Головуючий суду 1 інстанції -

Доповідач -Луганська В.М.

Справа № 415/5532/19

Провадження № 22-ц/810/910/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року                                         м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Луганської В.М.

суддів: Єрмакова Ю.В., Коновалової В.А.

за участю секретаря: Перишкіна Т.М.,

позивач- Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 серпня 2019 року ухвалене судом у складі судді В.М. Фастовця

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

        У липні 2019 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що у відповідності до договору № б/н від 13 березня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання не виконував належним чином, внаслідок чого станом на 30 квітня 2019 року утворилася заборгованість у сумі 268258,58 грн, яка складається з: 3764,44 грн. – заборгованість за кредитом; 261494,14 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3000,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

Позивач, посилаючись на право вимагати на свій розсуд від боржника будь-якої частини суми заборгованості за кредитом просив суд стягнути на користь банку заборгованість у сумі 122156,92 грн., яка складається з: 3764,44 грн. – заборгованість за кредитом, 118392,48 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом з 13 березня 2013 року по 30 травня 2018 року.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 30 серпня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Суд стягнув на користь АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 13.03.2013 у вигляді заборгованості за кредитом станом на 30 квітня 2019 р. у розмірі 3764,44 грн., вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позову АТ КБ до ОСОБА_1 про стягнення 118392, 48 грн. процентів за користування кредитом станом на 30 травня 2018 року відмовлено.

Не погодившись з вказаним вище рішенням АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Скаржник просить суд скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 серпня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі та в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі, був наданий розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті між ним та Банком є договором про надання банківських послуг що підтверджується підписом у заяві.

Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту та неустойці.

Посилання суду на відсутність доказів в підтвердження обставин розміщення Умов та правил надання банківських послуг па офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Комерційного балку "Приватбанк" в момент укладення договору є необґрунтованими, не підтверджені жодними доказами, а є лише власними припущеннями суду, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.

В судове засідання представник ПАТ КБ «Приватбанк» не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги відповідачем рішення суду оскаржується в частині відмови у стягненні на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів у сумі 118392, 48 грн.

Рішення суду в частині стягнення на користь АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 13.03.2013 року у розмірі 3764, 44 грн. не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 процентів у сумі 118392, 48 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів погодженого сторонами розміру процентної ставки та порядку їх нарахування.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач до позову додав копію анкети- заяви від 13 березня 2013 року, яка підписана ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.

З тексту анкети-заяви, яка підписана відповідачем, вбачається, що ОСОБА_1 просив відкрити рахунок та надати кредитні кошти, однак будь-яких інших відміток, як то про видачу кредитної картки, визначення кредитного ліміту, погодження процентної ставки за користування кредитом, анкета-заява підпису відповідачки не містить.

Умови та Правила надання банківських послуг також не містять розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору.

Позивачем суду першої інстанції не була надана ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку і коли саме було отримано відповідачем.

Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, досягнуто між сторонами на час укладення договору, не дозволяють суду перевірити правильність такого розрахунку та визначення розміру заборгованості.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що до 01 вересня 20014 року проценти за користування кредитом нараховувалися за ставкою 30%, з 01 вересня 2014 року банком була змінена процентна ставка з 30% на 34, 80%, з 1 вересня 2014 року процентна ставка збільшена до 34,0 8%, а з 01 квітня 2015 року збільшена до 43, 20% і остаточна заборгованість була розрахована, враховуючи змінені процентні ставки.

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Позивачем до суду не було надано доказів, що збільшення процентної ставки було погоджено з відповідачем або здійснено відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг.

Також позивачем суду першої інстанції не було надано доказів видачі відповідачу кредитної картки, строку дії картки та виписки з рахунку, який був відкритий відповідачу, що позбавляє можливості апеляційний суд перевірити дотримання позивачем умов договору та користування відповідачем кредитними коштами.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредит не може надаватися без сплати процентів за користування ним, а відтак відповідно до положень ст. 1048 ЦК України суд повинен був стягнути проценти, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, колегія суддів вважає безпідставними, так як таких позовних вимог позивачем заявлено не було.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, колегія відхиляє, оскільки відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів у підтвердження погодження між сторонами розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в цій частині та задоволення апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 січня 2020 року.

Головуючий                                                        В.М. Луганська

Судді:                                                                В.А. Коновалова

                                                                       Ю.В. Єрмаков