Справа № 2-650/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   22 березня 2010 року                   Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі : головуючого  судді Букіній О.М.

                    при  секретарі       Балагурі О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою, -

В С Т А Н О В И В :

28 вересня 2009 року позивачка звернулася з позовом до ОСОБА_2 та просила суд виділити їй в користування кімнату площею 13, 6 кв. м. та балкон, а відповідачці надати в користування кімнату площею 18, 6 кв. м. та комору в квартирі АДРЕСА_1, ванну, кухню, туалет та інші підсобні приміщення залишити у спільному користуванні.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивачка є власницею 43/100 частини квартири № АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Дев’ятою Київською міською нотаріальною конторою 17 листопада 2006 року, реєстраційний № 2-2133.

Зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 є власником іншої частини квартири № АДРЕСА_1 у розмірі 57/100 її частини .

Посилається, що частка позивачки у загальному майні  становить 43/100, що складає 24 кв.м. загальної площі та 13,8 кв.м. житлової площі.

Стверджує, що відповідачка систематично перешкоджає позивачці у користуванні квартирою, вчиняє сварки, безпідставно викликає представників правоохоронних органів та міняє замки на дверях, у зв’язку з чим позивачка не має право реалізувати своє право на володіння, користування і розпорядження майном за власним бажанням. З відповідачем не досягнуто згоди щодо порядку виділення частки в квартирі, що належить позивачці.

За таких обставин, позивачка просила  виділити їй у користування  кімнату площею 13,6 кв.м.  та балкон, а відповідачці надати в користування кімнату площею 18,6 кв.м.  та комору. Ванну кімнату, вбиральню, кухню та інші підсобні приміщення залишити у спільному користуванні.

В ході розгляду до участі у справі притягнуто співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є також співвласниками спірної квартири.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив виділити у користування позивачці кімнату площею 13,6 кв. м. та балкон, а відповідачам кімнату площею  18,6 кв.м. Ванну кімнату, туалет кухню та інші підсобні приміщення залишити у спільному користуванні..

Позивачка також просила стягнути з відповідачів понесені судові витрати по сплаті витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи -37,50 грн. та 8, 50 гривень державного мита.

В судовому засіданні представники позивачки позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на те, що відповідачем ОСОБА_2 , ОСОБА_3  та ОСОБА_4 на праві власності належить 57/100 частини квартири № АДРЕСА_1.

Посилається, що відповідачі не чинять перешкоди позивачці у користуванні спірною квартирою, а саме кімнатою площею 13, 6 кв.м та спору з даного питання не має. Посилається, що між сторонами  склався порядок користування за яким,  позивачка користується кімнатою площею 13,6 кв.м. , а відповідачка ОСОБА_2 та  ОСОБА_4 користується кімнатою площею 18,6 кв.м. В даний час ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає.

Також посилався на те, що позивачка не проживає у спірній квартирі, а намагається вирішити питання щодо продажу спірної квартири. Зазначає, що позивачка через свого представника надавала  в оренду кімнату площею 13,6 кв.м. без згоди відповідачки ОСОБА_2, у зв’язку з чим між сторонами складалися  спірні правовідносини.

Просив в задоволенні позову відмовити за відсутністю порушених прав позивачки.

Відповідач ОСОБА_3 пояснив, що порядок користування спірними приміщеннями вирішено у спосіб зазначений вище.

Заслухавши пояснення сторін,  дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 43/100 частини квартири № АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с.7), довідкою київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна (а.с.52) та довідкою-характеристикою від 22 лютого 2010 року (а.с.68).

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками 57/100 частини квартири № АДРЕСА_1 в рівних долях, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с.53) та довідкою київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна (а.с.52).  

Встановлено, що в спірній квартирі проживають відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, позивачка та відповідач ОСОБА_3 у спірному приміщенні не проживають, що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.

Згідно технічної документації вбачається, що спірне приміщення складається  з житлової кімнати площею 13,6 кв.м.та 18,6 кв.м.,  кухня площею-8,7 кв.м., ванної кімнати площею 3,3, , вбиральноью площею 1,5 кв.м.  та коридор площею 9,4 кв.м. ( а.с. 23).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від інших осіб.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб’єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіально громади.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що ним не ставиться питання щодо виділення позивачці в натурі частини спільного майна, а саме 43/100 частини квартири № АДРЕСА_1 та не вимагає від відповідачів, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Проте, вважає, що частка позивачки в розмірі 43/100  складає 24 кв.м. загальної площі та 13,8 кв.м. житлової площі, а тому позивачці має бути виділено кімната площею 13,6 кв.м. разом з балконом відповідно до ст.. 358 ЦК України. Вважає, що  балкон має бути виділено разом з кімнатою площею 13,6 кв.м. саме позивачці, оскільки на його думку балкон, як підсобне приміщення може бути виділено  на користь позивача в рахунок її частки у спірній квартирі.

