ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2010 року справа № 2а-573/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Поплавського В.Ю.
суддів: Уханенка С.А., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області на постанову Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 25 серпня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов’язання нарахувати підвищення до пенсії як «Дитині війни», -
В С Т А Н О В И Л А :
В липні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області та просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії за період з 01 січня 2006 року по вересень 2008 року в сумі 3603,70 грн.
Постановою Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 25 серпня 2009 року позовні вимоги задоволенні частково, зобов’язано відповідача провести перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру встановленого ч. ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду, оскільки вона винесена з порушенням норм процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (надалі по тексту – Закон), та має статус «дитини війни», що підтверджується посвідченням.
Згідно статті 6 Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 1 січня 2006 року.
Дію статті 6 цього Закону було зупинено на 2006 рік відповідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV. Проте, Законом України від 22 березня 2006 року №3367-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону. Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня, тобто 2 квітня 2006 року було відновлено дію ст. 6 в редакції від 1 січня 2006 року.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Але Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».
Отже судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог за період 2006 року.
Дію ст. 6 Закону на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (з урахуванням положень п. 12 ст. 71 нього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 Закону. Таким чином, дію ст. 6 закону України №2195-ІV було відновлено з 09 липня 2007 року.
Отже, підстави для перерахунку за період з січня по 9 липня 2007 року були відсутні.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України №2195-ІV викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» N 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV в новій редакції. Таким чином, дію ст. 6 закону України №2195-ІV було відновлено з 22 травня 2008 року, та з цього часу відповідач повинен був нараховувати позивачу підвищення відповідно до Закону.
Доводи апелянта стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян – є неправильним виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження па підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Проте задовольняючи позовні вимоги за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.208 року по 01.07.2008 року, судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Так, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
В запереченнях на позовну заяву відповідач наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог у зв’язку із пропуском позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав.
В позовній заяві позивач зазначає, що його не було повідомлено про належні йому як дитині війни виплати, тому про факт порушення прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій в засобах масової інформації. Проте, ці обставини не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки рішення Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року, на яке посилається позивач, було належним чином оприлюднене в засобах масової інформації. А позивач звернувся до суду першої інстанції лише в 2009 році, тобто більше ніж за рік після того як він повинен був дізнатись про порушення своїх прав. Зважаючи на це, не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив, що до даних правовідносин необхідно застосовувати трирічний строк позовної давності. Проте, колегія суддів даний висновок суду вважає помилковим, оскільки ч.2 ст.46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Підвищення пенсії, щодо якої заявлені вимоги позивачем не нараховано, а тому слід застосовувати річний строк звернення до суду.
Таким чином, в частині позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.208 року по 01.07.2008 року необхідно позивачу відмовити у зв’язку із пропуском строку.
Разом з тим при вирішені справи судом першої інстанції не було надано належної оцінки бездіяльності відповідача, щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, яка свідчить про ігнорування відповідачем рішень Конституційного Суду України та не виконання вимог Закону, що призвело до порушення прав позивача, які повинні бути відновленні шляхом зобов’язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області задовольнити частково.
Постанову Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 25 серпня 2009 року – скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 02 липня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком - неправомірною.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 02 липня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців у відповідності до ст. 325 ЦПК України.
Головуючий: В.Ю. Поплавський
Судді: С.А. Уханенко
С.В. Сафронова