Справа № 473/4262/19

РІШЕННЯ

іменем України

"23" січня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - судді Старжинської О.Є., при секретарі судового засідання - Ніколаєнко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську в режимі відеоконференції з Деснянським районним судом м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

02.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до відповідача АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу №1746/ос від 29.08.2019 року про звільнення, поновлення на посаді заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.08.2019 року по 01.11.2019 року в сумі 109687,5 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він наказом керівника АТ «Українська залізниця» №1320/ос від 01.07.2019 року був прийнятий з 03.07.2019року на посаду заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» і працював за строковим трудовим договором укладеним в письмовій формі на один рік.

Посилаючись на те, що його звільнення з підстави визначеної п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України є незаконним, оскільки заяви на звільнення він не подавав,така заява була написана в момент прийняття на роботу і перебувала у одному із структурних підрозділів відповідача, який дізнавшись про його затримання в м. Одеса 29.08.2019 року в рамках кримінального провадження за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ст. 368 ч.3 КК України використав цю заяву зареєструвавши, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 11.10.2019року було відкрито провадження у справі (Т.1,а.с. 45).

30.10.2019 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Т.1,а.с.66-68).

В судовому засіданні позивач та його представник - ОСОБА_2 - підтримали позовні вимоги, вважаючи наказ відповідача від 29.08.2019 року відповідно до якого позивача звільнено займаної посади за згодою сторін безпідставним та таким, що порушує право позивача на працю. Позивач стверджує, що волевиявлення на припинення трудових відносин у нього не було, дату, з якої його слід було б звільнити з посади, ним у заяві не зазначено, така дата відсутня і в наказі про звільнення, сторони згоди щодо такої (дати) не досягали, а тому відповідач не мав підстав для звільнення його за згодою сторін відповідно до ст. 36 КЗпП України. Оскільки заяву про звільнення з посади, яка стала підставою для прийняття оскаржуваного наказу, позивач написав задля кар`єрного росту, бажання зайняти посаду, його звільнення з займаної посади є незаконним, такі доводи позивача викладені і у відповіді на позовну заяву (а.с.т.2,а.с.1-5)

Представник відповідача - адвокат Гурський Г.Ю. - в судовому засіданні позов не визнав зазначаючи, що позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву (Т.1, а.с. 103-155) та представлена ним у судовому засіданні у вступному слові та усних поясненнях. Так, підставою для звільнення позивача ОСОБА_1 визначено заяву, яка зареєстрована 29.08.2019 року та власноручно ним написана і цей факт позивачем не заперечується, а безпосередньо момент надходження такої заяви до АТ «Українська залізниця» (29.08.2019 за вх. № ЦЦУП-12/2242) підтверджується реєстраційно-контрольною карткою.

Зазначив, що закон не встановлює форми угоди сторін про припинення трудового договору. Тому така згода може бути викладена як в усній, так і письмовій формі. Якщо пропозиція про припинення трудового договору надходить від працівника, він подає письмову заяву, в якій викладає своє прохання про звільнення його з роботи. Не зазначення позивачем дати звільнення свідчить про його згоду на визначення відповідачем як роботодавцем остаточної дати звільнення, шляхом видання відповідного наказу. Відсутність у заяві конкретної дати звільнення, на переконання відповідача, з якої працівник хотів би звільнитися, не є підставою для скасування наказу про звільнення на підставі такої заяви, винесеного у день її надходження, оскільки законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін. Таким чином, вони визначаються працівником і роботодавцем у кожному конкретному випадку. Окрім пояснень позивача, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту написання позивачем заяви про його звільнення з посади під час прийому на роботу у матеріалах справи не міститься та не підкріплено жодними доказами, а такі пояснення носять лише характер суб`єктивних припущень. Пояснив, що аналіз чинних норм законодавства дає підстави вважати, що у даній справі заява позивача про звільнення із займаної посади є належним доказом та свідчить про те, що права позивача не порушені. Позивачем ОСОБА_1 власноручно підписано та подано цю заяву від 29.08.2019 за вх. № 22-28902/1-17., а анулювання взаємної домовленості про звільнення позивача не мало місця. Строк звернення позивача до суду з позовом про поновлення на роботі («строк позовної давності» як зазначено у відзиві на позовну заяву) представник відповідача вважає пропущеним, оскільки уже у запиті його адвоката від 09.09.2019року позивачу було відомо про звільнення з роботи, поважності причин пропуску цього строку позивачем не наведено, що має наслідком не задоволення позовних вимог з цих підстав і при розгляді позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід врахувати, що позивач з 29.08.2019року по 02.09.2019року був затриманий і утримувався під вартою, ухвалою слідчого судді від 03.09.2019року був відсторонений від займаної посади до 30.10.2019року і відповідно кількість вимушеного прогулу має бути зменшено з урахуванням цих періодів.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі встановлений ст.233 КЗпП України - місячний строк з часу отримання копії наказу про звільнення або трудової книжки. В матеріалах справи є відомості про отримання 25.09.2019року (Т.1,а.с.41-42) на запит адвоката позивача (Т.1,а.с.136) копії наказу про звільнення ОСОБА_1 , матеріали справи не містять інших доказів щодо вручення цього наказу відповідачем з дотриманням вимог статі 47 КЗпП України в іншу дату (раніше), в суд позивач ОСОБА_1 звернувся 02.10.2019року (Т.1, а.с.1) і з огляду на викладене доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є неґрунтовними.

