Справа № 1-69/2007 р.

ВИРОК Іменем України

26 лютого 2007 року                                                                                                 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого:                             Совгири Д.І.,

при секретарі:                            Базілевич Ю.С.,

з участю прокурора:                   Загороднюк В.В.,

розглянувши    у    відкритому    судовому    засіданні    в    приміщенні    Могилів-Подільського міськрайонного суду кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя смт.

АДРЕСА_1

громадянина України, українця, освіта середня,

розлученого, непрацюючого, раніше судимого:

19.01.2006             року            Могилів-Подільським

міськрайонним судом за ст. 185 ч. 1, 277 ч. 1 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, -

ВСТАНОВИВ: Рішенням місцевого суду Могилів-Подільського району від 19.09.2003 року ОСОБА_1 було зобов'язано сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочок: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі 1/3 частини зі всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 08.09.2003 року і до повноліття дітей. В період з 08.09.2003 року по 28.12.2003 року підсудний ОСОБА_1 добровільно виконував вказане рішення суду, однак починаючи з 29.12.2003 року і до розгляду кримінальної справи в суді він взагалі не сплачував аліменти на користь своїх неповнолітніх дітей, тобто злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей та заборгував потерпілій ОСОБА_2 3780 гривень. У зв'язку з цим ОСОБА_1 неодноразово викликався працівниками Могилів-Подільської Державної виконавчої служби та працівниками Могилів-Подільської міжрайпрокуратури, попереджався ними про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 164 КК України, і давав їм зобов'язання про те, що погасить заборгованість по аліментах та буде вчасно їх сплачувати. Однак незважаючи на це, ОСОБА_1 тривало, систематично та наполегливо ухилявся від виконання обов'язку по сплаті аліментів на користь своїх неповнолітніх дітей і потерпілій ОСОБА_2 коштів на їх утримання взагалі не сплачував.

Підсудний ОСОБА_1 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 164 КК України визнав повністю і суду пояснив, що рішенням місцевого суду Могилів-Подільського району від 19.09.2003 року його було зобов'язано сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання його неповнолітніх дочок: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі 1/3 частини зі всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 08.09.2003 року і до повноліття дітей. Протягом трьох місяців він виконував рішення суду і з його заробітної плати утримувалася 1/3 частина на сплату аліментів. Однак в грудні 2003 року він звільнився з роботи і до цього часу не може влаштуватися на постійне місце роботи. Періодично він їздить в м. Київ, де працює на будівництві та інших роботах, однак коштів на утримання дітей своїй колишній дружині ОСОБА_2 не надсилав. Так, в 2005 році він заробив 1000 гривень, а в 2006 - 800 гривень, які витратив на власні потреби. Неодноразово він викликався в Відділ державної виконавчої служби та в прокуратуру, де його

попереджували про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 164 КК України в разі несплати аліментів. ОСОБА_1 давав зобов'язання погасити заборгованість по аліментах та сплачувати їх в добровільному порядку, однак цього не робив. Розкаюється у вчиненому, однак не сплачував аліменти у зв'язку з тим, що ніде не працював і не мав на це грошей. На обліку в Центрі зайнятості не перебував. Цивільний позов в сумі 3780 гривень визнає повністю.

Потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що в 1993 році вона зареєструвала з ОСОБА_1 шлюб, від якого у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочка ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_3. Однак сімейне життя у них не склалося, підсудний не надав їй матеріальну допомогу і вона звернулася в суд з позовом про стягнення з нього аліментів на утримання дітей. Рішенням суду від 19.09.2003 року ОСОБА_1 було зобов'язано сплачувати на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дочок в розмірі 1/3 частини зі всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 08.09.2003 року і до повноліття дітей. Перші три місяці з заробітної плати підсудного відраховувалися кошти на погашення аліментів, однак потерпілій в якості натуроплати видали лише пару босоніжок для однієї дочки. Після цього, десь в грудні 2003 року, ОСОБА_1 звільнився з постійного місця роботи і з того часу перестав сплачувати аліменти та надавати будь-яку допомогу на утримання неповнолітніх дітей. Потерпілій відомо, що ОСОБА_1 періодично їздив в м. Київ на заробітки, де працював на будівництві і отримував за це гроші, однак своїм дочкам він матеріально не допомагав, нічого їм не придбав і аліменти також не сплачував. Вона неодноразово особисто зверталася до ОСОБА_1 з вимогою допомогти в утриманні їхніх неповнолітніх дітей, однак він на її прохання не реагував і грошей не давав, тому вона неодноразово зверталася із заявами до державної виконавчої служби та прокуратури про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за несплату аліментів. Цивільний позов заявляє в розмірі несплачених їй за весь час аліментів в сумі 3780 гривень.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він працює в Могилів-Подільській Державній виконавчій службі і у нього на виконанні знаходиться виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Добровільно ОСОБА_1 рішення суду не виконував, аліменти на утримання дітей не сплачував і ніяку матеріальну допомогу їм не надавав. У зв'язку з цим він неодноразово викликався до виконавчої служби і попереджався про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів. ОСОБА_1 пояснював, що не має постійного місця роботи, а тому не може сплачувати аліменти, а також давав зобов'язання погасити заборгованість та виконувати рішення суду, однак цього не робив.

Оскільки фактичні обставини справи ніким не оспорюються, а підсудний та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності їх позицій немає, то суд згідно ст. 299 КПК України за відсутності заперечень з боку учасників судового розгляду визнав недоцільним виклик усіх свідків по справі, а обмежився допитом підсудного, потерпілої, свідка ОСОБА_5 та дослідженням матеріалів справи.

Крім визнання вини підсудною, показів потерпілої, свідка ОСОБА_5, вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України підтверджується і матеріалами справи, а саме: виконавчим листомНОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей (а. с. 4); постановою про відкриття виконавчого провадження (а. с. 5); попередженнями ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК України (а. с. 7, 8, 14, 15); розрахунками заборгованості по аліментам (а. с. 28); та іншими матеріалами справи.

Зібрані в судовому засіданні докази свідчать, що підсудний ОСОБА_1 в період з 28.12.2003 року по даний час злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_3, (аліментів), тобто вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України.

При призначенні покарання підсудному, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину - злочин, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України, є злочином невеликої тяжкості, особу винного -позитивно характеризується за місцем проживання, і обставини справи.

Пом'якшуючою покарання обставиною згідно ст. 66 КК України є щире каяття.

Обтяжуючих покарання обставин, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що виправлення і перевиховання підсудного можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити йому покарання в межах санкції ст. 164 ч. 1 КК України, пов'язане з обмеженням волі.

Потерпілою ОСОБА_2 по справі заявлено цивільний позов в розмірі несплачених підсудним аліментів в сумі 3780 гривень, який ОСОБА_1 повністю визнав і який згідно ст. 93 КПК України підлягає повному задоволенню.

Керуючись ст. 323, 324 КПК України, суд, -

ПРИСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, і призначити йому покарання у вигляді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ст. 71, 72 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком призначити ОСОБА_1 остаточну міру покарання у вигляді 3 (трьох) років 1 місяця позбавлення волі.

Обрати ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Цивільний позов задовольнити і стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 несплачені аліменти в сумі 3780 (три тисячі сімсот вісімдесят) гривень.

Вирок може бути оскаржений протягом 15 діб до апеляційного суду Вінницької області.