Справа № 161/12594/18

Провадження № 2/161/447/20

Р І Ш Е Н Н Я

                                І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2020 року                 Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого-судді                Крупінської С.С.

при секретарі                        Бакай Г.М.

з участю представника позивача                 ОСОБА_1

представника відповідача                         ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору позики,

В С Т А Н О В И В:

        Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору позики.

Позовні вимоги мотивує тим, що 20 травня 2014 року рішенням Луцького міськрайонного суду задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , за нотаріально посвідченим договором позики від 15.07.2011 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі – 454 770 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі сімдесят сім) грн. 41 коп. (в тому числі: сума позики – 240  000 грн., заборгованість по несплачених відсотках – 204  000 грн., 3% річних – 10  770,41 грн.), звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, ВАР№482809, посвідченого 10.10.2003 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Прокопчук В.І. зареєстрованим №4-2934, реалізувати предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження” з дотриманням вимог Закону України “Про іпотеку” із початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На момент звернення до суду з позовом рішення суду не виконано, продаж іпотечного майна не здійснено.

Вважає, що дане порушення умов договору позики та іпотеки з боку позичальника є триваючим та вона продовжує нести матеріальні збитки, завдані невиконанням умов договору позики 16.02.2018 року на адресу відповідача було направлено претензію № 1, відповідно до якої протягом 7 календарних днів їй було запропоновано сплатити відсотки та нараховані штрафні санкції за невиконання умов договору позики грошових коштів від 15.07.2011 року в розмірі 918 432 грн., з яких 432 000 відсотки, 432 000 – штраф, 20 160 грн. три проценти річних, 34 272 грн. суми інфляційних втрат. Проте, відповідач, отримавши дану претензію 23.02.2018 року, жодних відповідей чи погашень боргу не здійснила, а тому просить суд стягнути дані кошті з ОСОБА_4 .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд в його задоволенні відмовити, подав до суду відзив на позовну заяву.

       Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

       Судом встановлено, що 15.07.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого відповідач отримала кошти в сумі 240  000 грн. зі сплатою 5% в місяць зі строком погашення до 16.01.2012 року.

       З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем був укладено договір іпотеки №б/н від 15.07.2011 року, згідно з умовами якого відповідач передав в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

       Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 травня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено, вирішено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , за нотаріально посвідченим договором позики від 15.07.2011 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі – 454 770 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі сімдесят сім) грн. 41 коп. (в тому числі: сума позики – 240  000 грн., заборгованість по несплачених відсотках – 204  000 грн., 3% річних – 10  770,41 грн.), звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, ВАР№482809, посвідченого 10.10.2003 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Прокопчук В.І. зареєстрованим №4-2934, реалізувати предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження” з дотриманням вимог Закону України “Про іпотеку” із початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

       Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач визначив предметом позовних вимог у цій справі стягнення відсотків за договором позики, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У частині п. 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Проте, посилання представника позивача на те, що позивач має право на отримання від відповідача відсотків та штрафних санкцій згідно договору позики не заслуговують на увагу.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц провадження №14-154цс18 зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку (штраф) припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, з моменту ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки виконання договірного зобов`язання по договору позики закінчено, а тому підстав для стягнення відсотків та штрафу суд не вбачає.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Не виконуючи рішення суду відповідач має розуміти, що за порушення обов`язку, який виник на підставі рішення суду, для неї можуть наставати негативні наслідки у вигляді сплати стягувачу компенсаційних втрат від несвоєчасного повернення грошових коштів, при цьому від всієї суми грошових коштів, визначених у рішенні суду, а не лише будь - якої складової частини такого грошового зобов`язання.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

При обрахунку 3 % річних за основу береться розмір простроченої суми, визначеної у договорі чи судовому рішенні.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Рішення Луцького міськрайонного суду від 20 травня 2014 року визначено сума заборгованості 454 770 грн.

Розрахунок 3% річних проводиться за наступною формулою: розмір боргу, помножується на 3, ділиться на 100, то до стягнення підлягає сума в розмірі 13643 грн. 10 коп.

Таким чином, наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої ст. 625 цього Кодексу.

Позивач крім, того просив стягнути інфляційних збитків у сумі 34272 грн., при цьому вказував, що такі збитки необхідно стягнути за період з лютого 2015 року по січень 2018 року та надав суду свій розрахунок.

Проте, як встановлено судом, то розмір інфляційних витрат позивачем розраховувався на підставі заявлених ним позовних вимог (240 000+432 000) - відсотки та штраф у зв`язку з простроченням зобов`язання, а не з суми визначеного судом боргу.

Враховуючи визначений індекс інфляції позивачем за період з лютого 2015 року по січень 2016 року – 103%, з лютого 2016 року по січень 2017 року – 101%, з лютого 2017 року по січень 2018 року – 101.1%, суд приходить до висновку, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні кошти в розмірі 23 193 грн. 27 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено судом вище, то судом задоволено позовні вимоги позивача частково, а тому і судовий збір підлягає стягненню пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 768 грн. 40 коп.

       Згідно з ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 гривень, які були нею сплачені при отриманні консультації та складанні позову.

З огляду на те, що під час розгляду справи в суді позивач не подав суду орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які він поніс у зв`язку з розглядом справи, то суд відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

       Позов задовольнити частково.

       Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_3 ( НОМЕР_2 ) три проценти річних від простроченої суми боргу в розмірі 13 643 (тринадцять тисяч шістсот сорок три) грн. 10 коп., інфляційні витрати в розмірі 23 193 (двадцять три тисячі сто дев`яносто три) грн. 27 коп., судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн.. 40 коп., а всього 37 604 (тридцять сім тисяч шістсот чотири) грн. 77 коп.

В решті позову відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду виготовлено 20.01.2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду С.С.Крупінська