КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-5886/09 Головуючий у 1 інстанції Чайка В.М.
Суддя доповідач Заяць В.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Суддів: Зайця В.С.,
Коротких А.Ю.,
Межевича М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації на постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської райдержадміністрації про стягнення заборгованості по виплатах щорічної допомоги на оздоровлення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернувся з позовом до УПСЗН Катеринопільської РДА про стягнення заборгованості по виплатах щорічної допомоги на оздоровлення.
Постановою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 19.12.2007 року позов задоволено, стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 5560 гривень 00 копійок недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно відмовити в задоволенні позову.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році 2-ї категорії, що підтверджується копією відповідного посвідчення.
Вимогами ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема абзацом 4 даної частини визначено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії виплачується щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянами за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Виплата вказаної щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки позивачу здійснювалась відповідачем у розмірі по 100 грн. кожного року, передбаченому постановою КМ України № 562 від 12.07.2005 року, тобто з врахуванням обмежень, встановлених Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 та 2007 роки»
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із загальних засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами, посилаючись на те, що при нарахуванні та здійсненні виплати допомоги на оздоровлення відповідач керувався постановою КМ України № 562 від 12.07.2005 року, яка суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», при цьому суд першої інстанції керувався практикою Європейського суду з прав людини і рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 та прийшов до висновку, що на користь позивача необхідно стягнути з відповідача недоплачені суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5560,00 грн.
Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може з огляду на слідуюче.
Відповідно до вимог ст.ст. 92, 96 Конституції України виключно законом встановлюється Державний бюджет України, який затверджується щорічно, і який підлягає обов’язковому виконанню на всій території України.
Крім того, відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
Пунктом 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, в Конституційному Суді України на предмет конституційності не розглядались, тому вони не втратили своєї чинності.
09.07.2007 року Конституційним Судом України ухвалене рішення, яким визнано ряд положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Відповідно до вимог ст. 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. За наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені відповідними Законами України «Про Державний бюджет України на 2006-2007 роки» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року в розмірі, передбаченому постановою КМ України № 562 від 12.07.2005 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов’язання та не порушив прав позивача.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що дія рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року не може бути застосовано до правовідносин, які вже відбулися, тому підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по виплатах щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки у апеляційного суду немає.
За таких умов, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 197, 198, 202, 205, 207 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації задовольнити, постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2007 року скасувати.
Постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської райдержадміністрації про стягнення заборгованості по виплатах щорічної допомоги на оздоровлення відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
_____________________ В.С. Заяць
_____________________ А.Ю. Коротких
_____________________ М.В. Межевич