Згідно положень ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюються співвласниками за їхньою згодою. Співвласники  можуть домовитися про порядок володіння та  користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майно в натурі, яка відповідає  його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.  

В судовому засіданні сторонам було роз’яснено право заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи та поставлено на обговорення учасників процесу питання про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи.

Проте, представники позивачки відмовилися від проведення судової будівельно-технічної експертизи для визначення можливості виділення 43/100 частини квартири № АДРЕСА_1 , що належить позиваці.

Відповідно до п. 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ зокрема, за позовами : про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю.

 Відповідно до п. 7 Постанови пленуму Верховного суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам слід враховувати, що відповідно до ст. 55 Закону «Про власність» громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим законом та іншими законодавчими актами України. Оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України « Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах» за №7 від 30.05.1997 року  передбачено, що  у разі незгоди  сторони оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи те, що представники позивачки не погодилися на здійснення відповідних витрат по проведенню судової експертизи, а відповідачами не заявлялося відповідне клопотання та останні також не погодився на здійснення даних витрат, суд вважає можливим розглядати справу на підставі наявних доказів у справі.

Виходячи з даних обставин справи, суд позбавлений можливості визначити, яка саме площа у квартирі відповідає часткам співвласників та чи можливий виділ в натурі або встановлення порядку користування квартирою відповідно до їх часток у праві власності.

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що між сторонами склався порядок користування спірною квартирою , згідно якого позивачка користується кімнатою площею 13, 6 кв.м.,яка має вихід на балкон,  а відповідачі кімнатою площею 18,6 кв.м., всі інші приміщення знаходяться в загальному користуванні.

Також встановлено, що позивачка в спірній квартирі не проживає, відповідачі проти її проживання та користування кімнатою площею 13, 6 кв.м. не заперечують. З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що позивачка постійно проживає та зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с. 9).

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів..

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 підтвердила, що підставою звернення до суду з даним позовом стало необхідність продажу спірної квартири та договорів оренди кімнати площею 13.6 кв.м., укладених ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 протягом грудня  2008 року –лютого 2009 р. з третіми особами.

З наданого в судове засідання рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 12.10.2009 року  за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення матеріальної та моральної шкоди вбачається, що спір виник між співвласниками, у зв’язку з наданням в оренду кімнати площею 13,6 кв.м. без згоди інших співвласників, що стало причиною звернення до суду, оскільки ОСОБА_2 не допускала до спірної квартири сторонніх осіб, а не позивача по справі. За відсутності порушення прав позивачів, в позові останнім було відмовлено. Дане рішення набрало чинності та сторонами не оскаржувалося ( а.с. 69-72).

 З пояснень сторін також встановлено, що з приводу визначення порядку користування  спірною квартирою між позивачкою та відповідачами спірних правовідносин не вбачається, оскільки підставою звернення до суду є намагання позивачки прискорити продаж спірної квартири.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги встановлені в судовому засіданні дійсні обставини справи та відповідні ним правовідносини, суд вважає, що права позивачки не є порушеними, невизнаними чи оспорюваними, а тому  не знаходить підстав для задоволення заявленого позову.

Крім того, відсутність встановлення порядку користування квартирою не перешкоджає власникам здійснити відчуження належних їм часток у праві власності на квартиру відповідно до чинного законодавства.

Суд не приймає до уваги  постанову Солом’янського РУГУ МВС України від 22.01.2009 року , як доказ перешкоди у користуванні спірною квартирою. З даною постанови вбачається, що спірні питання між співвласниками виникли з приводу укладених позивачкою договорів оренди без повідомлення та згоди відповідачки ОСОБА_2, а не з приводу визначення порядку користування кімнатою площею 13,6 та підсобними приміщеннями.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», Постанову Пленуму Верховного суду України « Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах» за №7 від 30.05.1997 року,  ст. 316, 356, 358 ЦУ України,   ст.ст. 3, 10,11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В  :

В задоволенні позову ОСОБА_1– відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: