ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

03 липня 2007 р.

№ 18/377

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі -  АМК)

на рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2006 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007

зі справи  № 18/377

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Калина-ЛТД”, м. Рівне (далі -  ТОВ “ВКФ “Калина-ЛТД”)

до АМК

про визнання недійсним рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 27.04.2006 № 11-р/тк зі справи № 03-06/52-2005.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –не з’яв.

відповідача –Москаленка Т.Г., Чемеріс О.Є.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 27.04.2006 № 11-р/тк зі справи                           № 03-06/52-2005 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” (далі -  оспорюване рішення) щодо накладення штрафу в сумі 50 000 грн. на ТОВ “ВКФ “Калина-ЛТД”.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2006                   (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007 (колегія суддів у складі: Григорович О.М. - головуючий, судді Гольцова Л.А. і Рябуха В.І.), позов задоволено повністю: оспорюване рішення щодо накладення штрафу в сумі 50 000 грн. на ТОВ “ВКФ “Калина-ЛТД” визнано недійсним; на АМК віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на статті 1, 5, 6, 12, 13, Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі -  Закон), а також на приписи Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика) виходили з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АМК просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням господарським судом у розгляді даної справи норм матеріального права, а саме частин першої і третьої статті 6, статей 12 і 13 Закону.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час та місце розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені  будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з оспорюваним рішенням:

·          дії ВАТ “Суминафтопродукт”, ЗАТ “ТД “Укртатнафта” в особі його Сумської філії, ЗАТ “Гефест”, групи “Суми-Ойл –Калина ЛТД”, які полягали в одночасному (синхронному) підвищенні, починаючи з липня    2005 року, роздрібних цін на моторні бензини та дизельне паливо, встановленні при цьому їх однакового розміру, який утримувався протягом тривалого часу (вересня-жовтня 2005 року) в межах м. Суми та Сумського району, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за пунктом 1 статті 50, пунктом 1 частини другої та частиною третьою статті 6 Закону як антиконкурентні узгоджені дії ВАТ “Суминафтопродукт”, ЗАТ “ТД “Укртатнафта”, ЗАТ “Гефест”, групи суб’єктів господарювання у складі ТОВ “Суми-Ойл – Калина ЛТД”, які стосуються встановлення цін реалізації низькооктанових бензинів, високооктанових бензинів та дизельного пального у вигляді схожих дій (бездіяльності) на ринках роздрібної торгівлі низькооктановими бензинами, роздрібної торгівлі високооктановими бензинами та роздрібної торгівлі дизельним пальним у межах м. Суми і Сумського району, які призвели до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності);

·          на ТОВ “ВКФ “Калина-ЛТД” відповідно до частини другої статті 52 Закону накладено штраф у сумі 50 000 грн. за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 2 оспорюваного рішення);

- Сумським обласним територіальним відділенням АМК за результатами моніторингу роздрібних цін встановлено, що оператори ринку роздрібної торгівлі низькооктановими бензинами, високооктановими бензинами та дизельним пальним у м. Суми і Сумському районі – ВАТ “Суминафтопродукт”, ЗАТ “ТД “Укртатнафта” в особі його Сумської філії, ЗАТ “Гефест” та ТОВ “Суми-Ойл” одночасно (синхронно) протягом липня-жовтня 2005 року підвищували роздрібні ціни на моторні бензини та дизельне пальне, встановлюючи при цьому їх однаковий розмір;

- названим територіальним відділенням АМК встановлено також, що названі суб’єкти господарювання не пов’язані між собою відносинами контролю в розумінні статті 1 Закону;

- за результатами проведеного дослідження ринків роздрібної торгівлі нафтопродуктами АМК встановлено, що в період з січня 2005 по жовтень 2005 року на ринках з товарними межами “роздрібна торгівля низькооктановими бензинами”, “роздрібна торгівля високооктановими бензинами” та “роздрібна торгівля дизельним паливом” на території  м. Суми та Сумського району діяли 7 суб’єктів господарювання: ВАТ “Суминафтопродукт”, ЗАТ “ТД “Укртатнафта”, ЗАТ “Гефест”, група           “Суми-Ойл –Калина ЛТД”, ТОВ “Роснафтолюкс”, ТОВ “Богест” і ТОВ “Альрамі”;

- матеріалами справи підтверджується, що монопольно високі ціни на свої товари ТОВ “ВКФ “Калина-ЛТД” не встановлювало;

- у визначенні товарних меж ринку АМК об’єднав в одну товарну групу роздрібну реалізацію нафтопродуктів через АЗС за готівку та реалізацію нафтопродуктів з використанням безготівкових засобів реалізації світлих нафтопродуктів (смарт-карти, бланки-дозволи), хоча споживачами послуг є різні суб’єкти та з різних регіонів (інших, ніж територія м. Суми та Сумської області);

- АМК визначив межі товарного ринку в межах території міста Суми та Сумського району, не навівши доказів, на підставі яких він дійшов висновку щодо економічної недоцільності отримання споживачами аналогічних послуг за межами зазначеної території;

- АМК не наведено обґрунтування визначення часових меж ринку;

- у визначенні бар’єрів вступу на ринок та бар’єрів виходу з ринку АМК оцінював лише ситуацію, яка склалася з отриманням відповідних послуг споживачами і не з’ясував об’єктивні та суб’єктивні обставини, що перешкоджають новим суб’єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб’єктами господарювання, що вже діють на даному товарному ринку;

- АМК не визначено потенційних конкурентів, які можуть надавати аналогічні послуги;

- з матеріалів справи вбачається, що “ціни змінювались протягом 2-4 днів та в певні періоди за графіками відповідача відсутня абсолютна синхронність”;

- АМК не доведено існування домовленостей “між суб’єктами роздрібної реалізації світлих нафтопродуктів”.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення щодо стягнення штрафу з ТОВ “ВКФ “Калина-ЛТД”.

Із з’ясованого попередніми судовими інстанціями змісту зазначеного рішення вбачається, що АМК дії, зокрема, названого підприємства кваліфіковано за пунктом 1 статті 50, пунктом 1 частини другої та частиною третьою Закону.

Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Визначення узгоджених дій наведено у статті 5 Закону: це, зокрема, укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

За приписами статті 6 Закону:

- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша);

- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів (абзац перший і пункт 1 частини другої);

- антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб’єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності) (частина третя);

- вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (частина четверта).

У вирішенні даного спору попередні судові інстанції з посиланням на приписи статей 12, 13 Закону та Методики зосередили увагу на встановленні та дослідженні обставин, пов’язаних з установленням монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання (відповідача зі справи) на певних ринках товарів. При цьому названі судові інстанції не врахували, що за змістом наведених законодавчих приписів (тобто пункту 1 статті 50 і статті 6 Закону):

- наявність або відсутність складу порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій не пов’язується з тим, чи займає певний суб’єкт господарювання монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- відсутність у певного суб’єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку не виключає можливості негативного впливу суб’єкта господарювання на ринок внаслідок узгоджених дій з іншими суб’єктами господарювання.

Таким чином, попередніми судовими інстанціями неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 12, 13 Закону та Методики, оскільки ці норми в даному разі не підлягали застосуванню.

Водночас обома попередніми судовими інстанціями не встановлено належним чином усіх обставин, які дійсно входять до предмету доказування в даній справі. Висновок цих судових інстанцій про те, що “позивач не узгоджував з іншими суб’єктами господарювання ціни на нафтопродукти у спірний період” є передчасним, і притому саме у зв’язку з цим неповним встановленням обставин. Роблячи зазначений висновок, господарські суди виходили з неподання АМК “прямих доказів” щодо “домовленостей між суб’єктами роздрібної реалізації світлих нафтопродуктів”; такими доказами суди з посиланням на статтю 6 Закону вважали “в тому числі укладення угод в будь-якій формі”. Однак господарськими судами не взято до уваги, що за наведеними приписами частини третьої статті 6 Закону кваліфікація дій (бездіяльності) суб’єктів господарювання на ринку товару як схожих (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов’язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод); така схожість установлюється за результатами аналізу ситуації на ринку товару, який свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб’єктів господарювання.

Відтак попередні судові інстанції у розгляді даної справи мали вичерпно з’ясувати:

- чи повністю з’ясоване і доведене АМК згідно з оспорюваним рішенням на підставі аналізу ситуації на ринку товару вчинення ТОВ                 “ВКФ “Калина-ЛТД” та іншими зазначеними в цьому рішенні суб’єктами господарювання схожих дій, які призвели (могли призвести) до недопущення, усунення або обмеження конкуренції;

- спростовує чи ні відповідний аналіз наявність об’єктивних причин для вчинення зазначених дій.

Не з’ясувавши змісту оспорюваного рішення, доводів та доказів сторін з точки зору вирішення зазначених питань, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 11110 ГПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права є підставами для скасування рішення місцевого чи апеляційного господарського суду. В даному разі, як зазначалося, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування норм і матеріального, і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак справа підлягає передачі до суду першої інстанції на новий розгляд, під час якого суду необхідно встановити обставини, зазначеної в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007 зі справи № 18/377 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов