ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року

м.Суми

Справа №589/3638/17

Номер провадження 22-ц/816/160/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Орлова І. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

представника позивачки: адвоката Рязанця А.А.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

Відповідачі: Ліквідаційна комісія УМВС України в Сумській області,

Шосткинська міська рада в особі відділу реєстрації речових прав,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 листопада 2019 року (суддя Євдокімова О.П., дата складення повного тексту судового рішення не зазначена) про закриття провадження у справі, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області та Шосткинської міської ради в особі відділу реєстрації речових прав з позовом про звільнення майна з-під арешту.

Свої вимоги мотивують тим, що вони є співвласницями в рівних частках квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Під час розслідування кримінальної справи №09800002 постановою від 12 лютого 2009 року старшого слідчого СУ УМВС України в Сумській області на вказану квартиру та ще ряд інших квартир був накладений арешт. 15 травня 2009 року з деяких квартир арешт був знятий, однак не знятий зі спірної квартири, хоча вона не мала відношення до кримінальної справи. При постановленні обвинувального вироку у кримінальній справі №09800002, доля спірної квартири також вирішена не була.

Посилаючись на вказані обставини та уточнивши позовні вимоги, просять прийняти рішення про виключення належної їм квартири за адресою: АДРЕСА_1 з переліку майна, зазначеного в постанові старшого слідчого СУ УМВС України в Сумській області від 12 лютого 2009 року про визнання предметів речовими доказами та накладення арешту на майно; звільнити з-під арешту нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про обтяження вказаної квартири.

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 15 листопада 2019 року провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

У своїх доводах вказує на те, що досудове та судове слідство по кримінальній справі №09800002 здійснювались в порядку КПК України 1960 року, який не передбачав можливість звернення осіб, які не є учасниками кримінального провадження, до суду із заявами про вчинення будь-яких процесуальних дій за правилами КПК України. Зазначає, що оскільки кримінальне провадження було завершено та обвинувальний вирок ухвалений до набрання чинності КПК України 2012 року, то безпідставним є обґрунтування судом першої інстанції свого рішення з посиланням на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року, яка ухвалена у справі №461/233/17 за інших фактичних обставин справи.

У відзиві представник УМВС України в Сумській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає про безпідставність викладених в апеляційній скарзі вимог позивача відповідача, оскільки суд правильно встановив характер спірних правовідносин, а йог висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №461/233/17-ц.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Рязанця А.А., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У справі встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , по 1/2 частці (а.с. 4).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на вказану квартиру накладено арешт на підставі постанови СУ УМВС України в Сумській області від 12 лютого 2009 року (а.с. 5-6).

У межах кримінального провадження № 09800002 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Сумській області від 12 лютого 2009 року нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 було визнано речовим доказом та накладено на нього арешт до прийняття рішення по кримінальній справі (а.с. 7).

Вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 01 лютого 2011 року ОСОБА_3 був визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 190 ч. 3, 190 ч. 4, 209 ч. 1 КК України та згідно ст. 70 ч. 1 КК України призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на ринку нерухомості строком на два роки з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна (а.с. 41-47).

Закриваючи провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції виходив з того, що арешт на спірну квартиру накладався в межах кримінальної справи, яка розслідувалася відповідно до КПК України 1960 року. Спірна квартира визнана речовим доказом, тоді як питання щодо речових доказів вирішуються в порядку КПК України. Крім того, статтею 174 КПК України 2012 року передбачено право власника майна, який не був присутній при розгляді питання про арешт майна, звернутися до слідчого судді чи суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, суд дійшов їх з порушенням норм процесуального права.

У частинах першій і третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивачів до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічна норма міститься у статті 3 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства. Аналогічне положення міститься й у статті 19 чинного ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт на спірну квартиру було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_3 , Шосткинський міськрайонний суд Сумської області не вирішив питання щодо долі нерухомого майна, яке постановою слідчого від 12 лютого 2009 року було визнане речовими доказами та на нього накладено арешт. Засуджений ОСОБА_3 також не був власником спірної квартири, тобто вона не могла бути піддана конфіскації за вироком.

При цьому, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, позивачі не набували будь-якого процесуального статусу і як власники майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не були наділені процесуальним правом ініціювати питання про звільнення належного їм майна з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивачів шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред`являють позов не у зв`язку з завданням їм матеріальної шкоди засудженим, а з підстави необґрунтованого обмеження їхнього права власності постановою слідчого.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19) і підстав для відступлення від неї Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2019 року (справа № 643/3614/17) не вбачає.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що питання про виключення майна з під арешту не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства є необґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 листопада 2019 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 6; 379 ч. 1 п. 4; 381-382 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 листопада 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 20 січня 2020 року.

Головуючий: І.В. Орлов

Судді : Т.А. Левченко

О.І. Собина