Ухвала

іменем України

21 січня 2020 року

м. Київ

справа № 128/3039/16-к

провадження № 51 - 6326 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С.О.,

суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,

розглянувши матеріали провадження за касаційною скаргоюзахисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кадочнікова А. О. на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 8 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020100000773,

встановив:

За вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 8 травня 2019 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Вінниці, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної й моральної шкоди 29 795,00 грн та 100 000 грн відповідно.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 2 червня 2016 року приблизно о 18:00, перебуваючи в житловому будинку АДРЕСА_1 , під час суперечки, яка виникла на побутовому ґрунті з ОСОБА_3 , з метою заподіяння йому тілесних ушкоджень, умисно завдав останньому близько п`яти ударів руками в ділянки обличчя й тіла, внаслідок чого ОСОБА_3 упав на підлогу. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 взяв до рук дерев`яну палицю, якою завдав близько 10 ударів у різні частини тіла потерпілому, у тому числі по голові. Після цього ОСОБА_1 , узяв ніж та заподіяв ОСОБА_3 три удари у праве стегно. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий через декілька годин помер на місці події.

З метою відвернення підозри у вчиненні злочину та з метою уникнення відповідальності ОСОБА_1 3 червня 2016 року близько 05:30 виволік тіло ОСОБА_3 з будинку та залишив його на узбіччі дороги, яка проходить по вул. Сагайдачного в с. Вінницькі Хутори.

Як убачається з касаційної скарги, адвокат Кадочніков А. О. просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію, вказує на те, що оскаржувані рішення прийняті з істотним порушенням норм кримінального процесуального законодавства, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого внаслідок суворості покарання. Стверджує, що суд першої інстанції не дотримався вимог щодо необхідності перевірки доказів на їх належність та допустимість, а вирок було ухвалено незаконним складом суду через необґрунтовану відмову у відводі судді. На думку скаржника, апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів і не усунув порушень, допущених судом першої інстанції. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом права на захист ОСОБА_1 , а саме права надавати покази в судовому засіданні

Перевіривши доводи в касаційній скарзі та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

З матеріалів провадження видно, що доводи у касаційній скарзі захисника Кадочнікова А. О. про незаконність вироку щодо ОСОБА_1 є аналогічними доводам, на які він посилався у своїй апеляційній скарзі.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Так, районний суд указав у рішенні, що винуватість ОСОБА_1 в умисному заподіянні ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер, підтверджено показаннями свідків, зокрема, ОСОБА_4 , яка показала, що 2 червня 2016 року в житловому будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 завдавав ударів руками та держаком від лопати у різні частини тіла ОСОБА_3 , поки держак не зламався; протоколом огляду місця події, під час якого було вилучено, зокрема, і ніж; протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_4 , у ході якого вона вказала про наявність у ОСОБА_1 ножа та про його застосування; висновками експертиз, згідно з якими, також підтверджено причетність ОСОБА_1 до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 не тільки руками, дерев`яним предметом, але й ножем.

Спростовуючи доводи, викладені в апеляційній скарзі адвоката, щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку злочинним діям засудженого.

Крім того, погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі детально розглянув доводи захисника щодо недопустимості, на його думку, ряду доказів у кримінальному провадженні, переконався у відсутності передбачених законом підстав для визнання вказаних доказів недопустимимита спростував їх, надавши мотивовану, обґрунтовану і вичерпну відповідь.

Щодо твердження Кадочнікова А. О. про те, що вирок суду було ухвалено незаконним складом суду, ці доводи не можна визнати спроможними. Так, відвід судді Ганкіній І. А. було розглянуто в порядку, встановленому законом, і мотивовано відмовлено в його задоволенні через його безпідставність та відсутність доказів про упередженість і необ`єктивність судді. Про що слушно вказала і колегія суддів апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги захисника.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції в межах повноважень та в порядку, визначеному ст. 404 КПК, доводи захисника в апеляційній скарзі належним чином перевірив, проаналізував, дав на них вичерпну відповідь та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 419 КПК, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, зазначив в ухвалі підстави, на яких визнав її необґрунтованою.

Доводи захисника щодо порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів не можна визнати прийнятними з огляду на таке.

Необхідність повторного дослідження доказів і фактичних обставин апеляційним судом може постати в разі лише, якщо суд першої інстанції не забезпечив обвинуваченому можливості дослідити і спростувати докази під час змагальної процедури в суді першої інстанції. Правила ч. 3 ст. 404 КПК зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження фактичних обставин справи, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушенням.

Як убачається з наданої до касаційної скарги копії вироку районного суду, цей суд встановив фактичні обставини справи і на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими цим судом відповідно до ст. 94 КПК, дійшов висновку про винуватість засудженого ОСОБА_1 .Незгода з висновком суду про достатність доказів для ухвалення обвинувального вироку, зробленим на основі досліджених доказів, не є підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом.

Посилання в касаційній скарзі захисника на порушення права на захист у суді апеляційної інстанції, не заслуговують на увагу.

З матеріалів провадження за касаційною скаргою адвоката Кадочнікова А. О. вбачається, що він та ОСОБА_1 безпосередньо брали участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції та висловили суду свою правову позицію, тобто реалізували своє право.

Щодо призначеного покарання, яке, на думку захисника, є необґрунтовано суворим, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Зокрема, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції згідно з вимогами ст. 65 КК достатньою мірою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_1 , який посередньо характеризується, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий. Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, суд не встановив.

З урахуванням всіх обставин справи суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства та обґрунтовано призначив йому покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років, яке, на думку колегії суддівкасаційного суду, повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_1 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, і кваліфікувати його дії за ч. 2 ст. 121 КК.

Касаційна скарга захисника Кадочнікова А. О. не містить доводів, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого внаслідок суворості, що перешкодили чи могли перешкодити цим судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення і з огляду на положення статей 412-414 КПК можуть бути підставами для їх скасування відповідно до пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу.

Зважаючи на викладене і те, що зі скарги та наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кадочнікова А. О. на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 8 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д і:

С.О. Стороженко В.М. Бородій С.В. Єремейчук