ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №520/9606/18

адміністративне провадження №К/9901/17771/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (головуючий суддя Спірідонов М.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Катунова В.В., суддів - Ральченка І.М., Шевцової Н.В.) у справі №520/9606/18 за позовом Державного підприємства «Балаклійський ремонтний завод» до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У листопаді 2018 року Державне підприємство «Балаклійський ремонтний завод» (далі - ДП «Балаклійський ремонтний завод», Підприємство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 7 серпня 2018 року №000021417 форми «Р» та №000021417 форми «В4». Позивач вважав висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки Підприємства, безпідставними й такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки господарські операції останнього з контрагентами мали реальний характер.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року, позов Підприємства задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на ненадання судами належної правової оцінки усім доводам відповідача щодо непідтвердження реальності господарських операцій позивача з контрагентами у спірному періоді, про що детально наведено в акті перевірки. В цілому, доводи контролюючого органу зводяться до тих, що були викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти доводів контролюючого органу, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Наголошує на тому, що обставини, про які повідомляє відповідач у своїй касаційній скарзі, були повною мірою досліджені судами попередніх інстанцій, натомість, відповідач не спростовує висновків судів по суті спору.

Сторони забезпечили явку своїх представників у судове засідання, однак такі не були допущені до участі у справі з огляду на наступне.

Частиною першою статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (у чинній редакції; далі - КАС України) встановлено, що сторона в адміністративній справі може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво». При цьому особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (частина друга цієї статті).

Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя вказаної статті).

2 червня 2016 року за №1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких з 1 січня 2017 року представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 1 січня 2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

Водночас, пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Таке розуміння цих правовідносин закладене у частині 10 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII. Таке ж визначення означеного поняття було відображено у попередній редакції статті 55 КАС України.

Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено вичерпний перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)» (частина третя статті 55 КАС України у чинній редакції). Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта цієї статті).

На переконання колегії суддів, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Поряд з тим, залишаються чинними і такими, що підлягають обов`язковому виконанню, приписи ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV).

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи (ч.3 ст.9 Закону).

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього Закону, Витяг з Єдиного державного реєстру (далі - Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону № 755-IV, яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Разом із тим, документи, надані представниками, що прибули в судове засідання з метою представництва Підприємства та органу ДФС, наведеним вище вимогам не відповідають.

Таким чином, оскільки представниками сторін не надано доказів належного уповноваження на здійснення ними самопредставництва юридичної особи, колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що у період з 4 по 10 липня 2018 року контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Балаклійський ремонтний завод» з питань дотримання податкового законодавства за господарськими взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «Торгсервіс», ПП «Кіровець-Комплект» та Приватною фірмою «Променерго».

За результатами перевірки складений акт від 17 липня 2018 року, яким встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 709887,00 грн, у тому числі за грудень 2015 року в сумі 346760,00 грн, за березень 2016 року в сумі 178071,00 грн, за вересень 2016 року в сумі 176245,00 грн, за жовтень 2017 року в сумі 8811,00 грн; а також порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за листопад 2017 року в сумі 2376,00 грн.

7 серпня 2018 року ГУ ДФС у Харківській області прийняло податкові повідомлення-рішення №0000211417 (за формою «Р») та №0000221417 (за формою «В4»), згідно з якими позивачу нараховане податкове зобов`язання у розмірі 709887,00 грн, штрафні санкції у розмірі 354943,50 грн, та вказано суму завищеного від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 2376,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що висновки відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами є безпідставними, й, більш того, спростовуються наявними у справі доказами.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірному періоді ДП «Балаклійський ремонтний завод» перебувало у господарських взаємовідносинах з ТОВ «ТЗП Торгсервіс», ПП «Кіровець-Комплект» та ПФ «Променерго».

Так, щодо взаємовідносин з ТОВ «ТЗП «Торгсервіс» суди встановили, що між позивачем (покупець) та ТОВ «ТЗП «Торгсервіс» (постачальник) укладено договір поставки (вольтметр М42100 0-300В, конденсатор ОМБГ-2 400В 1мкФ, запобіжник ПР-2 6-15А 220 В) від 5 травня 2015 року №16/21.

Згідно з актом перевірки, підставою для невизнання зазначеної господарської операції було посилання контролюючого органу на ту обставину, що в податкових накладних від 18 травня 2015 року №15, 20 травня 2015 року №31 та від 25 травня 2015 року №26 у графі «Вид цивільно-правового договору» вказані «рахунок-фактура №СФ-280404 від 28 квітня 2015 року та рахунок-фактура №СФ-190501 від 19 травня 2015 року», проте до перевірки було надано договір від 5 травня 2015 року №16/21.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили вказані доводи контролюючого органу, оскільки помилка в оформленні окремих документів не може бути безперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мав місце.

