КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.03.2010                                                                                           № 11/309

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

 від Прокуратури м.Києва: Дьогтяр О.А. – прокурор відділу,

від позивача: Купріянов Б.В., Задорожко М.В. – представники за довіреностями,  

від відповідача: Тхорик С.М. – представник за довіреністю,   

від третьої особи: ОСОБА_5 – представник за довіреністю,  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Заступника прокурора м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 04.12.2009

 у справі № 11/309 ( )

 за позовом                               Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів  

 до                                                   Київської міської ради

 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_7               

 про                                                   визнання недійсним рішення від 28.08.2008 № 181/181

ВСТАНОВИВ:

 В липні 2009 року Заступник прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 28.08.2008р. №181/181 „Про передачу громадянину ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у пров. Бастіонному, 7-в у Печерському районі м.Києва.   

      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог ст.ст. 12,13 Закону України “Про планування та забудову територій”, ст. 17 Закону України “Про основи містобудування”, оскільки у висновках Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації зазначено про необхідність розробки детального плану території, однак вказані вимоги залишились без виконання. Крім того, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка межує з територією парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва національного значення - Національного ботанічного саду ім. Гришка Національної академії наук України і  знаходиться в зоні охорони пам’яток – зоні охоронюваного природного ландшафту та центральному історичному ареалі, однак проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить  встановлених обтяжень та обмежень щодо використання землі.    

      Рішенням Господарського суду  м. Києва  від 04.12.2009р. у справі №11/309 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.   

       Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора м.Києва звернувся з апеляційним поданням, в якому, керуючись ст. 121 Конституції України, ст.ст.361, 37 Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст.29, 53, 91, 93, 94, 104 ГПК України, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з’ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які останній визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в оскарженому рішенні, обставинам справи; порушення та неправильне застосування останнім норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.43 ГПК України.  

    Відповідачем надано відзив на апеляційне подання, в якому він просить апеляційне подання залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

       Розглянувши доводи апеляційне подання та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.

В силу ст. 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцію України.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено коло повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території, зокрема, Київська міська рада має право розпорядження землями територіальної громади міста; передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п. 2 ст. 22 Закону України "Про столицю України – місто - герой Київ"  Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

З положень ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що за основним цільовим призначенням землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

З частини 1 статті 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування - на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (статті 116, 123 Земельного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2008р. Київською міською радою було прийнято рішення № 181/181 "Про передачу громадянину ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у пров. Бастіонному, 7-в у Печерському районі м. Києва ".

Зазначеним рішенням затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів об'єкта містобудування "Розміщення житлових будинків, господарських будівель і споруд у провулку Бастіонному Печерського району м. Києва"; внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із категорії багатоповерхової житлової забудови та перевести за функціональним призначенням до території садибної забудови (п. 1, 2).  

          З пункту 4 та 5 рішення № 181/181 вбачається, що затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у пров. Бастіонному, 7-в у Печерському районі м. Києва. Передано громадянину ОСОБА_7, за умови виконання пункту 6 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у пров. Бастіонному, 7-в у Печерському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Механізм набуття права на землю громадянами та юридичними особами закріплений в главі 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення).

Порядок передачі громадянам земельних ділянок в межах м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку визначений в розділі 7 Додатку до рішення Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747 "Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вимог статей 123, 124 Земельного кодексу України та рішення Київської міської ради від 14.03.2002р. № 313/1747 "Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві" було розроблено проект відведення земельної ділянки, отримано висновки та погодження проекту землеустрою щодо її відведення: Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №19-11899 від 19.10.2007р., Дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" № 282 від 29.01.2008р., Київської міської санепідемстанції № 1169 від 12.02.2008р., Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" № 148-310 від 15.02.2008, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві № 05-08/10014 від 29.12.2007р. та № 05-09/9787 від 29.12.2007р., Відкритого акціонерного товариства "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" № 8/1-1981 від 19.12.2007р., Головного управління охорони культурної спадщини № 994 від 12.02.2008р. та №6092 від 20.11.2006р., Державної служби з питань національної культурної спадщини № 22-3035/35 від 21.11.2006р., Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 090-5897/13 від 04.12.2006р..

Крім того, з листа Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України № 112-8/211-8 від 21.05.2008р. вбачається, що останній не заперечува щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться у м. Києві по пров. Бастіонному, 7-в, у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у встановленому порядку згідно з чинним законодавством.

В свою чергу, прокурор наголошував, що межі охоронної зони парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва національного значення - Національного ботанічного саду ім. М.Гришка Національної академії наук не визначені, однак, незважаючи на це, третій особі спірним рішенням передано земельну ділянку, яка знаходиться впритул з територією парку.

Відповідно до ч.1 ст. 112 Земельного кодексу України навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів створюються охоронні зони.

Зі статті 43 Земельного кодексу України вбачається, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Межі земельних ділянок об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються у загальному порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема, відповідно до п.37 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції Київської міської ради належить прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.

Частиною 3 статті 53 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані, у тому числі, садово-паркові комплекси.

Згідно із ч.2 ст. 47 Закону України "Про землеустрій" проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення.

Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094 вбачається, що проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

В силу ч.3 ст. 40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про встановлення охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду приймається Київською міською радою.

