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію запису права власності/довірчої власності 24949178, припинивши право власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , номер РНОНМ 162053621244.

Заявлені вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

05.08.2020 р., відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-ЕА-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 р., між ПАТ КБ «Надра» і ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір № GL48П718070_blаnк про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів і фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 2008/840-МК/09 від 15.02.2008 р. укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», і договорами забезпечення.

30.09.2020 р. між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» і ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір № GL48N718070_blаnк_01 про відступлення прав вимоги, згідно з яким ТОВ «Брайт Інвестмент» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів і фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 2008/840-МК/09 від 15.02.2008 р., укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», і договорами забезпечення.

Відповідно до умов договору іпотеки від 15.02.2008 р. ОСОБА_3 було передано в іпотеку вбудоване приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 .

Із інформаційної довідки стало відомо, що на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 17.12.2015 р. у цивільній справі № 372/3082/15-ц було припинено обтяження на предмет іпотеки. В подальшому боржник здійснив відчуження нерухомого майна на користь інших осіб.

Так, 31.03.2016 р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватними нотаріусом Тячівського МНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим № 2664. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29048263 від 31.03.2016 р., номер запису про право власності 13970336.

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тячівського МНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим № 2674. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29179506 від 31.03.2016 р., номер запису про право власності 14093525.

27.04.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватними нотаріусом Тячівського МНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим № 3115. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57896469 від 27.04.2021 р., номер запису про право власності 29499178.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується декларацією ОСОБА_6 , який є чоловіком ОСОБА_3 .

Окрім того, оскільки предметом розгляду справи, щодо якої було ухвалено рішення апеляційного суду Київської області від 17.12.2015 р. є земельна ділянка, а ОСОБА_3 не була стороною у справі, то державним реєстратором безпідставно було припинено обтяження на предмет іпотеки, що дало змогу боржнику здійснити відчуження предмету іпотеки на користь третіх осіб.

Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2018 р. у справі № 826/5865/17 за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПА «КБ «Надра» про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, яким визнано протиправними дії державного реєстратора Хустського районного управління юстиції у Закарпатській області Горщака М.В. про прийняття рішення № 29003589 від 30.03.2016 р. про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запису про припинення (скасування) іпотеки, вилучення запису з державного реєстру іпотек та звільнення з-під обтяження майна ОСОБА_7 , а саме – нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке є предметом іпотеки.

Отже, ОСОБА_3 , знаючи про рішення суду про стягнення з неї кредитної заборгованості та про існуючий договір іпотеки, без згоди іпотекодержателя здійснила відчуження нерухомого майна, що є предметом іпотеки та на яке могло бути звернуто стягнення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», діяла на шкоду кредитору з метою уникнення від виконання кредитних зобов`язань.

Рішенням Тячівського районного суду від 01.02.2023 р. у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 27.02.2023 р. стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн. Указане судове рішення не оскаржене.

У апеляційній скарзі Товариство просить скасувати рішення суду першої інстанції від 01.02.2023 р. із підстав, передбачених ст. 376 ч.1 п.1, п.3 ЦПК України, та задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи скарги загалом аналогічні доводам позовної заяви, яким суд, на думку апелянта, не дав належної оцінки.

Окрім того, апелянт указує на неправильне тлумачення судом поняття «ефективного способу захисту права» саме у спірних правовідносинах, оскільки враховуючи підстави позову, що пов`язуються із учиненням низки фраудаторних правочинів, визнання таких правочинів недійсними якраз і є «ефективним способом захисту права» кредитора від недобросовісних дій іпотекодавця, передбаченим законом. Скасування державної реєстрації речових прав, здійсненої на підставі фраудаторних правочинів, що нею порушуються майнові права та інтереси іпотекодержателя, тягне одночасне припинення цих речових прав, тому є належним способом захисту прав іпотекодержателя.

У письмовому відзиві на апеляцію представник відповідачки ОСОБА_4 – адвокат Шпуганич В.П., просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін. Узагальнені заперечення зводяться до такого:

-договори з відчуження нерухомого майна є правомірними, позаяк жодних перешкод для цього не існувало, зареєстрованих обтяжень щодо нерухомого майна не було;

-набувачі майна за договорами не діяли недобросовісно та не повинні були перевіряти історію майна на момент набуття його у власність. Відтак, відсутні законні підстави для позбавлення останнього власника майна права на це майно;

-ТОВ «Брайт Інвестмент» є неналежним позивачем і не має права на позов, оскільки не набув прав іпотеко держателя (договір про відступлення прав за іпотечним договором у справі відсутній);

-вимоги про поновлення у Державному реєстрі іпотек і в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про іпотеку та про обтяження є неефективним способом захисту права. Такі реєстри не діють із 01.01.2013. Записи про державну реєстрацію речових прав і обтяжень теж не підлягають вилученню із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У судовому засіданні представник Товариства – адвокат Мартиняк В.В., підтримав скаргу в повному обсязі. Представник відповідачки ОСОБА_4 – адвокат Шпуганич В.П., не визнав скарги з підстав, наведених у письмовому відзиві. Представник – адвокат Рішко П.М., також не визнав скарги через її безпідставність.

Решта учасників справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце такого були належно повідомлені, що підтверджується довідками про доставку електронного листа і довідками про доставку повідомлення у додаток «Viber».

Відповідач ОСОБА_3 подала до апеляційного суду заяву, в якій просить, зокрема, розглядати справу за її відсутності (т.3, а.с.153).

За таких обставин апеляційний суд вважає доцільним розглянути справу за відсутності решти учасників справи, правова аргументація яких відома та зрозуміла.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну оскарженого рішення у мотивувальній частині з таких підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, а також із того, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права, тоді як ефективним способом захисту в цьому випадку є вимога про визнання за позивачем права іпотекодержателя, під час вирішення якої позивач не позбавлений права доводити і недобросовісність останнього набувача предмета іпотеки.

При цьому, суд установив наступні факти й обставини.

15.02.2008 р. між ВАТ КБ « Надра» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2008/840-МК/09, відповідно до умов якого ВАТ КБ «Надра» надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 80 000 Доларів США строком по 13.02.2015 р. включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків розрахунку 14,4 % річних, що обчислюються виходячи з 360 днів у році. У забезпечення зобов`язань за цим договором, які полягають у поверненні кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, можливої сплати неустойки, а також відшкодування збитків у зв`язку з порушенням цього договору, позичальник передає в заставу вбудоване приміщення у АДРЕСА_2 , площею 104, 2 кв. м (том 1, а.с.37-38).

Згідно з договором іпотеки від 15.02.2008 р., укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. та зареєстрованим у реєстрі за № 829 вбачається, що ОСОБА_3 передала в іпотеку вбудоване приміщення під АДРЕСА_2 , яке належить їй в цілій частині на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03.12.2004 р., зареєстровано в Тячівському міському бюро технічної інвентаризації за № 54 у реєстраційній книзі 1 нжф., а також 15.02.2008 р. приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі предмета іпотеки до припинення договору іпотеки, та зареєстровано в реєстрі за № 830 (том 1 а.с.34-36).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області у справі № 2-2005/11 від 02.02.2012 р. позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості позов задоволене частково та стягнути солідарно зі ОСОБА_3 і ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 688466,52 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2823,00 гривень (том 1 а.с.44-45).

Згідно з рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області у справі № 307/4510/14-ц від 31.03.2015 р. позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково та стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» 48882,01 доларів США, що за курсом НБУ становить 733617 грн. 88 коп. заборгованості за кредитним договором № 2008/840-МК/09 від 15.02.2008 р. та 3654 грн. сплаченого судового збору (том 1 а.с.121-123).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 259120386 від 31.05.2021 р., за відповідачкою ОСОБА_3 , 06.10.2008 р. зареєстрованого на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області № 2-2475/2004 від 03.12.2004 р., право власності в цілій частині на нежиле вбудоване приміщення АДРЕСА_2 (том 1 а.с.40-41).

За договором, укладеним між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» № GL48N71807005_blan від 05.08.2020 р. про відступлення права вимоги, ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором № 2008/840-МК/09 від 15.02.2008 р. (том 1 а.с.7-12).

Згідно з договором № GL48N718070_blan_01 від 30.09.2020 р. про відступлення прав вимоги ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» відступило право вимоги ТзОВ «Брайт Інвестмент» до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором № 2008/840-МК/09 від 15.02.2008 р. (том 1 а.с.14-18).

Відповідно до додаткової угоди до договору № GL48N718070_blan_01 про відступлення прав вимоги від 30.09.2020 р., укладеного між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТзОВ «Брайт Інвестмент» від 28.12.2020 р., встановлено, що сторони дійшли взаємної згоди викласти пункт 4 вказаного договору у наступній редакції, а саме – відступлення прав вимоги за основними договорами відповідно до вказаного договору новий кредитор сплачує первинному кредитору грошові кошти у сумі 4 909 090,00 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором первинному кредитору у повному обсязі протягом 180 календарних днів з моменту набуття чинності вказаним договором відповідно до п.14 даного договору. Інші умови договору залишаються без змін (том 1 а.с.32).

