Справа № 587/2729/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року м. Суми

Сумський районний суд Сумської області у складі:

головуючого - судді - Черних О.М.

за участю секретаря судового засідання - Макошенець С.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), треті особи: Сумська районна державна нотаріальна контора (м. Суми, майдан Незалежності, 8), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ) про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 12 жовтня 2010 року з моменту його укладення та державної реєстрації. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_2 - її невістка, а треті особи - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - онучки. У силу віку та стану здоров`я вона потребувала допомоги, а тому вони домовилися на укладення договору довічного утримання. Вважала, що належний їй будинок та земельна ділянка на праві власності перейде у власність відповідачці після її смерті, а до того вона буде здійснювати її утримання. Оформленням договору займалася ОСОБА_2 , якій вона довіряла. Вказувала, що при укладанні договору маючи похилий вік, поганий зір, і взагалі вона не грамотна, погано читає, вона не прочитала зміст договору, який був складений українською мовою, тому, підписуючи договір, вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_2 її утримуватиме, а після її смерті будинок та земельна ділянка перейде їй у власність, як відповідна винагорода. Після укладення договору вона продовжила проживати у будинку, користуватися земельною ділянкою. Деякий час відповідачка мешкала разом з нею, але потім вона виїхала і за нею не стали доглядати, ані відповідачка, ані онучки - треті особи по справі. Вказала, що її право порушено, оскільки, підписуючи договір дарування будинку та земельної ділянки, в силу похилого віку та стану здоров`я, неправильно сприймала істотні умови договору, оскільки вона мала на меті відчужити своє спірне майно лише після смерті. Також неправильно сприймала істотні умови угоди щодо безоплатності та неможливості в подальшому користуватися і володіти нерухомим майном. Зазначила, що вона не бажала позбавляти себе при житті житла, яке було її єдиним житлом, в якому вона була зареєстрована.

Короткий зміст відзиву

Відповідачка заперечує проти задоволення позову, вказала, що позивачка усвідомлювала, що уклала з нею саме договір дарування, оскільки вона обіцяла це своєму померлому сину і під час укладання даного договору будь - якого тиску на неї з боку відповідача не чинилось. При цьому вказала, що навіть, якщо допустити, що позивачка не усвідомлювала значення укладеного договору, то вона переїхала і не проживала з позивачкою з 2011 року, і саме з того часу, позивачу стало відомо про порушення її права, а тому вважає що строк позовної давності сплинув в 2014 році.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач та її представник заперечували проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

Третя особа ОСОБА_4 суду пояснила, що вони проживали у будинку АДРЕСА_1 всією родиною разом. В 2008 році помер батько і перед смертю попросив їх бабусю - ОСОБА_5 не виганяти їх з будинку. В 2011 році ОСОБА_5 та її мати оформили договір дарування будинку. Під час укладання договору бабуся усвідомлювала, що саме оформлюється договір дарування, ані інший договір. З 2011 року її мати - ОСОБА_2 переїхала проживати до смт. Краснопілля, в будинку продовжили проживати її сестра разом зі своєю родиною. Вказала, що ще в 2011 році, коли мати переїхала проживати до свого чоловіка, син ОСОБА_5 - ОСОБА_7 звертався до працівників поліції з приводу того, що її ввели в оману і вона подарувала свій будинок, але на той час, бабуся не захотіла звертатися з позовом до суду. Весь цей час, з 2011 року син ОСОБА_5 - ОСОБА_7 постійно налаштовував свою матір проти них, і нарешті він зіпсував їх відносини. Заперечувала проти задоволення позову.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, направила до суду письмові пояснення в яких зазначила, що заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Вказала, що позивачка добровільно уклала з її матір`ю договір дарування.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона є донькою позивачки - ОСОБА_5 і мати їй повідомила, що вона заповіла будинок ОСОБА_2 , при цьому вона вважала себе хазяйкою і, що ОСОБА_2 буде опікуватися нею до її смерті. На даний час вона піклується за матір`ю сама.

Позиція суду

Суд вислухавши учасників процесу, свідка оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні докази приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

20 жовтня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 були укладені нотаріально посвідчені договори дарування належних позивачу на праві власності будинку АДРЕСА_1 та приватизованої земельної ділянки площею 0,05 га (а.с. 94-110 ).

Відповідно до довідки Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області, згідно книги погосподарського обліку Миколаївської сільської ради 2016-2020 років за адресою: будинок АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , хоча фактично ОСОБА_9 проживає одна (а.с. 7).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Предметом спору у справі, є визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки з підстав установлених статтею 229 ЦК України.

Суд вважає доведеним що при укладенні оспореного договору дарування, позивачка помилялася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, так як неправильно сприйняв фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання передаючи належні їй на праві власності будинок та земельну ділянку відповідачці.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному будинку після укладення договору дарування.

Наявність чи відсутність помилки під час укладення договору дарування, суд має визначати не тільки за фактом його укладення, а й за такими обставинами, як наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній частині будинку після укладення договору купівлі-продажу.

У ході судового розгляду встановлено, що позивачка укладаючи спірний договір дарування житлового будинку та земельної ділянки вважала, що ОСОБА_2 буде здійснювати за нею догляд та допомагати їй, оскільки, вона була людиною похилого віку у віці 80 років, потребувала допомоги і бажала, щоб будинок перейшов у власність її невістці ОСОБА_2 після її смерті.

Після укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_9 не втратила інтересу до спірного майна, так вона залишилась там проживати і бути там зареєстрованою; тобто, передача будинку фактично не відбулась; в силу свого похилого віку та за станом здоров`я вона потребувала стороннього догляду, який їй надавала відповідачка, доки проживала разом з нею, тобто до 2011 року.

Встановивши вказані вище фактичні обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні усіх обставин справи, суд дійшов до висновку про те, що договір дарування не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Укладаючи договір, ОСОБА_9 не мала наміру та волевиявлення на відчуження належного їй житлового будинку та земельної ділянки, який був її єдиним житлом, що свідчить про укладення договору дарування під впливом помилки.

Разом з тим, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, як роз`яснено в абзаці третьому пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом встановлено, що позивач дізнався про порушення його права ще в 2011 році, саме з цього часу відповідачка переїхала до свого чоловіка в смт. Краснопілля Сумського району, Сумської області, і перестала допомагати та піклуватися за позивачкою, тобто строк позовної давності сплинув у 2014 році.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10-13, 81, 89, 263, 265, 315-319 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), треті особи: Сумська районна державна нотаріальна контора (м. Суми, майдан Незалежності, 8), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ) про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки- відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду через Сумський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Черних