Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 квітня 2024 року                                                             Справа№200/3316/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

                                                        ВСТАНОВИВ:

10 липня 2023 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2014 року;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2014 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримувала пенсію до 31.10.2014 року. Виплату пенсії було припинено з 01.11.2014 без пояснення причини зупинення. Будь-яких повідомлень або документів про зупинення виплати пенсії поштою або на телефон не отримувала.

З метою отримання відомостей щодо підстав припинення виплати пенсії, представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача.

Листом відповідача від 08.02.2023 за № 0500-0202-8/11897 представника позивача повідомлено, що надати інформацію про зупинення виплати немає можливості. Також повідомлено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до сервісного центру Пенсійного фонду України та надати заяву, документ, що посвідчує особу, довідку про присвоєння РНОКПП, нову довідку про взяття на облік ВПО, заяву про відкриття рахунку для виплати пенсії в АТ «Ощадбанк».

Припинення виплат пенсії позивач вважає протиправними та такими, що порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення. Крім того, пенсія позивача була припинена без прийняття відповідного рішення про припинення виплати пенсії, у зв`язку з чим, дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача підлягають визнанню протиправними.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 року, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Грищенку Є.І.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2023 заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено сплату судового збору за подання позову до ухвалення рішення по справі. Відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Витребувано у відповідача довідку про нараховану та фактично виплачену позивачу пенсію з 01 листопада 2014 року, рішення про припинення позивачу виплати пенсії та усі документи, які стали підставою такого припинення.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

28.11.2023 року на адресу суду надійшов відзив у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Обгрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (з дислокацією в м. Маріуполь) як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком. Виплата пенсії останній проведена по 31.10.2014 включно. З 01.11.2014 року виплата пенсії позивачу призупинена на підставі обміну даними з органами соціального захисту населення.

На думку відповідача, для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до сервісного центру ПФУ та надати заяву, документ, що посвідчує особу, довідку про присвоєння РНОКПП, нову довідку про взяття на облік ВПО, заяву з реквізитами банківського рахунку для виплати пенсії тощо.

Щодо надання витребуваних документів відповідач вказав, що паперова пенсійна справа ОСОБА_1 та електронна база даних ВПО, яким призупинено виплату пенсії, залишилась у м. Маріуполі Донецької області, який на сьогоднішній день є тимчасово окупованою територією України. З огляду на наведене, у Головного управління відсутня можливість надати інформацію щодо заборгованості з пенсійних виплат та інші витребувані згідно з ухвалою суду документи.

Згідно розпорядження Донецького окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року № 12 «Щодо повторного автоматичного розподілу справи» на підставі підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 зі змінами та доповненнями, керуючись частиною 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 200/3316/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.03.2024 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 200/3316/23.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, що не заперечується відповідачем у справі.

З 01.11.2014 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу без пояснення причини зупинення. Будь-яких повідомлень або документів про зупинення виплати пенсії поштою або на телефон позивач не отримував.

З метою отримання відомостей щодо підстав припинення виплати пенсії, представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача.

Листом відповідача від 08.02.2023 за № 0500-0202-8/11897 представника позивача повідомлено, що надати інформацію про зупинення виплати немає можливості. Також повідомлено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до сервісного центру Пенсійного фонду України та надати заяву, документ, що посвідчує особу, довідку про присвоєння РНОКПП, нову довідку про взяття на облік ВПО, заяву про відкриття рахунку для виплати пенсії в АТ «Ощадбанк».

Як встановлено судом з відзиву на позовну заяву, позивачу було припинено нарахування та виплату пенсії з 01.11.2014 на підставі обміну даними з органами соціального захисту населення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Статтею 7 Закону № 1058-IV визначено, що загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за певними принципами, до яких у тому числі віднесено принципи законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону № 1058, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII) підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії взагалі не передбачені.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивачки, оскільки з її заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В статті 92 Конституції України унормовано: виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За правилами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.

Місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання (стаття 29 Цивільного кодексу України).

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи страхових виплат, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За приписами статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заява подається внутрішньо переміщеною особою, у тому числі неповнолітніми дітьми, особисто, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, - через законного представника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що оформлення статусу внутрішньо переміщеної особи є правом особи, яким вона користується на власний розсуд, шляхом особистої подачі відповідної у встановленому порядку. Проте, закон не містить приписів про покладення на особу будь-якого обов`язку подавати таку заяву та набувати відповідний статус.

Водночас, відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин припинення виплати пенсії із зазначених відповідачем підстав є неправомірною, оскільки грубо суперечить вищенаведеним нормам Конституції та законодавства України.

Суд також зауважує, що в п. 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначені такі терміни: дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Враховуючи наведене, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Конституції України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц зазначено про те, що у статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Таким чином припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачки, і таке втручання не було законним.

Враховуючи наведене, відповідачем порушено вимоги ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 243/6391/17, від 07.02.2019 у справі № 408/2686/17, від 30.05.2019 у справі № 425/1485/17, від 17.08.2021 у справі № 235/1083/17.

За встановлених обставин справи суд доходить висновку, що дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправними та такими, що порушують право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на безпідставність припинення виплати позивачу пенсії з 01.11.2014 року, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги зобов`язального характеру, шляхом зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу  з 01.11.2014 року.

Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд доходить висновку, що до негайного виконання допускається рішення про стягнення присуджених сум пенсії, а не рішення про зобов`язання до їх нарахування та виплати. У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення пенсії, суд повинен визначити суму до стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.

Однак, у межах цієї справи позивачем обрано спосіб захисту своїх прав шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії.

Враховуючи вказані мотиви, ухвалене рішення суду не підлягає негайному виконанню.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у строк один місяць звіт про виконання судового рішення, то суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки при прийнятті рішення не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність дій відповідача при виконанні покладеного судом обов`язку.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2023 позивачу відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з позовом до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, враховуючи, що ухвалою суду відстрочено позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, то судовий збір у розмірі 1073,60 грн (сума судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру) підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -

                                                         ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2014 року.

Стягнути на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3; код ЄДРПОУ 13486010) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.     

Суддя                                                                                   О.С. Духневич