Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.

Провадження №22-ц/824/6753/2024 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про поділ майна подружжя та просила про його задоволення, посилаючись на те, що вона з 08.09.2000 року по 16.08.2022 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 .

За час перебування у шлюбі сторонами, як подружжям, набуте спільне сумісне майно, а саме:

- двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв.м, житловою - 34,3 кв.м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 318174132224. Квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 . Ринкова експертна вартість квартири складає 1 866 304,64 грн.;

- заміський будинок з гаражем, баня, сарай, дві альтанки, теплиця, сад, город, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482000:12:003:5112, площею 0,12 га, та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Експертна вартість збудованих споруд складає 1 645 500,00 грн.;

- автомобіль «КІА SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , експертна ринкова вартість автомобіля складає 767 460,89 грн.

Посилаючись на те, що між сторонами існує спір щодо розподілу майна, набутого за час шлюбу, яке є їх спільною сумісною власністю, ОСОБА_2 просила суд: визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв.м, житловою - 34,3 кв.м; житлові споруди, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,12 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль «КІА SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , а також просила поділити вищевказане майно навпіл згідно чинного законодавства України.

Крім того, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки майна, набутого за час шлюбу.

09.05.2023 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у якій просив суд: визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 419 862,29 грн.; автомобіль «KIA SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартістю 700 000,00 грн.; 1/4 частку права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Просив провести поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вартістю 1 119 862,20 грн., за яким:

- виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв.м, вартістю 419 862,29 грн.;

- виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль «КІА SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартістю 700 000,00 грн.;

- залишити ОСОБА_2 1/4 частку права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Крім цього, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 140 068,00 грн. грошової компенсації вартості його частки спільної сумісної власності.

В обґрунтування вимог зустрічного позову, ОСОБА_1 посилався на те, що перебував з ОСОБА_2 з 08.09.2000 року до 16.08.2022 року у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі сторонами набуто майно, яке є спільною сумісною власністю, а саме:

- двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв.м, житловою - 34,3 кв.м, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 ;

- автомобіль «КІА SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 .

Посилався на те, що під час розгляду справи про розірвання шлюбу ОСОБА_2 було визначено вартість спірної квартири у розмірі 419 862,29 грн., а також вартість автомобіля у розмірі 20 000,00 дол. США, що еквівалентно 700 000,00 грн.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не заперечує щодо такої оцінки спірного майна, при цьому, не погоджується з оцінкою спірного майна, поданою ОСОБА_2 під час розгляду даної справи, посилаючись на те, що така оцінка зроблена з порушенням вимог законодавства без огляду такого майна експертом.

Щодо заявленого ОСОБА_2 поділу житлових споруд, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482000:12:003:5112, площею 0,12 га, за адресою: АДРЕСА_2 , позивач за зустрічним позовом зазначив, що вказане майно не може бути предметом поділу, оскільки такі споруди розташовані на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, та є самочинним будівництвом.

Також, ОСОБА_1 у зустрічному позові зазначав, що під час перебування у шлюбі сторонами набуто у власність 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , яка хоча і зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , однак є спільним сумісним майном подружжя.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що спірна квартира АДРЕСА_1 є єдиним місцем його проживання та реєстрації. В той час, як ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до провадження та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 серпня 2023 року задоволено заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Карманова В.В. про відмову від частини позовних вимог та закрито провадження в частині вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь грошової компенсації вартості 1/2 частини майна, набутого під час шлюбу з відповідачем, як спільної сумісної власності.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 від 10 жовтня 2023 року, останній, пославшись на те, що під час розгляду цієї справи йому стало відомо про відчуження 1/4 частки спірної квартири АДРЕСА_3 , яка була спільним майном подружжя, зазначив, що відчуження цієї частки здійснено ОСОБА_2 без його відома та не в інтересах сім`ї і не на її потреби. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 вважав, що при поділі майна, кошти від продажу частки спірної квартири у розмірі 250 031,75 грн. слід присудити ОСОБА_2 .

У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд:

1) визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 419 862,29 грн.;

- автомобіль «KIA SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартістю 700 000,00 грн.;

- 250 031,75 грн. від продажу ОСОБА_2 спільного сумісного майна подружжя - 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 .

2) провести поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , загальною вартістю 1 369 893,90 грн., за яким:

- виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв.м, вартістю 419 862,29 грн.;

- виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль «KIA SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартістю 700 000,00 грн.;

- зарахувати та виділити у власність ОСОБА_2 250 031,75 грн. вартості спільного сумісного майна подружжя від продажу 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 ;

3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 265 084,66 грн. грошової компенсації вартості його частки спільної сумісної власності.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 28 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, - задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двокімнатну квартиру загальною площею 59,3 кв.м, розташовану у АДРЕСА_1 .

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 700 000, 00 грн.

Виділено ОСОБА_2 у власність 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_1 у власність 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1 .

Виділено у власність відповідачу ОСОБА_1 автомобіль марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 700 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки автомобіля у розмірі 350 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 710 грн. 00 коп.

У задоволенні решти вимог первісного та зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням суд вирішив вимоги позивачки ОСОБА_2 за її позовом частково, оскільки він двічі в рішенні вирішив питання про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя сторін - квартири, визнав її спільною сумісною власністю і виділив в її власність 1/2 частку квартири. При цьому, стосовно автомобіля судом вирішено питання про його поділ, а не визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину автомобіля. Разом з тим, згідно висновку резолютивної частини рішення суд поділив навпіл сам автомобіль, зазначивши: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошо­ву компенсацію частки автомобіля». Таким чином, вимоги про поділ спільного сумісного майна сторін судом не вирішено.

На думку скаржника, такі висновки суду не сприяють його правильному і належному виконанню, ускладнюють і роблять неможливим його виконання, оскільки рішення повинно бу­ти не тільки ухвалене, а й виконане, в тому числі і примусово.

Наведені обставини, на думку ОСОБА_1 , є законною підставою для скасування рішення.

Також зазначає, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції взагалі не зазначенозагальної вартості спільного сумісного майна сторін, вартість частки на це майно кожного співвласника, вартість всієї квартири співвласників, вартість частки кожного співвласника, що також робить неможливим належне виконання судового рішення.

Апелянт також посилається на те, що до помилкового судового рішення призвело те, що судом першої інстанції проігноровано вимоги ст. 370, 364, 183 ЦК України про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Оскільки позивач у позовній заяві наполягала на поділі набутого за час шлюбу майна навпіл, яке є неподільними речами, і які не можливо поділити без втрати їх цільового призначення.

ОСОБА_1 у скарзі наголошує на тому, що в резолютивній частині рішення взагалі відсутні висновки про дійсну встанов­лену судом вартість спірної квартири сторін, яку, як і все спільне сумісне майно, позивач ОСОБА_2 просила поділити навпіл. В мотивувальній частині судом зазначено тільки висновок про орієнтовну а не оціночну вартість квартири, яка є спільним сумісним майном подружжя. При цьому, вартість квартири в розмірі 1 866 305,00 грн. згідно висновків ФОП ОСОБА_3 від 10.02.2023 року є орієн­товною. Оцінювачем не було оглянуто об`єкт оцінки, що не надає суду підстав ці її висновки про вартість квартири вважати достовірними і достатніми доказами.

Також ОСОБА_1 у скарзі посилається і на помилковість висновків суду першої інстанції щодо встановленняоцінки квартири та автомобіля, які визнані судом спільною сумісною власністю сторін.

Так, в якості належного доказу вартості квартири та автомобіля, ним надано суду копію зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду м. Києва від 19.01.2022 року про поділ цього спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з якої вбачаєть­ся, що позивачем ОСОБА_2 особисто визначено вартість квартири у 419 862,29 грн. згідно договору купівлі-продажу, та автомобіля у 20 000 $, з чим апелянт погоджується.

Однак, у висновках мотивувальної частини рішення вартість автомобіля визначена судом в розмірі 767 460,89 грн., а у висновках резолютивної частини судового рішення вартість автомобіля визначена у розмірі 700 000 грн. 00 коп.

Наведене свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Крім того, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість висновків суду щодо відсутності підстав для присудження спірної квартири одному із колишнього подружжя, оскільки такі висновки не відповідають вимогам діючого законодавства, зокрема ст.ст. 183, 364, 370 ЦК України, ст.ст. 69, 71 СК України.

Не погоджується апелянт і з висновками суду про спосіб та порядок поділу квартири, як спільного сумісного майна обох сторін. Вказує, що рішення суду про поділ навпілквартири шляхом виділення кожній стороні власності на 1/2 її частини, одночасно без зазначення її загальної вартості та вартості часток, які судом визнаються власністю сторін, не відповідають об­ставинам справи.

Суд повністю проігнорував та взагалі не зробив належні висновки з приводу тієї обставини, що юридично на цей час до набрання законної сили судовим рішенням, за договором купівлі-продажу, єдиним власником спірної квартири є відповідач ОСОБА_1 , і таким чином, єдиним розумним правильним рішенням суду може бути залишення у його власності квартири, що в подальшому зробить безпроблемним виконання рішення, без по­дальшого переоформлення права власності.

Зазначає, що суд не зробив також будь-яких висновків стосовно того, що квартира також не може бути поділена навпіл без втрати її цільового призначення.

Посилається на помилковість висновків суду щодо того, що автомобіль не підлягає виділенню ОСОБА_2 , ос­кільки вона на нього не претендує.

Крім того в мотивувальній та резолютивній частині рішення суду з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 присуджено стягнення грошової компенсації частки автомобіля у роз­мірі 350 000,00 грн. - половина від 700 000,00 грн. Однак, відповідно до оцінки вартості автомобіля, яка зроблена оцінювачем ОСОБА_4 , вартість автомобіля складає не 700 000,00 грн., а 767 460,89 грн. Таким чином, розмір визначеної вище компенсації повинен скла­дати 383 730,44 грн.

Вказує, що за наданими ОСОБА_2 доказами вартість квартири складає 1 866 305,00 грн., а вартість авто­мобіля - 764 460,89 грн.

Однак, за наданим ОСОБА_1 доказом про визначення самою ОСОБА_2 вартості квар­тири, її вартість складає 419 862,29 грн., а вартість автомобіля - 700 000,00 грн.

Також за висновками суду встановлено, що 27.11.2015 року, за час шлюбу, позивач ОСОБА_2 особисто, на підставі договору купівлі - продажу відчужила належну їй 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 .

В рішенні суду першої інстанції взагалі не вказано вартість відчуженої ОСОБА_2 належної їй частки квартири та не зазначено про те, що після цього відчуження спільною сумісною власністю подружжя сторін стали гроші у розмірі 250 031,75 грн.

Апелянт наголошує, що тільки в судовому засіданні 04.02.2023 року, з наданих представником позивача ОСОБА_2 документів, йому стало відомо, що ця частка майна, вартістю 250 031,75 грн. була продана особисто його дружиною.

Разом з тим, 1/4 частка проданої позивачем ОСОБА_2 квартири була спільною сумісною власністю подружжя, про що ОСОБА_1 не знав та не міг достовір­но знати, не мав і не має про це ніяких документів. А тому не давав і не міг давати своєї згоди на відчуження цього майна, ніяких коштів від його продажу він не отримував, 250 031,75 грн. у сімейний бюджет від позивача не поступало.

Також посилається на те, що у висновках і мотивувальної і резолютивної частини рішення суду першої інстанції взага­лі відсутні будь які дані про загальну вартість усього спільного сумісного майна подружжя сторін та не зазначено вартість 1/2 частки у спільному сумісному майні кожного з подружжя сторін по справі.

Апелянт вважає, що загальна вартість усього спільного сумісного майна подруж­жя сторін складає 1 369 893,90 грн. (419 862,29 грн. + 700 000 грн. + 250 031,75 грн.).

Таким чином, вартість частки у спільному сумісному майні кожного з подружжя сторін повинна складати - 684 946,95 грн. (1 369 893,9 грн. : 2 = 684 946,95 грн.).

Зазначає, що оскільки відповідно до копії реєстраційного посвідчення, власником автомобіля є ОСОБА_2 , то суд повинен був при поділі спільного сумісно­го майна подружжя сторін залишити його у власності ОСОБА_2 . Відсутність у неї документу на керування автомобілем не пов`язане з правом власності на нього, а її небажання мати автомобіль у своїй власності не може бути підставою для виділення його ОСОБА_1 , який відповідно до копії посвідчення від 27.11.2019 року є особою з інвалідністю 2 групи та має проблеми з приводу керування автомобілем.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 адвокат Поліщук С.Ю. просила апеляційну скаргу задовольнити частково та змінити резолютивну частину рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, виклавши її в наступній редакції, а саме:

«Виділити у власність відповідачу ОСОБА_1 автомобіль марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 767 460 грн. 89 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки автомобіля у розмірі 383 730 грн. 44 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 14 494 грн. 00 коп.».

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 року просила залишити без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Слободян В.П. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Поліщук С.Ю. в апеляційному суді просила скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, змінивши рішення у спосіб, який наведений у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.09.2000 року (том 1, а.с.19), який був розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року в справі № 761/42949/21 (том 1, а.с.82).

Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули спільне майно, а саме:

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв.м, житловою - 34,3 кв.м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 318174132224. Квартира набута на підставі договору купівлі-продажу від 21.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Швидкою І.М. Квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (том 1, а.с.13-14, 15, 16, 17);

- автомобіль «КІА SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, колір сірий, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Також встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала 1/4 частка квартири АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 07.02.2012 року серії НОМЕР_5, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), згідно з наказом Головного управління житлового забезпечення від 01.02.2012 року № 10 (том 1, а.с.111). Вказана квартира набута ОСОБА_2 в порядку безоплатної приватизації.

27.11.2015 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю., відчужила належну їй 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 (том 1, а.с.107-110).

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.12.2015 року серії НОМЕР_3 (НОМЕР_4) належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:12:003:5112, площею 0,12 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.с.12).

Доказів того, що на вказаній земельній ділянці знаходиться незавершеним будівництвом будинок, житлові та господарські споруди, сторонами по справі надано не було.

ОСОБА_2 на підтвердження вартості спірного майна було надано суду висновки суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , відповідно до яких: вартість автомобіля «КІА SРОRТАGЕ» станом на 10.02.2023 року складає 767 460,89 грн.; орієнтовна вартість споруд, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,12 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , складає 1 645 500,00 грн.; орієнтовна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв.м, житловою - 34,3 кв.м, складає 1 866 305,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання спільним сумісним майном сторін та поділу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та автомобіля марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та відмови у задоволенні решти позовних вимог сторін за їх необґрунтованістю та недоведеністю.

З такими висновками суду колегія суддів загалом погоджується, виходячи з наступного.

Положеннями статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статей 60, 61 СК України дає підстави для висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Зазначені норми сімейного законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 року в справі № 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналіз указаних норм свідчить про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але й інші обставини.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 373/185/21.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 16.01.2023 року в справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22)).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 , та автомобіль марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , набуті сторонами, як подружжям, за час шлюбу, що ними не заперечувалося, законним та обґрунтованим є висновок суду про визнання даного майна спільною сумісною власністю подружжя.

Поділ вищевказаного майна судом проведено з дотриманням вимог закону, що, зокрема, вбачається з наступного.

Так, при поділі квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання на неї права власності за кожною із сторін із розміром частки , враховано вимоги ст.ст. 70, 71 СК України та ту обставину, що сторони не досягли згоди щодо поділу квартири.

Правильним є і поділ судом автомобіля марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , із виділенням його у власність ОСОБА_1 та стягненням із нього на користь ОСОБА_2 компенсації вартості її частки у праві власності на автомобіль, оскільки судом під час розгляду справи було встановлено, що автомобілем користується ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 , яка не заперечувала проти виділу автомобіля у власність бувшого чоловіка із стягненням з нього на її користь грошової компенсації вартості її частки у праві власності на автомобіль.

Разом з тим, судом при ухваленні рішення у цій частині допущено помилку у визначенні вартості автомобіля, та, відповідно, визначенні розміру грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 , оскільки суд залишив поза увагою наявний у справі висновок про оцінку, згідно якого вартість автомобіля «КІА SPORTAGE», 2017 року випуску, складає 767 460,89 грн. (том 1, а.с.38).

З урахуванням наведеного, рішення суду в частині поділу автомобіля підлягає зміні на підставі п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України із зазначенням у рішенні про те, що вартість автомобіля складає 767 460,89 грн., а розмір грошової компенсації вартості частки ОСОБА_2 у праві власності на автомобіль складає 383 730 грн. 44 коп.

Щодо поділу 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 , суд першої інстанції виходив з наступного.

Як встановлено судом, під час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2 набула в порядку безоплатної приватизації у власність 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 07.02.2012 року серії НОМЕР_5, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), згідно з наказом Головного управління житлового забезпечення від 01.02.2012 року № 10 (том 1, а.с.111).

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об`єктів приватизації належать, зокрема, квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Законом України від 11.01.2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08.02.2011 року, зазначену норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17.05.2012 року № 4766-VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13.06.2012 року, частину п`яту статті 61 СК України виключено. При цьому Кодекс доповнено пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованого державного майна змінювався.

У період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.

Врахувавши, що 1/4 частка квартири була набута ОСОБА_2 07.02.2012 року під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно було спільною сумісною власністю подружжя та обґрунтовано відхилив у зв`язку із цим доводи ОСОБА_2 про те, що спірна частка квартири АДРЕСА_3 була її особистою приватною власністю.

Разом з тим, у поділі частки квартири АДРЕСА_3 судом відмовлено обґрунтовано з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27.11.2015 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного з ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю., відчужила належну їй 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 (том 1, а.с.107-110).

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи спірна 1/4 частка квартири була відчужена позивачем у період перебування з відповідачем у шлюбі. Доказів того, що вказане майно було відчужено без відома відповідача, матеріали справи не містять. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, що отримані внаслідок відчуження спірного майна кошти були використані ОСОБА_2 не в інтересах чи не на потреби сім`ї.

За таких обставин законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю сторін коштів від продажу ОСОБА_2 спільного сумісного майна подружжя - 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 , та виділення цих коштів у власність ОСОБА_2 в порядку поділу майна.

Правильним є і рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю сторін житлових споруд, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,12 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки нею суду не було надано доказів того, що на вказаній земельній ділянці знаходиться незавершений будівництвом будинок, житлові чи господарські споруди, а також не надано доказів вартості та ступеню їх готовності до експлуатації.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з проведеним судом поділом майна, при цьому, факт належності квартири АДРЕСА_1 , та автомобіля марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , до спільної сумісної власності його та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не заперечує.

Посилання ОСОБА_1 у скарзі на необхідність виділення квартири АДРЕСА_1 у його власність висновків суду в частині поділу квартири не спростовують, оскільки суд, дійшовши висновку про поділ квартири шляхом визнання на неї права власності за кожною із сторін у рівних частках (по 1/2), виходив з того, що об`єкт є неподільним і сторони не дійшли згоди щодо його поділу. При цьому, при такому варіанті поділу, всупереч доводів скарги, не є обов`язковим зазначення у резолютивній частині рішення вартості квартири та вартості часток, що виділяються у власність кожної із сторін, оскільки це не перешкоджає виконанню рішення в частині визнання права власності на ідеальні частки у праві власності на об`єкт нерухомого майна.

Безпідставними є і доводи скарги ОСОБА_1 в частині поділу автомобіля шляхом виділу його у власність ОСОБА_2 із стягненням з неї на його користь грошової компенсації, оскільки судом при ухваленні рішення в цій частині, враховано, що автомобіль є неподільною річчю, яка не може бути поділена без втрати її цільового призначення, та взято до уваги, що автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 не має посвідчення водія і ніколи не керувала зазначеним автомобілем. При цьому, ОСОБА_2 не заперечувала проти виділу автомобіля у власність ОСОБА_1 із стягненням з нього на її користь грошової компенсації вартості її частки у праві власності на автомобіль.

В Постанові Великої Палати Верховного суду від 08.02.2022 року по справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 30 березня 2016 року у справі № 6- 2811 цс 15 та КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю.

Виходячи із обставин справи, керуючись нормами матеріального права та практикою Верховного Суду, не дивлячись на те, що титульним власником транспортного засобу є ОСОБА_2 , фактично автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_1 , приймаючи до уваги відсутність у ОСОБА_2 . водійського посвідчення, зважаючи на встановлений між сторонами справи порядок користування майном, беручи до уваги те, що ОСОБА_2 висловила згоду щодо присудження на її користь грошової компенсації за частку у спільному майні, суд правильно поділив дане майно шляхом виділення його ОСОБА_1 із покладенням на нього обов`язку компенсувати ОСОБА_2 її частку у спільному майні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незгоду із рішенням в частині відмови у поділі коштів, отриманих ОСОБА_2 під час шлюбу за продаж частки квартири АДРЕСА_3 , колегією суддів відхиляються, оскільки ОСОБА_1 не було доведено належними, допустимими та достовірними доказами тієї обставини, що отримані ОСОБА_2 за продаж вищевказаної частини квартири кошти у розмірі 250 031,75 грн. були витрачені нею не на потреби сім`ї і не в її інтересах, що презюмується в силу вказівки закону.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, та з урахуванням часткової доведеності позовних вимог сторін ухвалено обґрунтоване рішення про часткове задоволення як основного, так і зустрічного позовів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Оскільки суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для поділу автомобіля «КІА SРОRТАGЕ», 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , допустив помилку у визначенні вартості автомобіля та визначенні розміру грошової компенсації, обґрунтовано стягнутої на користь ОСОБА_2 , рішення суду у цій частині згідно п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні із зазначенням у ньому правильної вартості автомобіля - 767 460,89 грн. та правильного розміру грошової компенсації, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 383 730 грн. 44 коп. (767 460,89 грн. / 2). В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року в частині поділу автомобіля марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 700 000 грн. 00 коп. - змінити, виклавши резолютивну частину рішення у частині його поділу у наступній редакції:

Виділити у власність відповідачу ОСОБА_1 автомобіль марки «КІА SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 767 460 грн. 89 коп. та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості її частки у праві власності на автомобіль у розмірі 383 730 грн. 44 коп.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: