Справа № 211/1212/19

Провадження № 2/211/142/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 січня 2020 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гулько А.С.,

представника позивача - Бродька А.І. , представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просить стягнути з нього заборгованість за укладеним кредитним договором № KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 р. в сумі 445756,17 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, з яких: борг по кредиту станом на 12.02.2019 р. - 87069,86 грн., борг по відсоткам станом на 12.02.2019 р.- 87075,85 грн., борг по пені станом на 12.02.2019 р.- 173195,21 грн., інфляційні втрати з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 р.) - 39315,49 грн.; 3% річних з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 р.) - 8475,00 грн.; інфляційні втрати з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 р. по 12.02.2019 р. - 8098,47 грн.; 3% річних з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 р. по 12.02.2019 р. - 2003,00 грн., та 10% від боргу - 40523,29 грн.

В ході розгляду справи позивач заявлені вимоги уточнив, зазначивши, що відмовляється в межах цього провадження про стягнення 10% від боргу в сумі 40523,29 грн., просить додатково стягнути подвійну ставку (п. 6.2 договору) на тіло кредиту з 12.02.2019 р. по теперішній час в сумі 21 680,40 грн. та інфляційні втрати з 12.02.2019 р. по теперішній час в сумі 12 670,89 грн., загальна сума до стягнення в розмірі 439 584,17 грн.

Ухвалою суду від 15 березня 2019 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Протокольною ухвалою від 16 грудня 2019 р. представнику відповідача відмовлено в поновленні строку для надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року розгляд справи зупинено до вирішення питання щодо відводу головуючого судді у справі.

Ухвалою суду від 15 січня 2020 року в задоволенні заяви представника відповідача про відвід головуючого судді відмовлено.

В судове засідання сторони не з'явилися, про дату слухання справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Представник позивача Бродько А.І. 20 січня 2020 року звернувся до суду із заявою про закінчення розгляд справи за його відсутності, на задоволенні вимог наполягає.

Від представника відповідача ОСОБА_2 20 січня 2020 року до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в іншому процесі.

Від відповідача ОСОБА_3 20 січня 2020 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням його на амбулаторному лікуванні, до суду надано листок непрацездатності, відкритий 20.01.2020.

Розглянувши вказані клопотання, суд вважає необхідним відмовити в їх задоволенні, оскільки сторонами по справі було надано всі можливі доводи на обгрунтування своїх позицій з наданням відповідних доказів та, як вбачається з протоколу судового засідання від 13.01.2020, по справі судом досліджено також письмові докази. Оскільки чергове відкладення розгляду справи призведе до надмірного затягування розгляду справи, яка перебуває в провадженні суду з березня 2019 року, суд вважає можливим на підставі положень частини першої статті 223 ЦПК України закінчити розгляд справи у відсутність учасників процесу, оскількиїх неявка не перешкоджає закінченню розгляду справи.

В судовому засіданні 13 січня 2020 року представник позивача Бродько А.І. на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав, викладених в позові та заявах, в обґрунтування яких зазначено, що Апеляційний суд Дніпропетровської області 28.10.2015 р. встановив, що банк не є належним кредитором, бо продав борг Кабінету Міністрів України в особі Державної іпотечної установи, тому вимога про повернення боргу, на яку посилається представник відповідача, не є вимогою кредитора, бо банк не був кредитором. Не можна таку вимогу вважати датою виконання зобов`язання по кредитному договору, бо вимога підписана не кредитором.

В заяві від 27.12.2019 р. представником позивача зазначено, що відповідно до договору про відступлення права вимоги № 977/08, реєстраційний номер № 2823, 30.05.2008р. змінився кредитор з АТ КБ Приватбанк на Державну іпотечну установу. 19.01.2018р. (дата нотаріального засвідчення зворотнього відступлення) Державна іпотечна установа повернула банку права кредитора, у зв`язку з несплатою ОСОБА_3 платежів по кредитному договору на користь Державної іпотечної установи. Державна іпотечна установа не зверталася до суду про захист прав кредитора. Відповідно до п.1.3., розділу 4 договору про відступлення права вимоги від 30.05.2008р. № 977/08 Державна іпотечна установа вибрала не судовий спосіб захисту своїх прав, як кредитора, а саме: зворотне відступлення права вимоги (п. 1.3. договору). Банк є добросовісним кредитором, звертався до суду за захистом прав, однак суди відмовляли завдяки активному захисту ОСОБА_3 , оскільки саме він клопотав про витребування доказів щодо того, що банк не є кредитором, тому вважає, що відповідач так активно захищається, щоб не платити банку, не намагаючись вирішити боргові зобов`язання з кредитором в будь-якій формі. Тому просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні 13 січня 2020 року позов не визнав. Суду пояснив, що позивачем направлено позичальнику ОСОБА_3 вимогу № 30.1.0.0/2-6НО, в якій змінено строк повернення кредиту в зв`язку з простроченням позичальником сплати кредитних платежів - тридцяти денний строк з дня отримання позичальником вимоги. Вимога була направлена 28.02.2013 р., отримана відповідачем 05.03.2013 р., тому з 04 квітня 2013 року почав спливати строк повернення позичальником ОСОБА_3 повної суми кредиту, процентів та неустойки, а отже позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, оскільки такий строк сплив 04.04.2016 р., а звернення до суду відбулось 06 березня 2019 року. Тому вважає, що позивачем безпідставно нараховано відповідачу проценти за кредитним договором, що зумовлює необхідність відмовити позивачу в цій частині в задоволенні вимоги. Що стосується нарахування пені в сумі 173195,21 грн. станом на 12.02.2019 р., то оскільки спливла позовна давність за основною вимогою, то спливла і позовна давність за додатковою вимогою про стягнення штрафу та пені. Крім того, 11 грудня 2013 року судом було винесено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за вказаним договором. однак рішенням суду апеляційної інстанції рішення скасовано та прийнято нове про відмову в задоволенні вимог, оскільки банк є неналежним позивачем, бо не є кредитором за кредитним договором № KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 р. Вказані обставини згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Тому в зв`язку з викладеним просить в задоволенні позову відмовити.

В письмових поясненнях представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що витяги з договору відступлення права вимоги № 977/08 від 30.05.2008 р., копію листа Державної іпотечної установи від 28.08.2017 р. № 5582/15/13, копію інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухомість від 16.02.2018 р. слід визнати неналежними доказами, оскільки вони не стосуються предмету доказування по справі № 211/1212/19, а позивач не скористався своїм процесуальним правом на зміну підстав позову шляхом подання письмової заяви про це. В п. 4 своєї заяви «Про захист права» від 27.12.2019 р. позивач посилається на те, що право вимоги за кредитним договором від 06.02.2008 р. йому було відступлено в зворотному порядку Державної іпотечною установою 18 січня 2018 року. Разом з тим, лист Державної іпотечної установи № 5582/15/3 «Щодо зміни іпотеко держателя», в якому йдеться про зворотне відступлення права вимоги датований 28-м серпня 2017 року, тобто до дати, з якою позивач пов`язує наявність права кредитора. Звертаю увагу суду на те, що лист Державної іпотечної установи № 5582/15/3 від 18.01.2018 р. не містить взагалі посилання на дату зворотного відступлення права вимоги, натомість містить лише прохання про заміну іпотекодержателя. При цьому, згідно п. 4.1 р. 4 договору №977/08 від 30.05.2008 р., витяг з якого наданий позивачем, не пізніше наступного робочого дня з дня виявлення обставин, зазначених в п. 2.3. цього договору, Установа зобов`язана за допомогою державного підприємства спеціального зв`язку, електронної пошти НБУ, тощо доставити в банк вимогу зворотного відступлення прав вимоги, у якій наводяться підстави для набрання чинності пунктом 1.3 договору окремо по кожному кредитному договору, визначається сума зобов`язань банку по зворотному відступленню права вимоги. Отже, належним доказом, на підставі якого судом може бути встановлена обставина щодо дати зворотного передання права вимоги, є Вимога банку. Проте, позивачем не подана до суду у відповідності до ч. 2 ст. 83 ЦПК України ця Вимога. А враховуючи ту обставину, що позивач вперше назвав себе кредитором відповідача за спірним кредитним договором ще під час подання до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у справі №210/3209/13 (06.04.2013 р.), існує велика ймовірність того, що вимога зворотного відступлення права вимоги направлялась ДІУ ще до 22.03.2013 р., тобто дати підписання вимоги № 30.1.0.0/2-6НО, в якій позивач змінив строк повернення кредиту у зв`язку з простроченням позичальником сплати кредитних платежів. Це в свою чергу спростовує доводи позивача у заяві від 27.12.2019 р. про те, що вимога про дострокове повернення кредиту направлена не кредитором відповідача. Доводи позивача про те, що його вимога № 30.1.0.0/2-6НО 22.03.2013 р. не змінила строки повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, є не обґрунтованими. Зі змісту п. 4.1 р. 4 договору №977/08 від 30.05.2008 р. також вбачається, що сума зворотної вимоги може бути повною або частковою. Отже, позивач не довів передання йому повної суми кредиторської заборгованості за спірним кредитним договором від 06.02.2008 р. в порядку зворотної вимоги належними та допустимими доказами. В своїй заяві від 27.12.2019 р. позивач обґрунтовує поважність причин пропуску строку позовної давності такими обставинами, як недобросовісність позичальника та його активний захист в суді, що не є поважною причиною пропущеного строку в розумінні ч. 5 ст. 267 ЦК України. Зміна кредитора також не є поважною причиною пропуску строку позовної давності, адже, не є обставиною, яка не залежить від волі позивача та перешкоджає кредитору звернутись до суду. Крім того, заміна кредитора у зобов`язанні не створює нового зобов`язання та не змінює моменту виникнення обов`язку у боржника щодо виконання договірного зобов`язання. Тому просить застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких мотивів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, відповідно до укладеного договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 р., ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 94000,00 грн. під 15,00% річних на строк до 06 лютого 2023 року на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Кредит надавався на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (п. 1.4 договору).

Пунктом 2.4. договору позичальник зобов`язувався щомісячно до 6 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтет ними платежами в сумі не менше 1329,05 грн. шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань.

Пунктом 5.3. договору відповідач, як позичальник, зобов`язався належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за цим договором.

Договір між сторонами був укладений відповідно до вимог статті 634 ЦК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Положеннями статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Розділом 6 передбачено відповідальність сторін за договором про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 р.

Так, згідно пункту 6.2 договору, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 11, 2.4 цього договору, позичальник сплачує кредитору відсотки за користування кредитором у подвійному розмірі від зазначеного в п. 1.1. нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п. 1.1 суми щомісячного платежу за цим договором. При встановленні кредитором у порядку,передбаченому п. 5.2.7 зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки. Цей пункт вступає в дію з моменту зворотного відступлення прав вимоги ПриватБанку по цьому договору.

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених п. 2.4, 6.2 даного договору, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити кредитору пеню у розмірі 0,15 від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні.

При непогашенні кредиту в строки, зазначені в п.п. 1.1., 2.4 цього договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п. 6.2 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості. Цей пункту вступає в дію з моменту зворотного відступлення прав вимоги ПриватБанку по цьому договору (п. 6.5. договору).

Відповідно до пункту 6.6. договору, при порушенні позичальником строків платежів по зобов`язанням , передбаченим цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі в межах 10% від суми невиконаного зобов`язання.

Так, згідно наданого до суду розрахунку та заяви про зміну ціни позову, сума боргу відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором № KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 р. складає в розмірі 445756,17 грн., з яких:

-борг по кредиту станом на 12.02.2019 р. - 87069,86 грн.;

-борг по відсоткам станом на 12.02.2019 р.- 87075,85 грн.;

-борг по пені станом на 12.02.2019 р.- 173195,21 грн.;

-інфляційні втрати з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 р.) - 39315,49 грн.;

-3% річних з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 р.) - 8475,00 грн.;

-інфляційні втрати з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 р. по 12.02.2019 р. - 8098,47 грн.;

-3% річних з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 р. по 12.02.2019 р. - 2003,00 грн.,

-подвійна ставку на тіло кредиту (п. 6.2 договору) за період з 12.02.2019 р. по 12.12.2019 р. в сумі 21 680,40 грн.;

-інфляційні втрати за період з 12.02.2019 р. по 12.12.2019 р. в сумі 12 670,89 грн.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року по справі № 450/2488/16-ц).

Відповідачем по справі заявлено про застосування строку позовної давності до пред`явлених вимог АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою та третьою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, представник відповідача посилається на наявність направленої позивачем вимоги про дострокове погашення заборгованості від 28.02.2013 р., яка отримана відповідачем 05.03.2013 р., тому саме з 04 квітня 2013 року (30 днів після спливу отримання повідомлення) починається рахуватися строк позовної давності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, на дату направлення досудової вимоги за вих. від 22.02.2013 р. (а.с. 161), АТ КБ «Приватбанк» не мало права вимоги кредитора, що підтверджується наданою відповідачем копію рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року (а.с. 159-160), відповідно до якого банком 06 лютого 2008 року було укладено з Державною іпотечною установою договір щодо відступлення права вимоги іпотечним житловим кредитом.

При цьому суд приймає до уваги повідомлення Державною іпотечної установи від 21.08.2017 р. приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу щодо заміни іпотекодержателя нерухомого майна в зв`язку з настанням умови Договору від 30.05.2008 р., а саме - зворотного відступлення права вимоги за іпотечним кредитом ОСОБА_3 від 06.02.2008 р. до АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 195).

Доказів на спростування вищезазначеного відповідачем суду не надано,а отже позивач звернувся до суду в межах встановленого строку.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 6686,34 грн., сплачений ним при подачі позову, тому оскільки позов підлягає задоволенню повністю, суд з врахуванням зазначеного вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати.

Крім того, частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 5 частини третьої статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною третьою статті 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Представником позивача надано як ордер (а.с.4), так і акт виконаних робіт, та платіжне доручення на суму 1178,15 грн. (а.с. 207), яку він просить стягнути з відповідача на користь позивача.

Тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, заборгованість за договором про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 р. в сумі 439 584 (чотириста тридцять дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) гривні 17 коп., з яких: борг по кредиту станом на 12.02.2019 р. - 87069 (вісімдесят сім тисяч шістдесят дев`ять) гривень 86 коп.; борг по відсоткам станом на 12.02.2019 р.- 87075 (вісімдесят сім тисяч сімдесят п`ять) гривень 85 коп.; борг по пені станом на 12.02.2019 р.- 173195 (сто сімдесят три тисячі сто дев`яносто п`ять) гривень 21 коп.; інфляційні втрати з суми заборгованості - 39315 (тридцять дев`ять тисяч триста п`ятнадцять) гривень 49 коп.; 3% річних з суми заборгованості - 8475 (вісім тисяч чотириста сімдесят п`ять) гривень 00 коп.; інфляційні втрати з несплатою щомісячного платежу за період з 06.04.2016 р. по 12.02.2019 р. - 8098 (вісім тисяч дев`яносто вісім) гривень 47 коп.; 3% річних з несплатою щомісячного платежу за період з 06.04.2016 р. по 12.02.2019 р. - 2003 (дві тисячі три) гривні 00 коп., подвійну ставку на тіло кредиту (п. 6.2 договору) за період з 12.02.2019 р. по 12.12.2019 р. в сумі 21 680 (двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 40 коп.; інфляційні втрати за період з 12.02.2019 р. по 12.12.2019 р. в сумі 12 670 (дванадцять тисяч шістсот сімдесят) гривень 89 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в сумі 6686 (шість тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 34 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 1178 (одна тисяча сто сімдесят вісім) гривень 15 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 січня 2020 р.

Суддя Д.М.Ніколенко