Отже, саме по собі неправильне зазначення назви цивільно-правового договору в податковій накладній не призводить до неможливості ідентифікувати факт і зміст господарської операції за умови заповнення всіх інших реквізитів, й не зумовлює недійсність первинного бухгалтерського документа.

Більш того, як встановили суди, факт постачання та реальності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «ТЗП «Торгсервіс» підтверджений первинними документами, які були надані на запит контролюючого органу та були предметом перевірки.

Окрім того, за висновками контролюючого органу, фактичною підставою для нарахування позивачу податкових зобов`язань за результатами проведених спірних господарських операцій стало виявлення факту відсутності ТОВ «ТЗП Тогрсервіс» за місцезнаходженням, а також відсутності інформації щодо власних чи орендованих фондів товариства, які є необхідними для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, тощо.

Суди обґрунтовано не взяли до уваги зазначені доводи відповідача, оскільки за сталою практикою Верховного Суду незнаходження контрагента за місцезнаходженням не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, за умови наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію та розкривають її зміст. Більш того, Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність тверджень податкового органу щодо безтоварності операцій між ДП «Балаклійський ремонтний завод» та ТОВ «ТЗП «Торгсервіс».

Інших доводів, окрім наведених, які б викликали сумніви в реальності господарської операції між позивачем і вказаним вище контрагентом, контролюючим органом в акті перевірки наведено не було, а судами, в свою чергу, таких також не виявлено.

Окрім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що у серпні-листопаді 2017 року ПП «Кіровець-Комплект» було постачальником товарно-матеріальних цінностей для позивача.

Підставою для висновку контролюючого органу щодо непідтвердження господарської операції позивача із означеним контрагентом було те, що між даними суб`єктами підприємницької діяльності не укладався договір на поставку ТМЦ, що не дало податковому органу можливості повною мірою оцінити умови поставки. Окрім того, посадовими особами відповідача було виявлено, що ПП «Кіровець-Комплект» відсутнє за місцезнаходженням; на підприємстві відсутні основні засоби, торгівельне обладнання, складські та матеріальні ресурси; підприємство не подавало податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2016 року; контрагент не здійснював придбання, не виробляв та не імпортував нібито поставлені на адресу позивача товарно-матеріальні цінності.

Надаючи оцінку наведеним вище доводам контролюючого органу, проаналізувавши наявні у матеріалах справи первинні та інші документи, які надавалися до перевірки, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем доведено належними й допустимими доказами факт придбання у ПП «Кіровець-Комплект» матеріальних цінностей (диски зчеплення, електродвигуни постійного струму, насос НШ-39, задатчик курсу ЗК-4), а також факт здійснення оплати за придбаний товар, його фактичний рух. Також, судами встановлено факт реєстрації ПП «Кіровець-Комплект» податкових накладних у ЄРПН та їх відповідність даним податкових декларацій.

Стосовно доводів контролюючого органу про те, що позивачем не було документально підтверджено доцільність придбання запчастин у ПП «Кіровець-Комплект», суди виходили з того, що надані позивачем до перевірки дефектаційні відомості містили в собі найменування виробу, на які встановлювалися придбані у контрагента ТМЦ, номер замовлення, серійний номер виробу та інші дані, які підтверджували необхідність придбання тих чи інших комплектуючих. Крім того, позивачем надано відомість «Шифри дефектів та методи усунення дефектів», яка, за висновком судів попередніх інстанції, підтверджує відповідні шифри встановлених дефектів на виробах.

Також, контролюючий орган в акті перевірки посилався на те, що надані до перевірки документи мають дефектність, до прикладу: згідно з накладною №596 від 30 серпня 2017 року товар отримано цього ж дня ОСОБА_1 за довіреністю, тоді як згідно з експрес-накладною цей товар отриманий через ТОВ «Нова Пошта» ОСОБА_2 4 вересня 2017 року й оприбутковано на склад 12 вересня 2017 року.

З приводу вказаних доводів податкового органу суди встановили, що дійсно, довіреність на отримання ТМЦ була видана ОСОБА_1 , однак, оскільки останній перебував у відрядженні, ТМЦ були отримані іншим агентом з постачання ОСОБА_2 , який також має довіреність на отримання поштових відправлень для Підприємства. Стосовно розбіжностей у датах складання видаткових накладних та оприбуткування ТМЦ, суди виходили з того, що видаткові накладні складалися контрагентом станом на дату відвантаження товару, а оприбутковувалися ТМЦ на підприємстві, відповідно, на момент їх надходження. Більш того, аналізуючи посилання відповідача на вказані неточності, суди перш за все взяли до уваги сам факт дійсного отримання товару Підприємством позивача та його використання у подальшій діяльності.

Стосовно господарських відносин позивача з ПФ «Променерго», судами встановлено, що між вказаним контрагентом та позивачем було укладено низку договорів, предметом яких був капітальний ремонт двигунів та ремонт радіаторів, а також придбання двигунів.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано до перевірки усі необхідні документи, що супроводжували їх виконання. Водночас, підставою для висновку відповідача про нереальність господарських операцій була неможливість відповідача провести податкову перевірку ПФ «Променерго» та, відповідно, дослідити саме документи контрагента за взаємовідносинами з позивачем у спірному періоді.