Отже, з вищевикладеного випливає, що охоронні зони можна визначити як території із обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо особливо цінних об'єктів з метою їх фізичної охорони та зменшення негативного впливу. На території міста Києва прийняття рішення про встановлення таких зон та визначення їх меж є компетенцією Київської міської ради.

Колегією суддів встановлено та не спростовано сторонами у даній справі, що на момент прийняття відповідачем спірного рішення межі охоронної зони парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва національного значення - Національного ботанічного саду ім. М.Гришка Національної академії наук не були визначені. Територія, яка передавалася третій особі відповідно до спірного рішення, складається, як слідує з рішення, з земель багатоповерхової житлової забудови та земель, не наданих у власність чи користування.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність меж охоронних зон, так само як і не включення земель історико-культурного призначення, національних природних парків до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації, відповідно до ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 39 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не є підставою для визнання оспорюваного рішення недійсним, а є порушенням, що має усуватись у визначному законом порядку.

Крім того, не заслуговують на увагу посилання прокурора на статті 12, 13 Закону України "Про планування та забудову територій", статтю 17 Закону України "Про основи містобудування", оскільки зазначені положення Закону не регулюють відносин у сфері набуття права власності/користування земельними ділянками, а лише вказують на необхідність взяття за основу містобудівної документації при вирішенні питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб, якщо така документація розроблена.

Сам по собі факт не внесення земельної ділянки у відповідні плани містобудування та забудову територій не означає, що така земельна ділянка не може передаватись у власність чи користування. Нормами земельного законодавства України не заборонено відведення земельної ділянки у разі відсутності розробленої та затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації.

До того ж, у п. 3 рішення № 181/181 вказано на необхідність Головному управлінню містобудування, архітектури та дизайну міського середовища привести матеріали Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року у відповідності з внесеними п. 2 змінами до Генерального плану міста Києва.

Відведена спірним рішенням земельна ділянка у провулку Бастіонному, 7-в знаходиться в зоні охорони пам’яток - зоні охоронюваного ландшафту.

З посиланням на рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, п.11.13 ДБН 360-92 “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень” прокурор вказує на неможливість будівництва, проектування нових житлових районів та промислових об’єктів в таких зонах.

Відповідно до статей 1 та 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зона охоронюваного ландшафту є зоною охорони пам'ятки, що встановлюється навколо пам'ятки з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) і в межах якої діє спеціальний режим.

Згідно із ч.1 ст. 39 Закону України "Про природно-заповідний фонд України " для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

Частиною 2 статті 54 Земельного кодексу України  також передбачено, що навколо історико-культурних заповідників встановлюються охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

В свою чергу, частина 1 статті 54 Земельного кодексу України підкреслює можливість перебування земель історико-культурного призначення не тільки у державній, а й у комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Земельного кодексу землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

З частини 2 статті 40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вбачається, що в охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду.

Згідно із п. 13 Додатку 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно виливає на характер ландшафту. Передбачається збереження, регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, знесення дисгармонуючих будинків і споруд, що спотворюють історичний ландшафт. Проектування та будівництво нових житлових районів, промислових та інших об'єктів обмежується.

Отже, з викладеного випливає, що зазначеними вище нормами законодавства встановлена заборона лише на будівництво в охоронних зонах, яке матиме негативні наслідки для ландшафту, а не на будівництво взагалі.

З висновків Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва", Київської міської санепідстанції, Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Відкритого акціонерного товариства "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт", Головного управління охорони культурної спадщини, Державної служби з питань національної культурної спадщини, Печерської районної у місті Києві державної адміністрації щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_7 для будівництва, експлуатації та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у пров. Бастіонному, 7-в у Печерському районі м. Києва вбачається, що відсутня можливість негативного впливу на характер ландшафту.

Колегією суддів також не приймаються до уваги посилання прокуратури на те, що проект землеустрою не містить обтяження та обмеження щодо використання землі, оскільки у ст. 111 Земельного кодексу України зазначено про можливість обмеження прав на земельну ділянку в силу закону або договору, а не  обов’язок встановлення таких обмежень.

В силу ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством ( п. 2 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 № 02-5/35).

Колегія суддів, проаналізувавши вищевикладене та дослідивши матеріали справи вважає, що в даному випадку, Київська міська рада, затвердивши проект відведення земельної ділянки у провулку Бастіонному, 7-в у Печерському районі міста Києва та передавши її у власність гр. ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, не порушила вимог законодавства, чинного у період прийняття спірного рішення та діяла у спосіб та порядок, що передбачені законодавством.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурором відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів порушення спірним рішенням відповідача прав та охоронюваних законом інтересів позивача - Державного комітету України із земельних ресурсів.

Також, прокурором не доведено, яким чином рішення №181/181 порушує права чи охоронювані інтереси Державного комітету України із земельних ресурсів.

Главою 3 Земельного кодексу України та положеннями Державного комітету України із земельних ресурсів визначений вичерпний перелік повноважень останнього. Дані нормативні акти не передбачають права Державного комітету України із земельних ресурсів брати участь у прийнятті місцевими радами рішень щодо питань надання чи вилучення земельних ділянок.            

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.    

       Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

        Доказів, які б спростовували  вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

       Доводи апеляційного подання не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.       

        Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційного подання та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

       Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційне подання  Заступника прокурора м.Києва на рішення Господарського суду м. Києва  від 04.12.2009 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 04.12.2009 року у справі №11/309 залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №11/309 направити до Господарського суду  м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 29.03.10 (відправлено)