Підстави розірвання трудового договору за згодою сторін передбачені пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України трудовий договір з може бути припинений, зокрема, у випадку угоди сторін.

В судовому засіданні встановлено, що сторони з 03.07.2019 року знаходились в трудових відносинах, що підтверджується копією трудового договору(Т.1, а.с. 9-16).

Наказом керівника АТ «Українська залізниця» №1320/ос від 01.07.2019 року (Т.1, а.с. 117) ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» з 03.07.2019року.

Наказом керівника АТ «Українська залізниця» №1743/ос від 29.08.2019 року (Т.1, а.с. 18), позивач ОСОБА_1 був звільнений з посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» з підстави, передбаченою п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) без зазначення дати звільнення. Підставою прийняття цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 (Т.1, а.с. 127)

Вважаючи зазначений наказ відповідача незаконним та таким, що порушує його права на працю, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу суд керується таким.

У спірних правовідносинах позивача звільнено з роботи па підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, а саме: за угодою сторін. Зазначений факт сторонами не заперечується.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. У зв`язку з чим, ініціативу щодо звільнення за угодою сторін може виявити як працівник, так і роботодавець.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р. роз`яснено, що y разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

З наведеного слідує, що працівник не може бути звільнений за угодою сторін, якщо одна зі сторін не надає згоди на припинення трудового договору за вказаною підставою або не було досягнуто домовленості щодо строку припинення трудового договору (дати звільнення). У такому разі трудовий договір може бути припинений з інших підстав, передбачених трудовим законодавством.

Припинення трудового договору за угодою сторін застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за вказаною підставою може ініціюватись як працівником, так і власником або уповноваженим ним органом.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Отже, при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами. Водночас, бажання однієї сторони трудового договору недостатньо для звільнення працівника за даною підставою, і анулювання такої домовленості щодо строку і підстави звільнення можливе лише за волевиявленням працівника та роботодавця.

Звільнення за угодою сторін визнається універсальним способом припинення договору, що має нейтральний характер, та є альтернативою звільнення з ініціативи роботодавця чи працівника. Дійсні причини припинення трудового договору спонукають сторони правочину досягти домовленості щодо припинення трудового договору саме за угодою сторін.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за угодою сторін можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і строк припинення трудового договору (дата звільнення). Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на приписи трудового законодавства, а також строк припинення трудового договору (дата звільнення).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, основними умовами угоди про припинення трудового договору, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Водночас, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення.

Верховним Cудом України, у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15 викладено правову позицію стосовно того, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Суд зазначає, що визначена пунктом п. 1 ст. 36 КЗпП України можливість звільнення за угодою сторін передбачає певний механізм, зокрема, ініціативу однієї із сторін.

Очевидно, що ініціативою звільнення за угодою сторін з боку працівника, є його письмова заява.

ОСОБА_1 обіймав посаду заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» (Т.1, а.с.14).

За змістом позовної заяви, ОСОБА_1 наголошує, що він не мав волевиявлення за звільнення з посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» за угодою сторін.

Відповідач наполягає на зворотному, обґрунтовуючи власну позицію фактом наявності заяви позивача про звільнення за угодою сторін, написання якої останнім не заперечується.

До матеріалів справи долучено копію заяви ОСОБА_1 на ім`я голови правління АТ «Українська залізниця» без зазначення дати написання, яка зареєстрована в АТ «Українська залізниця» 29.08.2019 за вх. № ЦЦУП-12/2242, що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою (Т.1, а.с. 126), відповідно до якої ОСОБА_1 просив звільнити його з займаної посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» за угодою сторін з дати подачі цієї заяви, в цій заяві не міститься застереження, що датою подачі заяви слід вважати дату її реєстрації.

Досліджуючи вказану заяву, суд встановив, що у ній відсутня дата її складення, а також відсутня дата, з якої роботодавець та працівник досягли згоди про звільнення позивача( в наказі не вказано дату(день) з якої працівник вважається звільненим з посади). Зазначення строку припинення трудового договору датою подачі заяви про звільнення без дати написання такої заяви про звільнення, дає можливість роботодавцю використати таку заяву в будь-який момент на його розсуд.

Позивач в судовому засіданні надав пояснення, що написання заяви про звільнення з посади без зазначення дати її написання було ним виконано при призначенні його на посаду та залишено в одному із підрозділів відповідача. Ця заява написана задля кар`єрного росту , а не відповідно до власного волевиявлення і підставою для її використання настав момент його затримання в м.Одеса 29.08.2019 року о 20-26 год. в рамках кримінального провадження за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ст. 368 ч.3 КК України.

Разом з тим, доказів, які б спростовували складення цієї заяви ОСОБА_1 в день прийому на роботу, а не 29.08.2019 року, відповідачем жодним чином не спростовано.

За таких обставин, на переконання суду, обґрунтованими є покликання представника позивача та позивача про те, що станом на 29.08.2019 року ОСОБА_1 не подавав заяву на звільнення.

При вирішенні справи суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом України в аналогічних правовідносинах у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15, визначальним при розгляді даної справи є встановлення наявності чи відсутності в діях позивача волевиявлення на звільнення з посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця».

Домовленість - це взаємна згода з високим рівнем відповідальності за ключовими питань (зазвичай, про права і обов`язки). Як правило, домовленості укладаються на якийсь термін.

Отже, суд повинен перевірити чи відповідає кінцевий результат такої домовленості, тому що є наслідком її укладення.

Відсутність належного волевиявлення не дає підстав стверджувати про наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.

Позивач наполягає, що заява про звільнення з посади без зазначення дати її написання, яка за його твердженнями, була написана ним ще 01.07.2019 року при призначенні його на посаду та залишено в одному із підрозділів відповідача. Ця заява написана задля кар`єрного росту, а не відповідно до власного волевиявлення і підставою для її використання, подією, яка спровокувала його звільнення стало його затримання в м. Одеса 29.08.2019 року о 20-26 год. в рамках кримінального провадження за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ст. 368 ч.3 КК України,яке відноситься до корупційних діянь. Таким чином, відповідач уникав негативних для нього наслідків щодо дієвості заходів щодо попередження їх вчинення, збереження власної репутації .

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що одним із факторів, що спонукали ОСОБА_1 до написання заяви про звільнення за угодою сторін могло бути уникнення від кримінальної відповідальності за підозрою у вчиненні 29.08.2019 року кримінального правопорушення передбаченого ст. 368 ч.3 КК України з метою не стати суб`єктом кримінального правопорушення - посадовою особою. Однак, як слідує з ухвал слідчого судді (Т.1, а.с.34-37) підозра ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення пов`язується з перебуванням ним на іншій посаді - інженера служби колії регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Про те, що ОСОБА_1 не подавав 29.08.2019року заяву про звільнення і не був інформований про звільнення 29.08.2019 року з посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» свідчить і та обставина, що ухвалою слідчого судді від 03.09.2019 року він був відсторонений з цієї посади строком до 30.10.2019 року, про що представник відповідача повідомив суд у відзиві на позовну заяву (Т.1, а.с. 108). Згідно змісту цієї ухвали в судовому засіданні при розгляді відповідного клопотання підозрюваний (позивач ОСОБА_1 ) та його захисник заперечували проти клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від зайняття посади, тобто вони вважали, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем. Тому суд вважає, що саме кримінальним провадженням було спровоковано видачу наказу про звільнення позивача з використанням написаної ним відповідної заяви про звільнення, за угодою сторін раніше, а не 29.08.2019 року, яка в автоматизованій системі загального діловодства АТ «Українська залізниця» було зареєстровано 29.08.2019 року, а особисто ОСОБА_1 заява про звільнення за угодою сторін до АТ «Українська залізниця» 29.08.2019 року не подавалася. Невручення належно оформленого дублікату трудової книжки та не проведення повного розрахунку ОСОБА_1 в день припинення трудового договору ( виплата проведена 4.11.2019 року та 06.09.2019) також свідчить на користь наведених аргументів.

Суд зазначає, що посада заступника начальника філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» є посадою керівної ланки в структурі АТ «Українська залізниця» та передбачає виконання заступником начальника такої філії широкого кола завдань, направлених на виконання виробничих програм, договірних та інших зобов`язань у визначеному напрямі діяльності, і звільнення з цієї посади з об`єктивних причин не може бути спонтанним рішенням та прийматись без попередніх обговорень (особливо у випадку звільнення за угодою сторін).

У спірних правовідносинах відповідач, отримавши від невстановлених осіб заяву від імені ОСОБА_1 , не встановивши дійсні наміри останнього (про вказане стверджує позивач та жодним чином не спростовує відповідач), розпочав процедуру звільнення позивача, що викликає сумнів в неупередженості відповідача у спірних правовідносинах.

Як стверджує позивач у день видачі наказу про звільнення він перебував на робочому місці і у разі законного звільнення мав би отримати копію такого наказу, а натомість актами складеними працівниками відповідача 29.08.2019 року(а.с. 139) його намагалися розшукати для вручення оспорюваного наказу, що додатково вказує, що ним заява про звільнення за угодою сторін 29.08.2019 року особисто не подавалася.

Відповідач зворотного під час розгляду справи не довів.

Таким чином, не зрозуміло яким чином відповідач встановив наявність у позивача волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін.

Власне наявність заяви позивача (яка до того ж не містить дати її написання та підписання), за відсутності інформації щодо того, ким та у який спосіб така заява подана до АТ «Українська залізниця» (при цьому судом встановлено, що позивач зазначеної заяви особисто не подавав), не може однозначно свідчити про наявність волевиявлення позивача на звільнення із займаної посади за угодою сторін.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що станом на день винесення оскаржуваного наказу АТ «Українська залізниця» №1743/ос від 29.08.2019 року про звільнення ОСОБА_1 у позивача не було волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін, вказане відповідачем не підтверджено письмовими доказами, відтак, зазначений наказ відповідача є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

З огляду на викладене, скасування наказу №1743/ос від 29.08.2019 року передбачає одночасне поновлення позивача на посаді заступника начальника філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця».

Так, частиною 2 ст. 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обчислення середньої заробітної плати у випадках вимушеного прогулу здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Так, відповідно до абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Частиною 8 Порядку № 100 від 08 лютого 1995 року встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням викладених норм законодавства суд вважає за необхідним стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.08.2019 по 01.11.2019 в сумі 109687,5 грн. (45 днів х 2437,5 грн.) відповідно наявної в матеріалах справи Довідки про середньомісячну та середньоденну заробітну плату (Т.1, а.с. 19), з утриманням обов`язкових платежів.

Доводи представника відповідача про необхідність при розгляді позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід врахувати, що позивач ОСОБА_1 з 29.08.2019року по 02.09.2019року був затриманий і утримувався під вартою, ухвалою слідчого судді від 03.09.2019 року був відсторонений від займаної посади до 30.10.2019року і відповідно кількість днів вимушеного прогулу має бути зменшено з урахуванням цих періодів є необґрунтованими, оскільки звільнення з посади по часу було першою подію (звільнення), наслідком якої при задоволені позову є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, суд зауважує, що у пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України негайно виконуються рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

На підставі зазначеної норми ЦПК України, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця».

Суд наголошує, що при поновленні працівника на посаду власник або уповноважений ним орган мають вжити всіх дій спрямованих на забезпечення реального виконання рішення суду та відновлення порушеного права найманого працівника та поновити його за попереднім місцем роботи.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є обґрунтованими та підтвердженими письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, тому, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Розмір судових витрат складається з судового збору у сумі 1865,3 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

ОСОБА_1 поновити на посаді заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» з 30 серпня 2019 року визнавши наказ АТ «Українська залізниця» №1746/ос від 29 серпня 2019 року про звільнення незаконним та скасувати.

Стягнути з АТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2019 року по 01 листопада 2019 року в сумі 109687,5 грн. (сто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят сім гривень п`ятдесят коп.) з утриманням обов`язкових платежів.

Стягнути з АТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 1865,3 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят п`ять гривень тридцять коп.).

Рішення може бути оскаржене в Миколаївський апеляційний суд через Вознесенський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі, але в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.

Рішення суду в повному обсязі виготовлено 27.01.2020 року.

Суддя О.Є. Старжинська