ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2010 р.                                                            Справа № 59/52-10

вх. № 1305/4-59

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Караваєв О.О., за довіреністю № 30 від 01.03.2010р.;

 відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 257 від 17.02.2010р.

розглянувши справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків  

до  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків  

про стягнення 129,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, 129,11 грн. пені за період з 10.01.2006р. по 02.08.2006р. за несвоєчасне внесення орендних платежів у відповідності з пунктом  3.5. договору оренди № 2177-Н від 21.12.2005р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти вимог заявленого позову, зазначив суду, що сплачує орендну плату вчасно, без прострочення та заявив про сплив строку позовної давності, про що через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України надав відзив (вх.5086), а також супровідним листом (вх.6003) витребувані судом документи, які долучаються до матеріалів справи.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

21 грудня 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (позивач по справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (відповідач по справі) був  укладений договір оренди № 2177-Н, відповідно до п. 1.1. якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вбудоване нежитлове приміщення в цокольному поверсі будівлі вокзалу зі сторони південного тунелю при виході  з метрополітену, загальною площею 7,0 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 що знаходиться на балансі вокзалу Харків-Пасажирський Південної залізниці.

Факт передачі приміщень підтверджується актом приймання-передачі від 21.12.2005р.

Згідно п. 3.5. договору, орендна плата. перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується до Державного бюджету, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі  0,5% від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що орендар повинен своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету. Згідно п. 5.6. орендар повинен щомісячно, до 12 числа місяця наступного за звітним, надавати регіональному відділенню інформацію про перерахування орендної плати до державного бюджету.

Позивач в позовній заяві зазначає, що в порушення п. 5.2. договору оренди, в частині своєчасного внесення орендних платежів до державного бюджету, відповідачем не сплачувалась орендна плата, в зв"язку з чим позивачем нарахована відповідачу пеня в розмірі 129,11 грн. за період з 10.01.2006р. по 02.08.2006р. за несвоєчасне внесення орендних платежів у відповідності до п. 3.5. договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Пунктом 3.8. договору оренди встановлено, що строк позовної давності щодо штрафів, пені за невиконання умов договору (несвоєчасну плату або несплату орендної плати) відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України та ст. 232 Господарського кодексу України, становить 1 рік.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлене законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов"язання повинно мало бути виконано.

У відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 267 Цивільного кодексу, зазначаєтья, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В даному випадку, оскільки строк позовної давності станом на 19.02.2010р. (дата подачі позовної заяви) щодо нарахуваної пені в сумі 129,11 грн. з 10.01.2006р. по 02.08.2006р. сплив і відповідач заявив про строк позовної давності щодо нарахування пені у відзиві на позовну заяву, то суд вважає вимоги позивача щодо стягнення 129,11 грн. пені за цей період такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача. Проте, ФДМУ від сплати державного мита звільнений п.35, ч.1 ст. 4 Декрету КМУ "Про державне мито", отже в даному разі державне мито не стягується.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 257, 258, 267 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 47, 49, 82-85, ГПК України, суд -   

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                            

Повний текст рішення підписано 25.03.2010р.

Справа № 59/52-10