Крім того, відповідачем було виявлено, що передоплата за отримані товари була здійснена 27 квітня 2015 року, а податкова накладна виписана контрагентом-постачальником наступного дня; до перевірки не надані документи, які б фактично підтверджували завантаження-розвантаження двигунів; у подорожніх листах в графі «найменування вантажу» зазначено «тех.майно», у зв`язку з чим неможливо підтвердити фактичне перевезення саме двигунів; до перевірки не надано документи, що підтверджують наявність дефектів у двигунах, та їх потребу у ремонті саме ПФ «Променерго», а також докази неможливості здійснення ремонту самостійно. Також, за висновком відповідача до перевірки не надано документи щодо найменування та реквізитів власника двигунів та радіаторів, ремонт яких здійснював контрагент-постачальник, у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати двигуни.

Аналізуючи такі доводи контролюючого органу, суди виходили з їх безпідставності.

Зокрема, щодо факту складення контрагентом податкової накладної наступного дня після перерахування позивачем коштів, суди вважали, що відповідальність з цього приводу несе виключно ПФ «Променерго», й ця обставина жодним чином не факт виконання сторонами зобов`язань за договорами.

Крім того, на підтвердження факту завантаження-розвантаження двигунів позивач надав відповідачу усі необхідні первинні документи й інші докази, сукупність яких надала судам попередніх інстанцій можливість встановити спроможність здійснення Підприємством завантажувальних та розвантажувальних робіт.

Щодо зазначення у подорожніх листах у графі «найменування вантажу» - «тех.майно», суди вважали, що такий факт не може свідчити про нереальність господарських операцій, оскільки двигуни та радіатори, власне, і є технічним майном, крім того, як було встановлено судами, до перевірки позивачем були необхідні документи, які підтверджували факт доставлення двигунів та радіаторів на ремонт, так само й інші докази, які повною мірою давали можливість ідентифікувати двигуни та радіатори.

Крім того, судами встановлено, що ДП «Балаклійський ремонтний завод» повідомляло контролюючий орган про те, що власником двигунів та радіаторів є Міністерство оборони України, а їх ремонт здійснювався позивачем на підставі укладених договорів. У свою чергу, відомостям, зазначеним в укладених позивачем з Міноборони договорів щодо ремонту військової техніки, присвоєно гриф секретності відповідно до пункту 1.4.15 наказу Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року №440 «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю». Тобто, такі відомості становлять державну таємницю, й без згоди органу, що надав гриф таємності (Міністерство оборони України), підприємство не має право розголошувати їх зміст.

Як було встановлено судами, позивачем для провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, отримано спеціальний дозвіл СБУ, а також створено режимно-секретний орган. Такий самий орган впроваджено й на підприємстві контрагента ПФ «Променерго», що здійснювало ремонт. У свою чергу, доступ посадових (службових) осіб ГУ ДФС України в Харківській області до документації Міністерства оборони України, пов`язаної з виконанням ДП «Балаклійський ремонтний завод» замовлень та яка має відповідний гриф секретності, можливий лише за умови отримання такими посадовими (службовими особами) допуску СБУ. Доказів наявності такого доступу у посадових осіб відповідача під час перевірки діяльності Підприємства у спірний період, який б надавав можливість ознайомитися зі змістом документації з відповідних грифом секретності, відповідачем не надано.

Також, суди спростували доводи відповідача про недоведення позивачем доцільності співпраці з ПФ «Променерго», оскільки, за встановленими обставинами справи, самостійно виконати роботи з ремонту двигунів позивач не мав можливості через відсутність необхідних спеціалістів та обладнання.

Більш того, як встановили суди попередніх інстанцій, всі вироби, які ремонтувало Підприємство на виконання договорів з Міністерством оборони України, були прийняті представниками військових частин, що підтверджує факт проведення їх ремонту, у тому числі й тих, на які встановлювалися придбані у ПП «Кіровець-Комплект» комплектуючі, та двигуни, придбані або відремонтовані ПФ «Променерго».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем доведено факт отримання товарів та послуг, здійснення господарських операцій із контрагентами, які спричинили реальні зміни у майновому стані платника податків. Обставини, які були підставою для висновку контролюючого органу щодо порушення позивачем податкового законодавства, були спростовані позивачем належними та допустимими доказами. Відповідачем, у свою чергу, не надано суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки в акті перевірки, й не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, і з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам. Натомість, аргументи відповідача зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить поза межі повноважень касаційного суду.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, надали правову оцінку усім доводам відповідача. Порушення норм процесуального права з боку судів першої та апеляційної інстанцій, або ж неправильного застосування ними норм матеріального права судом касаційної інстанції не встановлено, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені судами рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська