КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-3542/09 Головуючий у 1 інстанції Мацький Є.М.
Суддя доповідач Заяць В.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2010 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого:
Суддів:
при секретарі: Зайця В.С.,
Земляної Г.В.,
Межевича М.В.,
Медовниці Ю.О.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення 8500,90 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 звернулась з позовом до УПСЗН Овруцької РДА про стягнення 8500,90 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2009 року позов задоволено, стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_5 5197,5 грн. доплати до заробітної плати (ст. 39), 1633,8 грн. (ст. 37), 2000 грн. допомоги на оздоровлення, а всього 8831,3 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно відмовити в позові.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач зареєстрована та постійно проживає у м. Овруч Житомирської області, яке згідно постанови KM України за № 106 від 23.07.1991 року (додаток № 1) віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення – 40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю – одна мінімальна заробітна плата.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Вимогами ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується ліквідаторам Чорнобильської катастрофи в розмірі – п’ять мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянами за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Проте, вказані соціальні доплати проводиться відповідачем у розмірі 5 грн. 20 коп., передбаченому постановою KM України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що суперечить вимогам ст.ст. 37, 39, 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та іншим нормам Законів.
Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із загальних засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами тому прийшов до висновку про необхідність стягнути з відповідача доплати до заробітної плати позивача, за проживання на території радіоактивного забруднення та щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 8831,30 грн.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів вважає за можливе погодитись частково з огляду на слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Законом України від 15.03.2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати з 1 липня 2007 року – 440 гривень, а з 1 жовтня 2007 року – 460 грн.
Законом України «Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік» передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлений 185 грн., який згідно внесень послідуючих змін до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік і в жодному з цих законів не було обмежень застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні компенсаційних виплат відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Дію положень ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», до цього Верховна Рада України ніяких законів з цих питань не приймала.
Законом України від 05.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було доповнено вказаний Закон статтею 71, згідно якою дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, п. 30 ст. 71 Закону, яким було зупинено дію статті 37, 39, 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Рішення Конституційного Суду є остаточним і обов’язковим до виконання на території України. Крім того в п. 5 зазначеного рішення вказано на те, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами, тому при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме положення ст. 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та положення зазначених вище Законів про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не постанови Кабінету Міністрів України.
Однак, ухвалюючи по суті правильне рішення, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо необхідності стягнути з відповідача суми надоплачених соціальних виплат в загальному розмір 8831,30 грн., що було зазначено у третьому абзаці резолютивної частини оскаржуваної постанови.
За таких умов, відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини наступним чином.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації зробити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_5 доплату до заробітної плати, передбачену ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування, передбачену ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.06.2008 року по 31.10.2008 року, а також зробити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_5 недоплачену щорічну грошову допомогу в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.
Головуючий:
Судді:
_____________________ В.С. Заяць
_____________________ Г.В. Земляна
_____________________ М.В. Межевич