Дата документу 27.01.2020 Справа № 320/6302/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 334/6302/17 Головуючий у 1 інстанції: Ковальова Ю.В.

№ 22-ц/807/298/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Полякова О.З.

Кухаря С.В.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.02.2010,

ВСТАНОВИВ

В серпні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк»звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.02.2010,

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 08.02.2010 року з відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого він одержав від позивача кредит у розмірі 4000,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору за ним виникла заборгованість, яка станом на 31.07.2017 року становить 27 566,96 грн. і складається з: 3 893,88 грн. - заборгованість за кредитом; 22 122,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1300,81 грн. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини просило суд, стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.02.2010 року у розмірі 27 566,96 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.,

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2019 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази у справі не підтверджують факту отримання відповідачем грошових коштів саме за договором б/н від 08.02.2010 року.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 08 лютого 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ „ПриватБанк".

З Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що для надання послуг Банк відкриває Клієнту картрахунки, надає картки, вид та строк дії яких визначений у заяві та у Пам`ятці клієнта, підписанням якої Клієнт та Банк укладають договір про надання банківських послуг.

Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, зазначена у розділі «відмітки банку» заяви.

У Умовах та правилах надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, а у разі як жодна зі сторін не проінформує іншу про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий саме строк.

Визначити коли саме АТ «КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачеві картковий рахунок встановити не можливо за відсутністю відповідних відомостей в матеріалах справи.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, 22 122,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1300,81 грн. - штраф (процентна складова).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08.02.2010, посилається на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому вказані тарифи та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів).

Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (08.02.2010) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови (Тарифи банку взагалі суду не надано) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг, де визначено усі права та обов`язки сторін, та інші істотні умови, відповідачем не підписані, тому надана банком анкета-заява не є договором в силу вимог ст.ст. 626, 638 ЦК України.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно витягу з Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 р. № СП-2010-256 (надалі по тексту Умов і Правил), зазначено про умови надання відповідних банківських послуг, зокрема приписи п. 2.1.1.2.1 визначають, що для надання послуг Банк видає Картку, датою укладення Договору є дата одержання Картки, Пункти 2.1.1.2.11 та п. 2.1.1.2.12 вказують, що картка діє до останнього дня місяця, вказаного на лицьовій стороні карти включно, по закінченню строку дії картка продовжується Банком на новий строк (шляхом надання нової картки з новим строком дії).

Підпунктом 3.1.1. та 5.4 Умов і правил надання банківських послуг визначено, що строк дії картки вказаний на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. Строк погашення кредиту в повному об`ємі - не пізніше останнього місяця, вказаного в платіжній картці (в полі МОNТН).

Відповідно до п. 3.1.3 Умов і правил надання банківських послуг по закінченню строку дії відповідна Карта продовжується Банком на новий строк (шляхом надання Клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява Держателя про закриття рахунку.

Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі справи вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір від 08.02.2010 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, в якій наявні процентна ставка, умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми, яка підписана відповідачем 04.02.2010 (а.с.9,230).

Однак, додана до позовної заяви вищевказана довідка не може бути належним доказом погодження процентної ставки, оскільки з її змісту не вбачається, що вона видана саме по анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, підписаної сторонами 08 лютого 2010 року.

Крім того, у довідці відсутні відомості про порядок та черговість зарахування сплачених боржником коштів.

Також, у змісті вказаних доказів в наявності розбіжності у визначенні базової процентної ставки по кредиту. Так, в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку визначено базову процентну ставку по кредиту у 2,5 відсотків щомісячно на залишок заборгованості, у довідці про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду»- 1,9 відсотків.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема доказів укладення договору приєднання між сторонами, яким би визначались умови надання кредитних коштів, нарахування відсотків, штрафних санкцій, обґрунтованого розрахунку заборгованості за кредитом, а також підстав нарахування її складових (процентів, штрафних санкцій)

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права судом першої інстанції застосовано правильно.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не зобов`язав позивача подати більш повний розрахунок, суперечать зазначеним вище положенням щодо диспозитивності цивільного судочинства.

Тим більше суперечливою та такою що порушує зазначений принцип є зазначена пропозиція у апеляційній скарзі, адресована до суду щодо витребування у позивача розрахунку за визначеною судом ставкою.

У відповідності до положень ст. 13 ЦПК суд першої інстанції виходив з принципу диспозитивності цивільного судочинства. За зазначеною нормою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Тож суд першої інстанції не наділений правом самостійно визначати іншу процентну ставку, за якою нібито мав оплачуватися кредит, всупереч заявленим позовним вимогам.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2019 рокупо цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 27 січня 2020 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: О.З. Поляков

С.В. Кухар