УХВАЛА

23 січня 2020 року

Київ

справа №520/12465/19

адміністративне провадження №К/9901/2041/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Дашутіна І.В., Мартинюк Н.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, у якому просив:

- визнати протиправною відмову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області Баранової Я.О. у задоволення заяви ОСОБА_1 до неї від 19 листопада 2019 року про накладення арешту на грошові кошти ГУПФУ в Харківській області в межах виконавчого провадження ВП №60246720;

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області Баранової Я.О., яка полягає у не вчиненні нею всіх можливих заходів примусового характеру в межах виконавчого провадження ВП №602462720;

- зобов`язати Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області вжити заходів примусового характеру, передбачених статтями 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року у справі №520/4518/19.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спеціальний порядок виконання виконавчих документів немайнового характеру визначений нормами розділу VIII Закону України «Про виконавче провадження», не передбачає можливості вчинення виконавцем виконавчої дії з приводу накладення арешту на кошти боржника чи ініціювання процедури тимчасового обмеження керівника боржника у виїзді за межі України, а тому у спірних правовідносинах відсутні ознаки вчинення державним виконавцем бездіяльності за подіями не накладення арешту та не звернення до цивільного суду з поданням про тимчасове обмеження у вільному пересуванні особи.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що в даній справі спір виник у відносинах з приводу рішення органу державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій, прийнятих на підставі статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Щодо постанов Верховного Суду, якими скаржник обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, постанови Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16, Суд зазначає таке.

Так, у справах №286/1810/17 та 826/14580/16 предметом позову є визнання протиправною та скасування постанови про закриття виконавчого провадження.

Отже, посилання позивача на висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду є недоречним.

Аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Правильне застосування судами норм права в межах цієї справи є очевидними не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. В даному випадку, доводи касаційної скарги жодним чином не вказують та не наводять таких обставин, оцінка та аналіз яким був наданий судом апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ж.М. Мельник-Томенко

Судді І.В. Дашутін

Н.М. Мартинюк