Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 522/6815/15-ц

провадження № 61-1563св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2017 року у складі судді Ільченко Н. А. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року у складі суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

учасники справи:

позивач - Одеська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна, ОСОБА_1 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року перший заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Н. Ю., ОСОБА_1 , про витребування нежитлового приміщення № 3-б , загальною площею 152,4 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_2 , з незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Одеської міської ради, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 7788473 від 07 березня 2013 року, на підставі якого зареєстровано право власності на вищевказане спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках.

Позов мотивовано тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року у справі № 1522/25779/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання права власності, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року, задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на нежиле приміщення № 3-б , загальною площею 152,4 кв. м, що розташоване у підвалі будинку АДРЕСА_2 . Після чого ОСОБА_1 відчужив вказане нежитлове приміщення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вищевказані рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання права власності залишено без розгляду. Одеська міська рада як власник спірного нежитлового приміщення не приймала жодного рішення щодо передачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спірного нежитлового приміщення.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежилі напівпідвальні приміщення серії НОМЕР_1 від 16 грудня 2005 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради Одеській міській раді на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року № 123, яке посвідчує, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради належать на праві комунальної власності нежилі приміщення напівпідвалу, загальною площею 141,8 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Позов мотивовано тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 грудня 2002 року. Напівпідвальне приміщення загальною площею 141,8 кв. м, на яке Одеській міській раді видане оспорюване свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 16 грудня 2005 року, та нежитлове приміщення № 3-б загальною площею 152,4 кв. м, розташоване в підвалі будинку АДРЕСА_2 , яке просить витребувати заступник прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 та Одеська міська рада, є одним і тим же приміщенням.Вказував, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням будинку АДРЕСА_2 , оскільки в ньому розміщені загальнобудинкові елементи інженерних комунікацій, що забезпечують обслуговування інженерних мереж будинку в цілому, та не є ізольованим. Крім того, у територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради ніколи не виникало право власності на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків, які належали на праві спільної власності власникам квартир та нежитлових приміщень того чи іншого житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення РішеннПриморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2017 року позов Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено. Витребувано Ѕ частину нежитлового приміщення № 3-б, загальною площею 152,4 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_2 , з незаконного володіння ОСОБА_3 . Витребувано Ѕ частину нежитлового приміщення № 3-б, загальною площею 152,4 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_2 , з незаконного володіння ОСОБА_4 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 778473, на підставі якого зареєстровано право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нежитлове приміщення № 3-б, загальною площею 152,4 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_2 . Вирішено питання судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не набув право власності на спірне нежитлове приміщення № 3-б загальною площею 152,4 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_2 , а право власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на це нежитлове приміщення похідне від права власності ОСОБА_1 на цей об`єкт нерухомого майна. На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року № 123, виконавчим комітетом Одеської міської ради видане територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради свідоцтво про право власності на нежилі напівпідвальні приміщення серії НОМЕР_1 від 16 грудня 2005 року, а саме:на нежилі приміщення напівпідвалу, загальною площею 141,8 кв.м, відображені у технічному паспорті від 26жовтня 2001 року, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, судом установлено і матеріалами справи підтверджено, що напівпідвальне приміщення загальною площею 141,8 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_2 та належить на праві власності територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , та нежитлове приміщення № 3-б загальною площею 152,4 кв. м, право власності на яке зареєстровано за відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частках на підставі договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року, є одним й тим самим приміщенням. Одеська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі права власності на спірне нежитлове приміщення на користь ОСОБА_1 та/або відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Таким чином, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не є особами, які у встановлений законом спосіб набули право власності на спірне нежитлове приміщення. З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позовна заява першого заступника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходить з того, що ОСОБА_1 лише в березні 2017 року звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 16 грудня 2005 року на нежилі приміщення напівпідвалу загальною площею 141,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року № 123. Будь-яких заяв ОСОБА_1 про поновлення йому строку звернення до суду з вказаним позовом, із зазначенням поважності причин пропуску цього строку, до суду не надходило.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову заступника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради. Висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли, і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Як вбачається з експертного висновку №ЕD-2502-1-641.16 від 28 грудня 2016 року, спірне нежитлове приміщення є допоміжним, оскільки в частині цього нежилого приміщення розміщені загальнобудинкові елементи інженерних комунікацій, які забезпечують технічне обслуговування інженерних мереж будинку АДРЕСА_2 в цілому. Разом з тим, ОСОБА_1 лише в березні 2017 року звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності. Будь-яких заяв ОСОБА_1 про поновлення йому строку звернення до суду з вказаним позовом, із зазначенням поважності причин пропуску цього строку, до суду не надходило.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався лише у березні 2016 року, коли Департамент комунальної власності Одеської міської ради вперше долучив до матеріалів справи свідоцтво про право власності на спірне приміщення. Крім того, до вимог негаторного позову позовна давність не застосовується. Він є власником квартири АДРЕСА_2 , а, отже, й співвласником спільного майна будинку, до якого входить спірне приміщення. Територіальна громада набула спірне приміщення у власність із порушенням вимогу закону, а тому він має право оспорювати правовстановлюючі документи міської ради на це спірне майно.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної

Інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Одеська міська рада, про визнання права власності, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року, задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на нежиле приміщення № 3-б , загальною площею 152,4 кв. м, що розташоване у підвалі будинку АДРЕСА_2 .

В подальшому ОСОБА_1 відчужив вказане спірне нежитлове приміщення на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вищевказані рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа: Одеська міська рада, про визнання права власності залишено без розгляду.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий і нежитловий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року № 123, виконавчим комітетом Одеської міської ради видано територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради свідоцтво про право власності на нежилі напівпідвальні приміщення серії НОМЕР_1 від 16 грудня 2005 року, а саме: на нежилі приміщення напівпідвалу, загальною площею 141,8 кв. м, відображені у технічному паспорті від 26 жовтня 2001 року, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно експертного висновку № ЕD-2502-1-641.16 від 28 грудня 2016 року спірне нежитлове приміщення є допоміжним, оскільки в частині цього нежилого приміщення розміщені загальнобудинкові елементи інженерних комунікацій, які забезпечують технічне обслуговування інженерних мереж будинку АДРЕСА_2 в цілому.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду.

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_7 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним звернення 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) від 02 березня 2004 року у справі № 1-2/2004 встановлено, що у багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартири (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень; допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, й власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Одеська міська рада просила застосувати позовну давність до вимог зустрічного позивача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Застосувавши до вимог ОСОБА_1 наслідки спливу строку позовної давності, суди визначили початковий момент перебігу строку давності із дати видачі оспорюваного свідоцтва про право власності - 16 грудня 2005 року, проте не дослідили обставин про те, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав, враховуючи, що лише у березні 2016 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради вперше долучив до матеріалів цієї справи свідоцтво про право власності на спірне приміщення.

Від правильного застосування норм про позовну давність до вимог зустрічного позову залежить вирішення й первісного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи допущені судами порушення процесуального права, ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно частини третьої статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик