ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представників сторін Ю. Тютюна (дов. від 31.05.07), М. Твердого дов. від (19.10.06), Р. Світличного (дов. від 21.03.07), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю компанія “Інвестжитлобуд” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року у справі №14/40 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю компанії “Інвестжитлобуд” до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому про розірвання договору

В січні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю компанія “Інвестжитлобуд” звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 та Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому про розірвання договору від 31 липня 2006 року з підстав невиконання його умов.

Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому позов визнало.

Приватний підприємець ОСОБА_1 позов не визнав з огляду на його безпідставність.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24 січня 2007 року позов задоволено з мотивів не завершення приватним підприємцем підрядних робіт.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року (судді М. Юркевич, М. Городечна, В.Кузь) рішення скасовано і в позові відмовлено з мотивів безпідставності вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю компанія “Інвестжитлобуд” просить постанову скасувати з підстав неправильного застосування апеляційним господарським судом статті 651 Цивільного кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення.

Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому касаційну скаргу підтримує з тих же підстав.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

          Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарським судом встановлено, що 31 липня 2006 року сторони уклали договір про дольову участь, предметом якого є передача позивачем суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 інвестиційних зобов'язань по будівництву кафе на майдані Марії Несвицької у м. Рівне (далі-Договір).

В свою чергу, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 зобов'язався збудувати в термін до 24 серпня 2006 року дах та фасади об'єкту, а до 24 жовтня ц.р. повністю завершити роботи; компенсувати до 24 серпня 2006 року позивачу витрати, пов'язані з будівництвом в сумі, яка зазначається у додатку до Договору; власним коштом обладнати елементи благоустрою та малі архітектурні форми у сквері майдану.

Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому зобов'язалося передати приватному підприємцю робочі креслення, здійснювати технічний нагляд за будівництвом кафе і благоустроєм скверу, а по завершенню будівництва передати кафе у його власність.

В листопаді 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю компанія “Інвестжитлобуд” запропонувала суб'єкту підприємницької діяльності розірвати Договір з підстав невиконання пункту 2.3. і, у зв'язку з недосягненням згоди, в січні 2007 року передала спір на вирішення господарського суду, зазначивши підставою позову невиконання контрагентом умови щодо компенсації позивачу витрат по будівництву об'єкта.

Приймаючи рішення, місцевий господарський, в порушення вимог пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, без відповідного клопотання заінтересованої сторони вийшов за межі позовних вимог і задовольнив позов з підстав невиконання приватним підприємцем обсягів підрядних робіт.

Переглядаючи зазначене рішення в апеляційному порядку, господарський суд обґрунтовано не погодився з висновком суду, оскільки встановив, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 підрядні роботи виконав в повному обсязі та у терміни, визначені Договором, що підтверджується актами від 21 серпня 2006 року та 23 серпня 2006 року, тоді як позивач взяті на себе зобов'язання не виконав.

За таких обставин вимога позову про розірвання Договору з підстав не перерахування відповідачем грошової компенсації не узгоджується з пунктом 4.1. Договору.

За приписами статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, суд

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року у справі № 14/40 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю компанія “Інвестжитлобуд” без задоволення.