ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2010 року № 12385/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
Головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів: Заверухи О.Б. Любашевського В.П.,
при секретарі судового засідання Ткач О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.02.2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації у Волинській області про визнання нечинними наказів про звільнення, -
ВСТАНОВИЛА :
В квітні 2007 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з адміністративним позовом, у якому просив визнання нечинними накази Державної податкової адміністрації України від 12.03.2007 року № 427-о та від 28.03.2007 року № 543-о про звільнення з посади голови Державної податкової адміністрації у Волинській області.
Оскаржуваною постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.02.2009 року у позові ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації у Волинській області про визнання нечинними наказів про звільнення – відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі апелянт просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити його позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що в судових засіданнях представники відповідачів не змогли надати відповідь - в чому полягала угода сторін. Крім того, дата "12.03.2007" дописана невідомою особою. Більше того, позивач вжив всіх можливих заходів з приводу дослідження написання такої дати, але експертна установа не змогла підтвердити написання дати сторонньою особою у зв'язку з малим обсягом графічної інформації у досліджуваному записі.
Суд першої інстанції у своєму рішенні цей факт до уваги не прийняв, належної оцінки не надав. Статтею 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При розгляді судом 1-ої інстанції цей обов'язок виконувався позивачем та частково судом. Позовні вимоги відповідач не спростував , більше того - не обґрунтував свої докази, якими заперечував позов позивача.
Посилання суду на Положення п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів", є хибним, оскільки, угоди про звільнення між позивачем та ДПА України досягнуто не було, жодної дати позивач не вносив в текст (на який посилався відповідач і суд ), а отже - не існувало, як такої, домовленості між ним та відповідачем з приводу звільнення, в зв'язку із чим не могло розглядатись і питання з приводу анулювання неіснуючої домовленості.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства.
При розгляді трудового спору по суті своїй суд досліджував докази по принципу цивільного процесу, вимоги адміністративного законодавства не застосовував, що і стало підставою ухвалення рішення від 26.02.2009р.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції, що наказом державної податкової адміністрації України від 12 березня 2007 року ОСОБА_1 звільнено з посади голови державної податкової адміністрації у Волинській області за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підставою, як вказано у даному наказі, стала заява ОСОБА_1. /а.с. 13/.
Як вбачається з тексту заяви /а.с. 12/ ОСОБА_1. адресованої голові ДПА України позивач просив звільнити його з посади голови ДПА у Волинській області у зв'язку із погіршенням стану здоров'я за згодою сторін з 12.03.07 р.
У своїх поясненнях, даних суду, як на підставу порушення вимог Закону при його звільненні, позивач вказував, що між ним та відповідачем не було досягнуто згоди, що до дати звільнення, зокрема, зазначав, що дата «12.03.07 р.» проставлена не ним.
За клопотанням позивача ухвалою суду від 30.07.2008 року у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу.
Відповідно до висновку № 9149 судово-почеркознавчої експертизи від 21 жовтня 2008 року, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз встановити, чи виконаний запис дати «12.03.07 р.» у заяві про звільнення ОСОБА_1. з посади голови ДПА у Волинській області, ОСОБА_1 чи іншою особою, не виявилось можливим у зв'язку з малим обсягом графічної інформації у досліджуваному записі.
Інших доказів, які б спростовували б напис дати звільнення на заяві, позивачем не подано, не здобуто їх і судом.
Відповідно до п.8. постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Судом встановлено, що взаємної згоди сторін про анулювання домовленості з приводу звільнення не було.
За таких обставин суд приходить до висновку, про відповідність оскаржуваного наказу волевиявленню та домовленості сторін, а відповідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Покликання позивача на той факт, що на час винесення оспорюваного наказу він перебував на лікарняному не заслуговують на увагу.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Звільнення працівника за п.1. ч. 1 с. 36 КЗпП України не є звільненням за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
Отже, підстави для визнання оспорюваного наказу від 12.03.2007 року нечинним відсутні.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави винесення наказу від 28.03.2007 року, яким вказано, що у зв'язку з хворобою ОСОБА_1 звільнити останнього з посади голови державної податкової адміністрації у Волинській області з 16.03.2007 року.
Окрім того , фактично відповідач даним наказом порушив домовленість досягнуту між сторонами з приводу дати звільнення, викладену в заяві ОСОБА_1.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як вбачається з листа державної податкової адміністрації від 10.04.07 р. № 5315/04-017 ОСОБА_1. було повідомлено , що наказом від 28.03.2007 року № 543-о внесені зміни до наказу ДПА України від 12.03.2007 року № 427-о. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення даний лист позивачем було отримано 08.05.07 р.
Разом з тим як вбачається з матеріалів справи наказ від 28.03.2007 року № 543-о було долучено до матеріалів справи під час попереднього судового засідання 29.05.2007 року.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строки звернення до суду з приводу оскарження даного наказу передбачені ст. 233 КЗпП.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Представник позивача в судовому засіданні стверджував, що строки звернення до суду з приводу оскарження наказу від 28.03.2007 року № 543-о позивачем не пропущенні та не клопотав про їх поновлення.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в частині позовних вимог з приводу оскарження наказу ДПА України від 28.03.2007 року № 543-о « Про внесення змін до наказу ДПА України від 12.03.07р. № 427-о» слід відмовити з підстав пропуску строків звернення до суду.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.02.2009 року у справі № 2а-14/09 – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В.Ніколін
Судді О.Б. Заверуха
В.П. Любашевський