Ухвала

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 708/1133/19

провадження № 61-1235ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 28 жовтня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 15 317,90 грн, з яких 00,00 грн - тіло кредиту, 2 544,44 грн - заборгованість за простроченим тілом кредитом, 0,00 грн - проценти за користування кредитом, 9 472,44 грн - пеня за прострочене зобов`язання, 2 095,11 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу, 500 грн - штраф (фіксована частина), 705,61 грн - штраф (процентна складова).

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 28 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 28 жовтня 2019 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13 січня 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову в ній становить 15 317,90 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з врахуванням встановленого з 01 січня 2020 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» цього показника в 2 102,00 грн складає 210 200,00 грн (100 х 2 102,00).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини у справах Lavages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gonnez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBACv. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки оскаржувані судові рішення позбавили його можливості в подальшому звернутися до відповідача з метою повернення суми заборгованості, що може призвести до спричинення збитків банку, крім того, банк побавлений можливості довести хибність висновків судів при розгляді іншої справи.

Ці арґументи є неприйнятними, оскільки за розміром заборгованості в 15 317,90 грн вказана справа об'єктивно для позивача як банківської установи не може становити виняткове значення, а наявність іншої справи, в якій начебтобанк побавлений можливості довести хибність висновків судів, не підтверджена.

Верховний Суд винятків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження у малозначній справі не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведенного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню,у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 28 жовтня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М. М. Русинчук