Справа № 2-93

2010 р.

0531

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и  

25 лютого  2010 року

Куйбишевський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді Якубенка О.Б., при секретарі Шевченко Ю.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,  представника відповідачів ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи – П’ята Донецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договорів частково недійсними, визнання права власності на частину домоволодіння, -

 в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним  договору, визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння, мотивуючи його таким. У грудні 1999 року вона познайомилася з відповідачем ОСОБА_3, і вони стали з ним зустрічатися. Із травня 2000 року вони вирішили створити родину й стали проживати у фактичних шлюбних відносинах. На сімейній нараді вони вирішили придбати будинок. Її батько знайшов у свого знайомого будинок №18 по пер.Гвардійському в м.Донецьку, але ціна будинку була вище, ніж кошти, які готова була вкласти мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 Її батько домовився із продавцем ОСОБА_7, що вони додадуть суму, що складе приблизно половину, і куплять будинок в розсрочку на один рік. 13.11.2000р. цей будинок був придбаний на ім'я ОСОБА_3, і вони стали в ньому проживати. У договорі зазначена сума покупки в розмірі 19457грн., а фактично вони придбали його за 3500 доларів США. 25.08.2001р. вони зареєстрували шлюб і продовжили проживати в цьому будинку. Рішенням Куйбишевського районного суду м.Донецька від 13.12.2007р. їхній шлюб розірвано. 25.12.2008р. ОСОБА_3 подарував спірний будинок своєї матері, однак ОСОБА_4 у ньому не поселялася, а продовжує проживати у своїй квартирі. Вважає, що укладена між відповідачами угода є недійсною як фіктивна, оскільки її укладено без наміру створити правові наслідки. Просила визнати вищевказаний договір дарування недійсним, визнати домоволодіння №18 по пер.Гвардійському в м.Донецьку спільним майном її й ОСОБА_3 і визнати за нею право власності на 1/2 його частину.

В судовому засіданні позивач надала суду змінений та доповнений позов, в якому просила визнати частково недійсними вищевказаний договір дарування та договір купівлі – продажу спірного домоволодіння, укладений 13.11.2000р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, а також визнати за нею право власності на Ѕ частину цього домоволодіння, посилаючись на наступне. Продавець спірного домоволодіння ОСОБА_8 разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 продавав будинок за 8000 доларів США, а потім знизив ціну до 5000 доларів США. 3000 доларів США ним була отримана від ОСОБА_3 при посвідченні договору купівлі - продажу, з них 2500 доларів США становили кошти ОСОБА_4, а 500 доларів США були їхніми загальними коштами. Вони дали розписку про те, що 500 доларів протягом року віддадуть продавцеві, а 1500 доларів США, що залишилися, ОСОБА_8 погодився одержати шляхом взаємозаліку - її батько ОСОБА_9 зобов'язався зробити на цю суму йому ремонт у квартирі. Нею й відповідачем ОСОБА_3 за загальні кошти був зроблений капітальний ремонт будинку. Таким чином, вона вважає, що їхні частки в домоволодінні по суті є рівними. При оформленні договору купівлі - продажу домоволодіння було оформлено на ОСОБА_3 Вона проти цього не заперечувала, тому що її права не були порушені - вона проживала в будинку на правах члена родини й користувалася ним. У судовому засіданні представник позивача уточнила, що зазначений договір дарування необхідно визнати частково недійсним - у частині половини домоволодіння на підставі ст.234 ЦК України, а договір купівлі - продажу спірного домоволодіння, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_7, необхідно визнати частково недійсним - у частині половини домоволодіння на підставі ст.ст.48, 56 ЦК України в редакції 1963р.

Відповідачі та їх представник в судовому засіданні позов не визнали, вважаючи, що спірні договори укладені на законних підстав, що підстав для визнання їх недійсними та визнання права власності на частину спірного домоволодіння за позивачем немає. При цьому відповідачі пояснили наступне. 13.11.2000р. ОСОБА_3 за кошти, що дала ОСОБА_4, купив собі домоволодіння №18 по пер.Гвардійському в м.Донецьку. За домовленістю з колишньою власницею будинку ОСОБА_7 ОСОБА_3 купив будинок за 3500 доларів США, із цієї суми на руки продавцеві він віддав відразу 3000 доларів США, а 500 доларів він повинен був повернути протягом року, про що була складена розписка. Щомісяця він зі своєї зарплати відкладав по 100 доларів США й по закінченню напівроку погасив цю суму. У цей час ОСОБА_3 познайомився з позивачем. До покупки будинку він з нею зустрічався періодично, однією родиною вони тоді не проживали.

Представник П’ятої Донецької державної нотаріальної контори та ОСОБА_6 в судове засідання не з’явились, в заявах на ім’я суду просили розглянути справу без їхньої участі.

Як встановлено в судовому засіданні, на підставі договору купівлі – продажу від 13.11.2000р, посвідченому П’ятою Донецькою державною нотаріальною конторою в реєстрі за №3-1591, ОСОБА_7 продала ОСОБА_3 за 10457грн. домоволодіння №18 по пер.Гвардійському в м.Донецьку.

З 25.08.2001р.  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, шлюб розірвано рішенням Куйбишевського районного суду м.Донецька від 27.11.2007р. Від шлюбу вони мають дитину – ОСОБА_10, 26.05.2005р.

Згідно договору дарування від 25.12.2008р., посвідченому приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі за №6708, ОСОБА_3 подарив вказане домоволодіння ОСОБА_4

    Суд, дослідивши докази в їх сукупності, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірний договір купівлі - продажу квартири був укладений тоді, коли діяв ЦК України в редакції 1963р., тому суд застосовує саме норми цього Кодексу щодо вказаного договору та підстав визнання його недійсним.    

У відповідності зі ст.224 ЦК України в редакції 1963р. за договором купівлі - продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно й сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.56 ЦК України в редакції 1963р. угода, що укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, що діяла під впливом помилки.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину; особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Суд вважає, що позивачем та її представником нічим в судовому засіданні не доведено, що спірний договір купівлі – продажу вчинено під впливом помилки. Ними суду навіть не наведені обставини, щодо яких помилялась на момент вчинення спірного правочину сторона. Крім того, стаття 56 ЦК України в редакції 1963р. передбачає можливість визнання недійсною угоди,  укладеної внаслідок помилки, що має істотне значення, за позовом сторони, що діяла під впливом помилки, однак позивач при укладенні спірного договору купівлі – продажу стороною не була.

Згідно ст.48 ЦК України в редакції 1963р. недійсна угода, що не відповідає вимогам закону.

Позивачем суду не наведено, вимогам якого саме Закону України не відповідає вищевказаний договір купівлі – продажу, тому суд не знаходить підстав для визнання його недійсним на підставі ст.48 ЦК України в редакції 1963р.

    Доводи позивача про те, що спірне домоволодіння вони купували разом з ОСОБА_3, суд не бере до уваги за таких підстав. У самому договорі зазначено, що покупцем спірного домоволодіння виступав ОСОБА_3, що продавець ОСОБА_7 одержала саме від нього суму за договором до його підписання. Надана позивачем суду розписка про те, що її батько ОСОБА_9 зобов'язався зробити сантехнічні роботи у квартирі ОСОБА_11 на суму 1000 доларів США в рахунок вартості будинку №18 по пер.Гвардійському в м.Донецьку, що купується позивачем, свідчить тільки про наявність зобов'язань ОСОБА_9 перед ОСОБА_11 і не може свідчити про факт покупки саме позивачем спірного домоволодіння, тим більше, що ОСОБА_12 стороною в спірному договорі не був. Критично суд ставиться й до показань в судовому засіданні свідків ОСОБА_9, ОСОБА_13 і ОСОБА_11 в частині того, що позивач з ОСОБА_3 разом купували спірне домоволодіння, оскільки вони є зацікавленими в результаті розгляду справи особами, а також оскільки відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов’язань, що виникли з правочину. Також суд приймає до уваги той факт, що позивач звернулась до суду з позовом про визнання вказаного договору купівлі – продажу недійсним тільки 25.02.2009р., тобто більш ніж через вісім років після його укладення, хоча знала про нього з моменту укладення.

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушень вимог закону при укладенні спірного договору купівлі - продажу, то позовні вимоги про визнання його частково недійсним задоволенню не підлягають.

Згідно ст.328 ЦК України в редакції 2003р. право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки судом не встановлено порушень вимог закону при укладенні договору купівлі – продажу домоволодіння №18 по пер.Гвардійському в м.Донецьку від 13.11.2000р., то після його укладення та державної реєстрації ОСОБА_3 набув право власності на нього. Також суд вважає, що законних підстав для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірного домоволодіння немає, оскільки в законний спосіб вона такого права не набула.

Відповідно до ст.319 ЦК України в редакції 2003р. власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.717 ЦК України в редакції 2003р. за договором дарування одна сторона передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність.

Згідно ст.234 цього ж кодексу фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Позивачем та її представником в судовому засіданні нічим не доведено, що спірний договір дарування є фіктивним. Напроти, сторони за договором – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказали на те, що їх волевиявлення як учасників правочину відповідало їх дійсній волі, що цей договір дійсно укладався з наміром передати право власності на домоволодіння ОСОБА_4 Сам же факт проживання ОСОБА_3 після укладення цього договору дарування в спірному домоволодінні та вказаний у позові факт не вселення в нього ОСОБА_4 не можуть свідчити про фіктивність правочинуё оскільки договір дарування є консенсуальним і права та обов’язки за ним виникають вже в момент досягнення сторонами угоди за всіма істотними умовами, а така угода між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відповідно до змісту спірного договору дарування досягнута була.

Таким чином, підстав для визнання частково недійсним договору дарування домоволодіння №18 по пер.Гвардійському в м.Донецьку від 25.12.2008р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, немає.

На підставі ст.ст.48, 56, 224 ЦК України в редакції 1963р., ст.ст.234, 319, 328, 717 ЦК України в редакції 2003р., Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,  керуючись ст.ст.60,209,212,214,215  ЦПК України, суд

                                                      В и р і ш и в :

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи – П’ята Донецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договорів частково недійсними, визнання права власності на частину домоволодіння відмовити.

    Рішення може бути оскаржено до Апеляційного судові Донецької області через Куйбишевський районний суд м.Донецька на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана на протязі десятьох днів з дня проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання такої заяви, рішення суду набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Суддя: