ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-10061/09/2570 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Собківа Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Чернігівській області та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 20.09.2008 по 31.03.2009.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 позов задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 у сумі 9576,42 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням апелянтами подано апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в яких:

- Головне управління ДПС у Чернігівській області просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову повністю;

- ОСОБА_1 скасувати спірне рішення в частині визначення середньоденного заробітку позивача та остаточної суми до виплати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в більшому розмірі.

Доводи Головного управління ДПС у Чернігівській області обґрунтовані тим, що судом при вирішенні спору не враховано обставини справи, а саме співмірність суми боргу розміру відшкодування, а тому не вірно вирішено спір.

В свою чергу, ОСОБА_1 вказує на те, що суд першої інстанції застосував несправедливий порядок розрахунку розміру премії, який включається до виплат для обчислення середнього заробітку.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 було звільнено з посади оперуповноваженого відділення боротьби з суб`єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності відділу податкової міліції Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції, за власним бажанням 22 травня 2008 року.

При звільненні позивачу не було відшкодовано добові витрати за 09.09.07, в розмірі 25,00 грн., оскільки, податковим органом встановлено факт відсутності перебування позивача у відрядженні 09.09.07.

Листом Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 16.01.2009 за № 215/7/14-012 при розгляді звернення ОСОБА_1 з питань своєчасності видачі авансу на відрядження, повноти відшкодування витрат на відрядження та дотримання законодавства про оплату праці встановлено порушення вимог чинного законодавства та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу добові витрати в розмірі 25,00 грн. згідно авансового звіту від 12.09.2007.

Платіжним дорученням від 31.03.2009 року №179 відповідачем, на картковий рахунок позивач, було перераховано 25,00 грн., в рахунок оплати добових витрат.

На виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2009 про негайне виконання постанови суду від 02.09.2009 платіжним дорученням від 10.11.2009 №155/1 було перераховано ОСОБА_1 на виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.09.2009 №2а-10061/09 2557,80 грн. (а.с.171).

Згідно додаткової постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 №2а-10061/09/2570 платіжним дорученням від 30.10.2014 №589 ОСОБА_1 перераховано 183,35 грн. (а.с.172).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, адміністративний позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16455,18 грн., за період з 20.09.2008 по 31.03.2009.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2009 заяву позивача про негайне виконання постанови задовольнив частково та допустив негайне виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 в частині стягнення з Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції на користь ОСОБА_1 за один місяць суми середнього заробітку в розмірі 2557,80 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 апеляційні скарги Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції залишено без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 та ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2009 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2014 задоволено частково касаційну скаргу Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції; скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 позовна заява ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 20.09.2008 по 19.10.2018 залишена без розгляду.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 адміністративний позов задоволено частково; стягнуто з Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 183,35 грн.; в іншій частині - відмовлено.

Додатковою постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, допущено до негайного виконання постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 в частині стягнення з Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 183,35 грн.; в частині встановлення Чернігівській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управлінні Міндоходів у Чернігівській області строку для подачі звіту про виконання судового рішення, що підлягає негайному виконанню, відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 залишено без задоволення, а додаткову постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.07.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді справи, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що з урахуванням винної бездіяльності відповідача, яка потягла за собою порушення норм статті 116 Кодексу законів про працю України у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні, наявні підстави для задоволення позову в частині.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Приписами ст. 24 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з органів податкової служби України.

Аналогічна правова позиція висловлена неодноразово і Верховним Судом у постановах: від 07.02.2018 у справі №806/535/16 (провадження №К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18) та від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечено апелянтом, що кошти у сумі 25,00 грн. перераховані відповідачем на рахунок позивача платіжним дорученням від 31.03.2009 № 179, в рахунок оплати добових витрат, тобто фактична її виплата здійснена з затримкою на 114 днів (з 20.10.2008 по 31.03.2009).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, суд встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах: від 06.03.2018 (справа № 804/3722/17), від 28.03.2018 (справа № 823/630/16), від 19.04.2018 (справа № 803/1210/16), від 24.10.2018 (справа № 806/277/16) та від 11.10.2018 (справа № 806/829/17), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з тим, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності вини відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 , тобто у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України суду, матеріали справи не містять, а відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні та не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, що є порушенням норм статті 116 Кодексу законів про працю України.

Розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та доводи апелянтів прийшла до висновку щодо правомірного обрахунку судом першої інстанції розміру середньоденного грошового забезпечення позивача згідно Постанови № 100 (березень 2008 року - посадовий оклад - 105,00 грн, надбавка за звання - 12,00 грн., надбавка за вислугу 29,25 грн., надбавка за секретність - 15,75 грн., премія - 1,40 грн. (105,00 +12,00 +29,25 + 15,75 +1,40) = 163,40 грн.), квітень 2008 року - посадовий оклад - 165,79 грн., надбавка за звання - 18,95 грн., надбавка за вислугу 46,19 грн., надбавка за секретність - 24,87 грн., премія - 8,86 грн. ( 165,79 +18,95 +46,19 + 24,87 +8,86) = 264,66 грн., грошове забезпечення за березень 2008 року у сумі 163,40 грн. + грошове забезпечення за квітень 2008 року у сумі 264,66 грн. = 428.06 грн. / 5 (робочих днів відпрацьованих позивачем у березні - квітні 2008 року) = 85,61 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача).

Разом з тим, як вже було зазначено, кошти у сумі 25,00 грн. перераховані відповідачем, на рахунок ОСОБА_1 , платіжним дорученням від 31.03.2009 року № 179, тобто фактична виплата здійснена з затримкою на 114 днів (з 20.10.2008 по 31.03.2009).

Відтак, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 становить: 85,61 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 114 робочих днів (кількість днів затримки розрахунку) = 9759,77 грн.

Водночас, згідно додаткової постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 №2а-10061/09/2570 платіжним дорученням від 30.10.2014 №589 ОСОБА_1 було перераховано кошти у сумі 183,35 грн., що вірно враховано судом першої інстанції.

В контексті викладеного та враховуючи винну бездіяльність відповідача, яка потягла за собою порушення норм статті 116 Кодексу законів про працю України у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 у сумі 9576,42 грн. (9759,77 грн. - 183,35 грн = 9576,42 грн.).

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта - ОСОБА_1 на неналежний розрахунок сум, які підлягають стягненню на його користь, позаяк запропоновані останнім розрахунки не ґрунтуються на положеннях нормативно-правових актів, а відтак не можуть бути належним спростуванням висновків суду першої інстанції.

В частині посилань апелянта - Головного управління ДПС у Чернігівській області на неправомірне стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Серкіним К .Ю. було надано суду договір про надання правової допомоги від 02.01.2019; акт прийому - передачі виконаних робіт, з розрахунком витраченого часу, для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 01.10.2019 (т. 2, а.с. 177, 189).

Згідно з актом прийому - передачі виконаних робіт, з розрахунком витраченого часу, для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 01.10.2019 адвокатом Серкіним К.Ю. позивачу були надані юридичні послуги, згідно договору про надання правової допомоги від 02.01.2019, загальна вартість послуг складає 2500,00 грн.

У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера від 01.10.2019 №б/н адвокатом Серкіним К. Ю. прийнято від ОСОБА_1 , на підставі акту прийому - передачі виконаних робіт від 01.10.2019 кошти у сумі 2500,00 грн.

Надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, на переконання колегії суддів, відповідають вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України та у встановленому порядку свідчать про наявність підстав для стягнення таких за рахунок відповідача на підставі положень ст. 139 КАС України.

Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги в частині.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Чернігівській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Я.М. Собків