У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    17  грудня 2009 р.                             м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах  Апеляційного суду Івано-

          Франківської області в складі :

                                   Головуючої: Вакарук В.М.,  

                                                 Суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.    

                                               Секретаря:  Сідорука А.О.

        Апелянта: ОСОБА_1

        Відповідача: ОСОБА_2

        Представника відповідача: ОСОБА_3

         розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду від 27 жовтня 2009 року, -

                                           в с т а н о в и л а :

             Рішенням Долинського районного суду від 27 жовтня 2009 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення 73271.00 грн. боргу, 30625 грн. інфляційних втрат та 11602 грн. процентів за користування коштами.

 На дане рішення  ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що місцевий суд допустив неповноту при розгляді справи, неправильно встановив обставини справи та дав їм невірну оцінку. Так, судом не взято до уваги той факт, що  він передав

Справа № 22-ц-1746/09р.                         Головуючий у 1 інстанції  Лицур І.М.

Категорія  24                                   Доповідач  Вакарук В.М.

кошти відповідачу,  в якого відсутні докази про їх повернення, а також про те, що ОСОБА_2 надав  позивачу для перерахунку їх на свій рахунок.  Тому просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному об’ємі.

В засіданні Апеляційного суду апелянт апеляційну скаргу з наведених підстав підтримав.  Відповідач  та його представник вимоги скарги заперечили.

           Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту укладення між ним і відповідачем договору позики коштів.

 Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення   апеляційної скарги  з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст.1046,1047 ЦК України за договором позики  одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суду грошових  коштів /суму позики/. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач, як на доказ укладення між ним  та відповідачем договору позики  коштів на загальну суму 73271 грн., посилається на виписки із свого особового рахунку, виданих ІФФ ВАТ ’’Кредобанк’’ та копій платіжних доручень, згідно яких ці кошти були перераховані ним  як оплата  за цінні папери, які були придбані відповідачем згідно дилерського Договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив дані обставини та не взяв їх до уваги, як доказ укладення  між сторонами договору позики таких коштів, оскільки вони не є належними та спростовані іншими, зібраними по справі доказами. Так, обидві сторони стверджували, що перебували з дитинства у дружніх стосунках до 2008 року, в 2007 році   придбали житло по АДРЕСА_1, а відповідач - АДРЕСА_2.На той час ОСОБА_1 працював  директором у ТЗОВ ’’Сапсан’’, де основним засновником була дружина ОСОБА_2 Заперечуючи факт позики грошей, ОСОБА_2  стверджує, що  між сторонами існувала усна домовленість, згідно  якої відповідач передавав свої гроші ОСОБА_1 для погашення боргу за придбану квартиру, однак із-за відсутності доручення, ці кошти не могли бути прийняті банком від сторонньої особи, тому  позивач зазначені кошти клав на свій особовий рахунок, з якого в цей же день  кошти перераховувалися на рахунок ОСОБА_2  В 2008 році ОСОБА_1 було звільнено з роботи за прогули, після чого він звернувся в суд із позовом.

За таких обставин суд першої інстанції пришов до правильного висновку про те, що даний факт підтверджує пояснення відповідача про те, що такі дії позивач вчиняв на виконання укладеної між ними усної угоди про порядок перерахунку коштів за придбану квартиру.

 Крім того,  свідок ОСОБА_4, яка працювала головним бухгалтером   в ТЗОВ ’’Сапсан’’, підтвердила факт передачі  нею ОСОБА_1: 08.09.2007 року – 34760 грн., 03.12.2007 року – 36550 грн., 02.06.2008 року – 2000 грн. для оплати за квартиру ОСОБА_2, при цьому 36000 грн. вона згідно розписки від 02.12.07 р. позичила останньому. /а.с.66/.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, а також те, що позивач не зміг пояснити в суді першої інстанції де і при яких обставинах між сторонами було досягнуто домовленість про позику коштів, а також  відсутність жодних доказів про походження коштів на його рахунку, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність факту позики коштів, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні його позовних вимог.

             Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, підстав для його скасування не вбачається.

               Керуючись ст.ст.307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах  Апеляційного суду Івано-Франківської області,-

      у х в а л и л а:

                  Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Долинського районного суду від 27 жовтня 2009 року залишити без змін.

           Ухвала набирає чинності  з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуюча:                                                       В.М.Вакарук

                                                                                                                     О.Ю.Беркій

Судді:

    В.М.Соколовський