Справа № 2-1439/10

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25 березня 2010 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                 судді Шевченко Л. В.,

при секретареві           Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.09.2008 між позивачем і відповідачем строком на 1 рік укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу. Згідно з договором позивач надала відповідачеві грошові кошти в розмірі 3000 доларів США, що на дату укладення договору відповідно до курсу НБУ становило 14490 грн., а відповідач зобов’язалася повернути позивачеві таку ж саму суму грошових коштів у строк, що передбачений договором.

Відповідач 06.12.2008 повернула позивачеві 200 доларів США, про що в договорі зроблена відмітка, а 11.09.2009 – 9900 грн., що по курсу НБУ становить 1235 доларів США. Таким чином, відповідачем всього повернуто 1435 доларів США, а заборгованість складає 1565 доларів США.

Зважаючи на те, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у сумі 1565 доларів США, що по курсу НБУ становить 12509 грн., а також понесені нею судові витрати та витрати на правову допомогу.

Відповідач подала письмові заперечення проти позову в яких зазначила, що між нею та позивачем 12.09.2008 дійсно був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 передала їй 3000 доларів США, що за домовленістю сторін становило 14490 грн. Даний гривневий еквівалент був установлений за домовленістю сторін, виходячи із курсу 1 долар США = 4,83 грн., тоді як у день укладення договору 12.09.2008 офіційний курс НБУ становив: 1 долар США = 4,8523 грн. Станом на 31.12.2009 відповідач повернула  позивачеві усю суму згідно з договором позики, а саме 14490 грн., та сплатила 3 % річних, що складає 69 грн., хоча позивач не ставила такої вимоги у позовній заяві. На сьогоднішній день позивач вимагає від неї повернути суму боргу по курсу НБУ, а не по курсу, що встановлений за їх домовленістю, однак це суперечить чинному законодавству.

Позивач подала до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначено, що у зв’язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості за договором позики позовні вимоги зменшено до 8816 грн., а також просила розглядати справу без її участі. Відповідач у судове засідання не з’явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином (а. с. 58).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судом встановлено, що 12.09.2008 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно з яким позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв 3000 доларів США, що за домовленістю сторін становить еквівалент 14490 грн. строком до 12.09.2009 (а.с. 7). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 3 договору позики зазначена сума була передана позичальнику до підписання цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач 06.12.2008 повернула позивачеві 200 доларів США, про що зроблена відмітка у договорі (а.с. 7 зворот), а 11.09.2009 додатково повернула 9900 грн. Дана обставина не заперечується сторонами.

Згідно з ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пунктом 1 договору позики передбачено, що 3000 доларів США за домовленістю сторін становить еквівалент 14490 грн. Тобто, визначаючи даний гривневий еквівалент, сторони виходили з того, що 1 долар США складає 4,83 грн. (14490/3000=4,83). У день укладення договору 12.09.2008 року за офіційним курсом Національного Банку України 1 долар США складав 4,8523 грн. ( http://www.bank.gov.ua/kurs/last_kurs1.htm ). Таким чином, сторони відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України у договорі встановили інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Згідно з п. 3.3 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» гривня, як грошова одиниця України (національна валюта), є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

З огляду на те, що грошове зобов’язання повинне виконуватися в гривнях, суд приходить до висновку, що поверненню підлягає сума, що визначена у договорі, а саме 14490 грн.

200 доларів США, що 06.12.2008 були повернуті відповідачем, у гривневому еквіваленті по курсу, встановленому за домовленістю сторін, складають 966 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позивач телеграмою повідомила відповідачеві номер рахунку в АБ «Полтава-банк», на який остання повинна сплатити залишок суми позики (а.с. 47).

Відповідач 11.09.2009 повернула позивачеві 9900 грн. (а.с. 50), 21.09.2009 – 300 грн. (а.с. 51), 20.10.2008 – 500 грн. (а.с. 53), 23.11.2009 – 1000 грн. Згідно з довідкою АБ «Полтава-банк» зазначені платежі були зараховані на картковий рахунок № 26250019296001, що належить ОСОБА_1 (а.с. 55). Також 23.12.2009 відповідачем було повернуто позивачеві 700 грн., а 30.12.2009 – 1124 грн. (а.с. 56).

Отже, станом на 30.12.2009 відповідач повернула позивачеві суму боргу в повному обсязі (966+9900+300+500+1000+700+1124=14490). Крім того, відповідач сплатила ще 69 грн. (а.с. 56), зазначаючи, що це є 3 % річних та інфляційні нарахування. Однак зазначені вимоги позивачем не ставились, тому дана сума у рахунок погашення заборгованості не включається.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення суми боргу за курсом НБУ є безпідставними, оскільки сторони встановили у договорі інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не подано доказів того, що їй надавалася правова допомога адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, що вона понесла витрати на її оплату.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є у матеріалах справи, та враховуючи ту обставину, що відповідачем повернуто суму позики, яка визначена у договорі, у повному обсязі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на  вимогах закону, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 524, 526, 527, 533, 1046, 1049, ЦК України, статтями 3, 4, 10-12, 57-60, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий