КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-6733/09 Головуючий у 1 інстанції Маркова О.М.
Суддя доповідач Заяць В.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого:
Суддів: Зайця В.С.,
Коротких А.Ю.,
Межевича М.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернувся з позовом до УПСЗН Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2008 року позов задоволено частково, зобов’язано управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради донарахувати та виплатити за 2007 рік ОСОБА_4 1980 грн. як щорічну допомогу на оздоровлення.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно відмовити в задоволенні позову.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інвалідом 2 групи, що підтверджується копією відповідного посвідчення та не заперечується сторонами.
Вимогами ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується ліквідаторам Чорнобильської катастрофи в розмірі – п’ять мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянами за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Виплата вказаної щорічної допомоги на оздоровлення позивачу була проведена відповідачем в розмірі, який встановлений постановами КМ України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції посилався на загальні засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами зазначивши, що при нарахуванні та виплаті такої допомоги відповідач керувався постановою КМ України № 562 від 12.07.2005 року, яка суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому прийшов до висновку, що позивач має право на отримання недоплаченої допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат з урахуванням проведеної виплати в розмірі 120 грн., при цьому суд першої інстанції зазначив, що позивачем вказана допомога за 2007 рік була отримана у квітні 2007 року.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на слідуюче.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 152 Конституції України, закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
09.07.2007 року Конституційним Судом України ухвалене рішення, яким визнано ряд положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у квітні 2007 року до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року в розмірі, передбаченому постановою КМ України № 562 від 12.07.2005 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов’язання та не порушив прав позивача.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що дія рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року не може бути застосовано до правовідносин, які вже відбулися.
Висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, тому оскаржуване рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 197, 198, 202, 205, 207 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради задовольнити, постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2008 року скасувати.
Постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 рік відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
_____________________ В.С. Заяць
_____________________ А.Ю. Коротких
_____________________ М.В. Межевич