Згідно з додатковою угодою № 1 до договору № GL48N718070_blan_01 про відступлення прав вимоги від 30.09.2020 р., укладеного між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТзОВ « Брайт Інвестмент» від 25.03.2021 р., встановлено, що сторони дійшли взаємної згоди викласти пункт 4 вказаного договору в наступній редакції, а саме – відступлення прав вимоги за основними договорами відповідно до вказаного договору новий кредитор сплачує первинному кредитору грошові кошти у сумі 4 909 090,00 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором первинному кредитору у повному обсязі протягом 360 календарних днів з моменту набуття чинності вказаним договором, відповідно до п.14 даного договору. Інші умови договору залишаються без змін (том 1 а.с.33).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 275086444 від 16.09.2021 р., встановлено, що згідно з рішенням державного реєстратора Хустського районного управління юстиції у Закарпатській області Горщака М.В. № 29025259 від 30.03.2016 р. на підставі рішення апеляційного суду Київської області № 372/3082/15-ц від 17.12.2015 р. припинено обтяження: заборона на нерухоме майно, а саме – на вбудоване приміщення АДРЕСА_1 , яке було накладено на підставі договору іпотеки ВКЕ № 786828, 786829 від 15.02.2008 р., виданого ОСОБА_8 , особа майно/права якої обтяжуються – ОСОБА_3 (том 1 а.с.151-164).

Із відповіді Обухівського районного суду Київської області №372/3082/20/1842/21 від 01.02.2021 р. установлено, що в провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала цивільна справа № 372/3082/15-ц (провадження 2-1230/15) за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 , Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна. Рішенням апеляційного суду Київської області від 17.12.2015 р. апеляційну скаргу задоволено частково та рішення Обухівського районного суду Київської області від 22.10.2015 р. у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зняття арешту із земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Знято арешт із земельної ділянки, площею 0,3000 га., яка розташована на території АДРЕСА_3 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223187700:10:016:0075, який накладений відповідно до постанов відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2010 р. та від 12.11.2010 р., виконавче провадження № 21381431. У іншій частині рішення залишено без змін (том 1 а.с.39).

Згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2018 р. у справі № 826/5865/17 адміністративний позов Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни до Міністерства юстиції України, державного реєстратора Хустського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області Горщака Михайла Васильовича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним дії при прийнятті рішення, а також визнано неправомірним та скасовано рішення державного реєстратора Хустського районного управління юстиції у Закарпатській області Горщака М.В. № 29003589 від 30.03.2016 р. про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення/скасування іпотеки, вилучення запису з державного реєстру іпотек та звільнення з-під обтяження майна ОСОБА_7 , а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке являється предметом іпотеки (том 1 а.с.127-143).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 275086444 від 16.09.2021 р., встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 2664 від 31.03.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю., право власності на приміщення АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2

31.03.2016 р. на підставі договору дарування серія та номер: 2674 від 31.03.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю., право власності на приміщення АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_1

27.04.2021 р. на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 3115 від 27.04.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю., право власності на приміщення АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_4 (том 1 а.с.151-164).

Згідно з рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 27.11.2018 р. у справі № 307/1392/17 (провадження № 2/307/102/18), яке набрала законної сили 02.01.2019 р., у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладі фізичних осіб ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки приміщення АДРЕСА_1 відмовлено, посилаючись на те, що доказів того, що власником майна, зазначеного в договорі іпотеки є ОСОБА_1 , позивачем надано не було (том 1 а.с.252-254).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 р. у справі № 922/2416/17, зроблено такий висновок:

виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають;

у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішення суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя;

у справі з належною вимогою (зокрема, що визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №753/18628/19 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20.

Судом встановлено, що 30.03.2021 р. державним реєстратором Хустського районного управління юстиції у Закарпатській області Горщаком М.В. на підставі рішення апеляційного суду Київської області № 372/3082/15-ц від 17.12.2015 р. припинено обтяження (іпотеку та заборону на нерухоме майно), яке було накладено на підставі договору іпотеки № 829, 830 від 15.02.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М.

Однак, як встановлено судом, рішення апеляційного суду Київської області № 372/3082/15-ц від 17.12.2015 р., на підставі якого державним реєстратором Хустського районного управління юстиції у Закарпатській області Горщаком М.В. було припинено обтяження приміщення АДРЕСА_1 було підробленим, оскільки предметом розгляду даної справи було зняття арешту із земельної ділянки, яка розташована АДРЕСА_3 .

Якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право іпотекодержателя порушене, належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, а не оспорення підстав набуття іншими особами прав на предмет іпотеки.

Звернувшись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що іпотека незаконно припинена державним реєстратором, оскільки існує кредитний борг, який забезпечений іпотекою. За виниклих правовідносин застосування наслідків недійсності правочину (договору купівлі-продажу, дарування), з урахуванням реєстрації припинення іпотеки та обтяження, не можуть відновити право чи інтерес кредитора.

Відтак, позовні вимоги ТОВ «Брайт Інвестмент» про визнання договорів купівлі-продажу, дарування недійсними, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності, поновлення записів про іпотеку є неефективним способом захисту порушених прав позивача як іпотекодержателя, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог позивача, позовна давність не застосовується.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 09.06.2021 р., підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційного суду не має заперечень щодо установлених судом першої інстанції обставин справи, проте не може погодитися із мотивувальною частиною ухваленого рішення по суті спору з огляду на таке.

Як видно зі змісту позовної заяви, додаткових пояснень у справі Товариства в особі представника ОСОБА_11 , підставою звернення із позовом до суду є не захист прав іпотекодержателя, а оскарження правочинів, учинених на шкоду кредитора, тобто фраудаторних.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині – це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20 (провадження № 61-7390св22).

Звертаючись до суду із указаним позовом, Товариство обґрунтовувало його тим, що ОСОБА_3 , знаючи про рішення суду про стягнення з неї кредитної заборгованості та про існуючий договір іпотеки, без згоди іпотекодержателя здійснила відчуження нерухомого майна, що є предметом іпотеки та на яке могло бути звернуто стягнення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», діяла на шкоду кредитору з метою уникнення від виконання кредитних зобов`язань.

31.03.2016 р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватними нотаріусом Тячівського МНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим № 2664. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29048263 від 31.03.2016 р., номер запису про право власності 13970336.

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тячівського МНО Закарпатської області Крец М.Ю., зареєстрований за реєстровим № 2674. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29179506 від 31.03.2016 р., номер запису про право власності 14093525.

Як убачається із матеріалів справи, Товариство не набуло прав вимоги до ОСОБА_12 за іпотечним договором від 15.02.2008 р., що визнається самим Товариством.

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно - правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

У практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.

Товариство набуло право вимоги до ОСОБА_12 лише щодо зобов`язань за кредитним договором, який був забезпечений предметом іпотеки, натомість, позивачем не доведено обставину того, що кредитну заборгованість неможливо погасити за рахунок іншого майна, яке може знаходитися у власності боржника ( ОСОБА_3 ), це питання не було предметом правового аналізу в суді першої інстанції і відповідні докази учасниками справи не подавалися.

Сам по собі момент вчинення оспорюваних правочинів (після рішення суду про стягнення заборгованості) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочини як такі, що вчинені на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення, враховуючи, що до Товариства не переходило право вимоги за іпотечним договором.

Також належить зауважити, що позов не містить правових обґрунтувань порушення прав Товариства оспорюваними правочинами з підстав фраудаторності з посиланням на відповідні норми ЦК України (ст.ст. 228, 234) як і не містить копій договорів, які Товариство просить визнати недійсними.

Із урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані правочини було укладено відповідачами на шкоду кредитору з метою уникнення виконання зобов`язань за кредитним договором, зокрема через те, що Товариство не є іпотекодержателем майна, відчуженого згідно з оспорюваними правочинами, та не довело неможливість виконати рішення суду про стягнення кредитної заборгованості іншим чином, а не за рахунок іпотечного майна.

Стосовно пропуску Товариством строків позовної давності, про що в матеріалах справи є відповідна заява відповідачів, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою і п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Одночасно суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц).

Так, договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на нерухоме майно, що розташоване в АДРЕСА_4 , і договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені 31.03.2016 р., а з позовом про визнання указаних договорів позивач звернувся лише в червні 2021 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Колегія суддів також зауважує, що питання позовної давності апелянтом не оскаржено та відповідних доводів апеляційна скарга не містить.

Однак, враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог позивача, у нашому випадку позовна давність не застосовується.

Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте помилився із мотивацією по суті спору, внаслідок чого рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав для відмови у позові.

       Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. 376 ч.1, п.3, п.4, ч.2, ч.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції належить змінити в частині правового обґрунтування, а резолютивну частину – залишити без змін.

       Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1, п.3, п.4, ч.2, ч.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» задовольнити частково.                                        2.Рішення Тячівського районного суду від 01 лютого 2023 року змінити в частині правового обґрунтування.                                                        3.Решту рішення Тячівського районного суду від 01 лютого 2023 року залишити без змін.                                                                4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.                                                                        5.Повне судове рішення складено 25 березня 2024 р.

Судді: